«ХОЧУ БУТИ НЕЗБАГНЕННИМ ДЛЯ СЕБЕ І ДЛЯ ВСІХ»
Є постаті, без яких наше життя виглядало би сірим, сповненим печалі і болю. Вони перетворюють буденність на свято, у сцену, театр, а у своїх творах показують сокровенні глибини буття, відкривають його таємниці, змушують глядача замислитись, по-іншому подивитись на світ, що нас оточує.
До таких непересічних особистостей належить видатний український художник сучасності, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Іван Марчук, якому 12 травня виповнюється 85 років. За версією британської газети «The Daily Telegraph» його ім’я входить до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації.
Іван Марчук створив понад 5 тися полотен. Відбулось понад 120 його персональних і 50 колективних виставок. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.
«У моєму доробку близько 5 тисяч робіт, і вони розійшлися по всіх п’яти континентах, тільки в Антарктиді їх немає», – жартує Іван Марчук.
І це не дивно: його стиль є абсолютно унікальним та неповторним. «Пльонтанізм» – таку назву митець жартома дав своєму стилю від слів «плести», «пльонтати», адже його картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток. Як казав митець, пльонтанізм виник, коли він побачив голі дерева.
“Дайте мені тисячу років – і я розмалюю небо!”, – сказав Іван Марчук.
За радянських часів не визнавав соцреалізму, тяжів до авангарду, його творчість офіційно була не бажаною, тому змушений був емігрувати. Тривалий час жив в Австралії, Канаді, США.
“У нас багато талановитих людей і наперекір усьому вони самі себе роблять. І я себе зробив наперекір усьому.”
Дуже сумно, що в Україні досі немає обіцяного не однією владою музею Івана Марчука. Невже це такі величезні витрати для цілої держави. Шкода, що й олігархи, які розбагатіли за останні 30 років, також байдужі до талановитих українців, адже не бачать у них свого фінансового інтересу. На жаль, не має у нас Терещенків-меценатів, щоб для людей, для держави постаратись.
“А що таке музей? Це ж обличчя держави. Всі ми їздимо по світу і куди ми ходимо? В музеї. Ван Гог “годує” Амстердам, і я стояв у черзі до його музею. А ви не хочете зробити музей Марчука у Києві, щоб і до нас їздили”.
Іван Марчук, як він сам сказав, вважає себе волинянином, адже народився в тій частині Тернопільщини, яка у той час була частиною Великої Волині, в селі Москалівка (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка, нині село Лановецького району Тернопільської області). Тому у нас, волинян, особливе відношення до Івана Марчука.
Ми, київські волиняни з Міжнародного громадського об‘єднання «Волинське братство», вперше познайомились з творчістю Івана Марчукам і ним самим ще в 2005 році, коли весь інформаційний простір столиці був насичений повідомленням про грандіозну виставку, багатьом пересічним киянам тоді ще невідомого геніального художника, який повернувся на Батьківщину з-за кордону. Так, це була найбільша виставка Івана Марчука в Україні, яка зайняла всі чотири поверхи Українського дому.
З тих пір волиняни відвідували виставки Івана Марчука у Києві, і по можливості різні мистецькі заходи, пов”язані з ним.
На виставці “Секрети геніальності” у столичному мистецькому просторі ARTAREA, 10 листопада 2019 року
І особливо були раді зустрічі із земляком в нашій Волинській Світлиці.
13 грудня 2018 року
Про себе Іван Степанович нам розповів наступне:
«Я в усьому хотів бути першим. Вмів малювати все і вся. Як художник дуже ненаситний, одержимий, ніколи не зупиняюся на чомусь одному. Уже в інституті собі сказав: «Я хочу бути ненормальним художником. З мене просто виливалося щось, проривало шлюзи, і коли у мене вже зібралася купа тих рисунків, я почав замислюватися над тим, що ж я роблю і як це можна назвати. Придумав: «Голос моєї душі». Оце «Голос моєї душі», як дерево, що має стовбур, став основою, стрижнем. Пейзаж був першою гілочкою на тому стовбурі. Дерево росло… Пестило вже другий пагін – «Цвітіння». Цілий розділ, здебільшого квіти, реальні і вигадані. Але мало мені. Розпочав цикл, назвав його пізніше – «Кольорові прелюдії». Ритм, колір, гармонія, форма. Абсолютно несхожі роботи до попередніх. Кожна гілка – інший «марчучок». В мене дванадцять «марчучків».
Одна справа прочитати про відому людину у Вікапедії, наприклад, інша – почути історію життя від неї самої. Це і мова, і жести, і емоції. А у нас гордість знати і спілкуватись з геніальним, відомим усьому світу художником.
Іван Марчук – геній, що живе і творить серед нас!
Тож побажаємо панові Івану многая і благая літа!
Міжнародне громадське об’єднання
«Волинське братство»
На головному фото:
робота художника Романа Петрука – «ІНШИЙ. ІВАН МАРЧУК»
