«Гулянине весіллє. Меї систри Гуляни. То вже в її третій чулувік був. В її не робили весіллє, тико-но в його робили, в Стьопи. Де й ото хадзяйкі такі були. Ото стуй я тибі розкажу…
Ото крайня – то дячихи Ніни мати. А то – Бинковська Гурпинка (шо то каля Гальошки хата), в її ше дочка Параска була, шо я гучилася в її шити.
А то – Матрофана Мойми мати. Стуй-но! Вона в пустулах, бачиш? Хех… Баби – в гумових чоботях. Єдна баба цяя в хрОмках. А то – Лікорка з мискєю. Миску тримають. Гурилку наливают… Її чоловік цєї Лікорки і муй батько – то рідні брати.
В 54-му я виходила замуж, а тут я вже беремєнна була. Десь туді те весіллє було.
То колись такі хадзяйкі були…» – сміється баба Ніна…»
У її руках, які натерпілися за мало не сто літ життя багато, – малееенька сімейна фотографія, жовта він часу. Зліва на тій світлині – сама вона, молода і гарна, з чоловіком Віктором.
Бабі Ніні недавно було 91. Старі світлини вона коментує так, що бачиш уже не Лікорку з мискєю та великим пирогом, не матір якогось там Митрофана у пустулах на маленькуй карточци, а мало не кіно. Про 1954-й і життя в ньому. В хрОмках (хрОмки – хромові чоботи). Але не без весіль.
Серед старих світлин у старій хаті баби Ніни (Ніни Климець 1930 р.н.) ми натрапили на коронний номер традиційного поліського весілля – вихід весільних хазяйок. З пляшкою та закускою (тут це – миска з пирогами), бо за звичаєм, хазяйки танцюють і старша хазяйка пригощає всіх інших.
Ви тільки гляньте на взуття цих жінок: від постолів – до туфлів з білими шкарпетками! Баба казала, шкарпетки купували в Колках, а “носками” їх тоді ніхто ще не називав…
Так виглядали весільні господині у повоєнному 1954-му в поліському селі Годомичі на Маневиччині, Волинь.
Бережіть старі світлини у старих шухлядах. То сокровенне!
Олена Лівіцька
Джерело: Фейсбук, сторінка «Занесло в село»
