140-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАНІ СЕНАТОРКИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…
2021 рік розпочався з ювілейних круглих дат. Відзначали 150 років А. Ю. Кримського, готуємося до 150-річчя Лесі Українки та ряд інших…
І ми по праву також маємо не менш важливу дату – 140 років від дня народження нашої славної землячки, громадської діячки Олени Карпівни Левчанівської, депутата Сенату Речі Посполитої 1922-1927 рр. від Волині.
Саме 9 лютого 1881 року в с. Городно на Волині народилася Олена Карпівна Гродзінська після заміжжя – Левчанівська.
Будучи сенатором входила до складу Комісії закордонних справ, була членом Українського парламентського клубу, співзасновником міжнародної жіночої організації “Ліга миру і свободи”.
Олена Карпівна сміливо виступала в Празі, Женеві, Парижі, відстоюючи справедливість. Вона була проти закриття шкіл, руйнування православних церков, захищала “мову меншин” – нашу українську мову, хоча сама була не українка за походженням…
Також пані сенаторка захищала права українських селян, інвалідів, вимагала і сприяла звільненню політв’язнів. Для того, щоб її добре зрозуміли, вона легко, майже без паузи, продовжувала свій виступ на різних мовах.
Її почули! Її почули посли і представники різних європейських країн. Обуренню не було меж! Почула її і польсьська влада… Почула, але нічого не вдіяла. Проте прийшли арештувати сенаторку, але Сенат її не видав.
У 1927 році термін сенаторської діяльності закінчився, а вдруге виставляти свою кандидатуру Олена Карпівна не захотіла, бо влада всеодно не реагувала на її вимоги…
Повернувшись додому, вона продовжувала займатися благодійницькою діяльністю. Згодом назавжди повертається до свого села Линів і займається сільським господарством.
Організувала філіал горохівської “Просвіти”. Разом з тим допомагає односельчанам чи то по медицині, чи по освіті, підтримує матеріально, морально…
Так би й жили, якби… не прийшла радянська влада у 1939-му… Пізнім зимовим передноворічним вечором до половинки (половину конфіскувала нова влада, так як і все господарство) і так убогої хатини (бо це вже не був величний маєток, як до Першої світової війни), коли пані Олена саме вечеряла разом зі своєю донькою Яринкою, увірвалися двоє енкаведистів. Зробили обшук, забрали цінні речі, фотоапарати, гроші. Перевернули всю бібліотеку, гортаючи кожну книжку… Цікаво, що вони хотіли там знайти? Яку інформацію? Бо, як пізніше з’ясовується, вони були зовсім безграмотні!!!
“Бог з ними”, – подумала пані і з охотою сама склала протокол про вилучення в неї її ж речей, сподіваючись якомога швидше спровадити з хати непроханих гостей. “Подякою” освіченій жінці було запроторення її за тюремні грати…
Чи знала-відала та “сива голова”, як вона себе часто називала, що вона вже ніколи не повернеться до своєї оселі, до свого села, до своєї доньки?…
Олена Левчанівська, 1938 р.
Останній Святвечір, 1939 р.
Більше не бачила її і донька Ірина Олександрівна. Більше того, їй зовсім було не відома подальша доля її мами. І лише наприкінці життя їй стало відомо, коли розстріляли її матір – 24.04.1940р. А от де останнє місце спочину Олени Карпівни так і досі не відомо… Хіба ж заслужила на це пані сенаторка?
Родина Левчанівських, 1914 р.
З донькою
Ірина та Олена Левчанівські у с. Линів, 1932 р.
1 вересня 1995 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України нашій школі було присвоєно ім’я Олени Карпівни Левчанівської. А 9 лютого 1996 року в нашій школі було відкрито музей історії села Линів, де в основному представлені документи, фотографії, речі родини Гродзінських-Левчанівських, які нам люб’язно надала донька сенаторки Ірина Олександрівна Левчанівська, справжня берегиня свого роду. Вона й сама була присутня на урочистості. Минуло з того часу вже 25 років…
І ось з року в рік ми згадуємо і вшановуємо свою славну землячку Олену Карпівну Левчанівську. Розповідаємо учням про її діяльність, родину. І на запитання дітей, чому саме її ім’я носить наша школа, пояснюю, що, насамперед, це була сама перша вчителька в нашому селі! Самою першою!
Адже ще у 1906 році тоді ще молода пані Олена разом зі своїм братом Михайлом в їдальні свого маєтку відкрили першу школу для дітлахів односельчан. Безкоштовно! Вчили писати, читати, рахувати. Самі забезпечували діток папером та олівцями. А до тих пір про це ніхто і не здогадався! Грамотним жилося легше, а особливо хлопцям в армії. А ще влаштовували при садибі вечорниці, танці, вистави…
Для школярів, думаю, це вичерпна інформація, а сама ще глибше задумуюсь над долею жінки з таким змістовним життям… Це була сильна духом жінка, мудра, талановита у всіх відношеннях. Сміливо виступала в сенаті, вступала в діалог з різними посадовцями. Будучи сенаторкою, брала активну участь у різних засіданнях, конференціях. Зустрічалася з представниками міжнародних організацій, послами європейських країн. А доля трагічна…. І, все-таки, кому заважала і без того обібрана до нитки “першими совєтами”? Яку загрозу становила ця літня жінка новій владі?
А могла б, якби далі жила в селі, не одного навчити грамоті… Допомогла б у скруті не одній родині, як вона це зазвичай робила… Могла б не одного навчити грі на фортепіано, адже вона навчалася у Відні в консерваторії… Могла б врятувати не одне людське життя, бо мала медичні навики і в неї завжди були під рукою необхідні “пігулки”… Могла б, але… Якби не “совєти”… Якби “совєти” не боялися таких сильних духом, освічених, вихованих, обдарованих, талановитих…
А скільки таких вони згноїли в тюрмах, концтаборах?… Вкотре переконуюсь, що сильних не люблять, бо ними не можна керувати. А який би був на сьогоднішній день національний генофон, якби тоталітарні жорна не перемололи таких же сильних?..
Дорога землячко! Дорога наша перша линівська вчителько! Ми завжди пам’ятаємо і будемо пам’ятати про вас!
Коли щовесни цвітуть каштани, що ви посадили, ми вважаємо, що це ви нас вітаєте… з весною… Життя продовжується…
Олена Никитюк,
Вчителька історії ЗОШ І-ІІст.ім. О. К. Левчанівської
с. Линів Локачинського району Волинської області
* * *
Коротко – біографічні дані
Початкову освіту Олена Левчанівська отримала вдома.
У травні 1903 р. Олена склала екстерном екзамени за гімназійний курс при Олександрійській жіночій гімназії в Петербурзі. Оскільки в Росії дівчат в університет не приймали, поїхала і вступила на філософський факультет Віденського університету.
Через родинні обставини була змушена перервати студії – повернулась на Волинь. Повернувшись додому, була змушена займатись господарством, давала раду великому маєтку з 523 десятинами землі з лісом, лугами, вітряком.
На той час батько вже помер. Водночас вона вчилася заочно на Вищих жіночих курсах у Москві, де закінчила історичний відділ. Займалася науковою, освітньою і літературною діяльністю.
У 1905 р. після одруження з Олександром Левчанівським переїхала в Петербург, де навчалась на «Высших женских курсах Раева».
Вчилась вона і в Лейпцігській консерваторії по класу фортепіано.
У 1918–1919 рр. жила з сім’єю в Житомирі, викладала в школі для дорослих, брала участь у виданні «Волинської газети», а пізніше «Громадянина», у створенні товариства «Просвіта». Коли Левчанівські остаточно повернулись на Волинь, то й тут активно поринули у громадське життя.
12 листопада 1922 р. Олену Левчанівську обрали в сенат. Олена Карпівна Левчанівська була єдиною жінкою-депутатом до польського парламенту від українців Волині. Вона ввійшла до Українського парламентського клубу, стала членом Комісії закордонних справ при сенаті. Добре знаючи іноземні мови, виступала на багатьох міжнародних конгресах в Парижі, Празі, Женеві, Подєбрадах.
О. Левчанівська була членом жіночої міжнародної організації «Ліга миру і свободи». В її виступах засуджувались упереджена політика польського уряду Пілсудського щодо національних меншин. Поміж сесіями Сенату опікувалася політичними в’язнями-українцями.
З приходом радянської влади 24 грудня 1939 р. Олену Карпівну арештували. Спочатку тримали в горохівській міліції, потім перевели у Луцьку в’язницю, а далі – на схід. Куди – невідомо. Ймовірно, загинула на засланні в Казахстані. онсерваторії по класу фортепіано.
За спогадами доньки Ірини Левчанівської, ім’я О. К. Левчанівської (як жертва №43/3-37) значиться у списках розстріляних 3435-ти українців, які підписані 24 квітня 1940 р.
Олена ЛІВІЦЬКА,
журналіст, м. Луцьк
