Сьогодні 1 квітня. У Києві хмарно, але раз у раз виглядає сонечко, щебечуть пташки. Все, як кожного року. Наступає середина весни, скоро Великдень, проводи…
Все, як завжди, поки не вмикаєш телевізор або не заходиш у фейсбук. А нині це роблять усі, бо у нас карантин – часу вдосталь, і останні новини хвилюють. А там… новини з фронту, де до цих пір вбивають і калічать наших хлопців, затьмарюються новинами про страшний коронавірус.
Авжеж! Адже цей невидими ворог підстерігає усіх! І тих, хто вболіває і переймається подіями на фронті, і тих, хто біля телевізорів і холодильників “устал” від війни і хоче миру любою ціною. Ця біда, як Путін, страшна і просто так не відчепиться. Єдине, що загрозу від короновірусу усвідомлюють практично усі, а от від Путіна, на жаль, ні…
Так, сьогодні 1 квітня. І післязавтра мав би закінчитись карантин. Але події розвиваються так, що його продовжили до кінця квітня і невідомо, як буде далі. Але, щоб нас не чекало, ми переживемо і цю біду. Скільки вже пережили за нашу багатостраждальну і сторію.
Тож життя продовжується. Дякуючи сучасним комунікаціям, київські волиняни перейшли в режим діалогів і спілкування між собою. Тобто ми знаємо, хто і чим займається на карантині, як сприймає його і ті події, які відбуваються в країні.
* * *
Дякуючи фейсбуку, за деякими з них, я “підглянула”.
Не припиняє волонтерську діяльність наш волинянин, учасник бойових дій, ківерчанин Юрій Кулачек у складі відомого волонтерський екіпажу “Віторіо Шумахер, Юрій Кулачек, Андрій Бодейчук”.
* * *
Карантин для Романа Петрука це його нові, неперевершені художні витвори.
ЖИТТЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
НАСУЩНИЙ
ТРАВИ ВОЛИНІ
РАЇСА НЕДАШКІВСЬКА:::
Народна артистка України
* * *
Родина Валерія та Галини Бідношей у вільний від роботи час, як і годиться, готується до Великодня. Який там карантин! Так і пише Галина: “У нас тут вірус до роботи. Сусідів теж ним заразили…”
* * *
Художники творять картини, а поети поезію. Тож не оминула насущної теми і наша волинянка, поетеса Лідія Скрипка, яку ми у минулому році радо прийняли у нашу київську, волинську родину.
МУДРІСТЬ НАД УСЕ
Гуляє від країни до країни
без візи вірус, буцімто турист.
З людьми потрапив і до України.
Вбиває тихо, наче терорист.
Так здобувають місце «сильні світу».
Їм не властиві честі почуття,
немає справ до жодного «завіту»,
і до людей немає співчуття.
Їм треба мудрість юного розливу,
що враз відкозиряє: «Все окей».
Забудуть маму сонячну, щасливу,
чи батька спом’януть
Втім, то таке.
І головне омолодять планету,
очистять світ від досвіду і знань.
А те, що мудрі досягали в лету,
і на віки до інших зачинань.
Отямляться колись і на розкопки,
почнуть шукати мудрості печать.
Але наткнуться спершу на окопи,
які кістками юними мовчать.
У прірву світ зіштовхує не вірус,
а владні неуки і капітал.
О, зупиніться, монстри, майте міру,
не вибивайте в мудрості штурвал!
25 березня
* * *
Відома журналістка, письменниця Жанна Куява у притаманному їй стилі, досить колоритно написала про своє перебування на каранитині.
Сьогодні – третій раз, як за час карантину Сергій поїхав на роботу (в них запровадили так звані чергування), бо так він працює з дому. Я приготувала апетитну рибну юшку, тарілку якої Тарас охоче злопав, вклала його спати й нарешті виявила бажання написати щось у Фб.
Уявляєте, за весь цей тритижневий час у мене такого бажання не виникало. Розкажу, чому. І розкажу насамперед тим, хто писав, телефонував або згадував у своїх дописах та флешмобах, – дуже вдячна, друзі, за те, що пам’ятаєте!
До речі, карантин багато чого нам роз’яснить і розвиднить. Будучи зараз далеко одне від одного, ми зрозуміємо, із ким є по-справжньому близькими. І це непогано.
Словом, коли Тарас іще не народився, а тільки грав у футбол у моєму пузі, ми з Сергієм дуже любили вихідні дні, особливо пообідній сон, коли вмощувалися на диван (із пузом-Тарасом посередині) й, обнявшись, міцно засинали. Тоді ми скидалися на ведмежу сімейку в затишному барлогу. Мені це так сильно подобалося, що одного разу сказала: «Хотіла би я жити відокремлено, десь біля лісу, щоб поруч річка, — і тільки ти, я і наш малюк. Ми б сиділи на порозі, пили би каву чи чай і дивилися на нашого розкутого, голопузого й босоногого малого » Бійтеся своїх бажань, що називається.
Оскільки ми з Сергієм не мали класичного (чи так званого) медового місяця, то перший тиждень карантину я прозвала саме так сімейний медовий тиждень.
За три роки в декреті було по-всякому, але найбільше за цей час я розлюбила куховарити. А коли Сергій через карантин почав залишатися вдома, приділяти увагу сину, бодай відволікати його, забавляти, та ще й з ним гуляти (поруч біля нас і ліс, і річка, – все, як я міряла, щоб ви розуміли), то вже на третій карантинний день я поїхала в магазин і купила борошна, родзинок, ванілі, цукрової пудри, мені захотілося (досі не віриться) готувати для своїх хлопців усілякі смаколики. Зникла хронічна неприязнь до кухні. Я дотепер ледь не через день смажу млинці, оладки, роблю налисники, печу пиріжки, готую перше, друге і варю узвар.
Авжеж, ця охота колись спаде, але поки таке маю для себе відкриття.
А ви в чому цікавому для себе відкрилися?
На фото моя остання вилазка в світ на початку березня.
* * *
Отже, київські волиняни живуть, як і всі кияни, карантинним життям. Хто на дачі квіти садить, хто маски шиє, хто бере участь у фейсбучному флешмобі “Дитинство і юність.” До речі, цікаво подивитись. Відгадайте хто є хто?
Інші малюють картини пишуть вірші, чи просто “сидять” у комп”ютері або розмовляють по телефону…
* * *
Як проходить карантин у вас, любі волиняни”? Що робите, які думки приходять, як настрій? Пишіть для нашого сайту і не тільки про себе, а щось цікаве, пізнавальне.
Залишаймося разом і в хороші часи, і в часи важкі.
Пересилайте свої дописи по електронній пошті,
вайберу, через повідомлення у фейсбуці
і просто по телефону.
Жанна Шнуренко
