Першого грудня відійшов у вічність Євген Сверстюк. Про таких, як він, говорять «світила», «мислителі», «пророки», «борці», «моральні авторитети». І жодне з цих визначень не буде перебільшенням. Та передовсім це людина честі й невтомної праці. До останніх днів він продовжував писати, виступати з промовами, спілкуватися з журналістами. І кожну його працю, виступ, інтервю можна розбирати на цитати, дивуючись їх влучності.
20 цитат пана Євгена про націю, мораль, любов, духовність, творчість тощо.
Обдарованість любовю то головний вимір людини. Здатність любити, плекати любов у собі, в дітях, в навколишньому світі то турбота найголовніша. Це творчий дар!
З есе «Любов, яку ми успадкували»
Єдина безпрограшна позиція людини чесна.
Зневіра один із хворобливих проявів життя і, до речі, один із великих гріхів. У кожного бувають різні летючі настрої, але людина не має морального права ділитися своєю зневірою.
Тільки з доброти і любові щось росте. У гонитві за матеріальним люди ніколи не досягнуть згоди і не взнають власного покликання. Цей шлях плаский і нівечить особистість.
Нація тримається духовними зусиллями особистостей. Обдаровані духовною силою будують, бездарні руйнують і каламутять воду. Коли ми говоримо про духовну соборність, то відразу входимо у сферу ідеалізму, який тримається на зусиллях особистостей. І на безкорисній праці.?Нині це звучить як анахронізм. Але безкорисність завжди була рідкістю. А тим часом усе тривке на землі саме на ній і тримається.
Покоління, яке не прагне змінити життя хворе покоління.
Нинішнє філософське формування того ж питання: «здаватися чи бути» так само торкається життєвої позиції людини, яка обирає шлях активного самоутвердження в житті і в своїй ролі, обирає справжність і відповідальність, або нічого не обирає, тобто залишається в пасивній ролі вдаваного діяча, вдаваного патріота, вдаваного учасника гри.
Свою мову треба утверджувати принципово. Дотримуватись чистоти слід послідовно і скрізь.
На кожнім кроці бачиш маленьких людей, які не ставлять собі високих цілей і не прагнуть вирости. І на різних рівнях бачиш рабів, готових служити чужому богові з трепетом, але зраджують господаря, який не карає. Але що найгірше: не беруть на себе справу господаря в своїй хаті. Про такі мертві душі ще Гоголь говорив: кожному здається, що на чужій посаді він робив би усе краще, але на своїй посаді йому щось заважає.
Національної риторики у нас вистачає. Бракує тільки творчого духу і любові, що надає людині справжності і енергії, додає їй відваги бути. Історію творять хоробрі серця
Один в полі воїн це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших.
Сайт Ініціативної групи «Першого грудня»
Молодь повинна долати українську хворобу порізненості, ледачого самозаспокоєння й неуцтва, споживацького патріотизму і позірної релігійності. Спадкову хворобу. Як завжди, нормальна молодь гуртується в обєднання, де культивуються принципи безкорисливости, змагальности, ідеалізму. Без ідеалізму і романтизму немає молоді.
Під благодатним українським небом усе буйно росте. Особливо бурян, коли його не виполювати. І гори сміття, коли не прибирати.
Суспільство без віри і любови втрачає здатність розрізняти добро і зло.
починати треба з себе. В моральному приниженні ми на самому дні. Підніматися вгору важко, але радісно».
Є одна безперечна особливість нашої культури: вона не принесена з чужого поля, вона йде від свого давнього джерела, відчутного і невидимого, що пізнається відчуттям рідної землі і відчуттям неба.
З есе «Духові джерела української літератури»
Ми мусимо знову навчитися називати речі своїми іменами, щоб осмислити себе у світі щоб знайти у ньому нових друзів.
Із збірки праць Євгена Сверстюка «Собор у риштованні»
Але якщо люди в полоні, то полон робить з усіх полонених. І це вже не національні риси, а те, що деформує людину і деформує націю.ТВІ
Втрата рівня це вже розрив. «Маленькі вибухи» під час війни, маленькі спроби говорити своїм голосом майже в кожного з великих письменників. Усе це було задушено після війни і ми мали квітуче болото застою.нь
У будь-які часи, за його словами, є люди, які повинні ошляхечувати суспільство. Їх небагато, і вони здатні відстоювати свою думку, писати не те, що прийнято, а що справді потрібно, важливо, не фальшивити й не розмінюватись. Хоча б в імя принципу, який дає право залишатися людиною або не залишатися.
Джерело: Інтернетвижання “Читомо”
Автор:Анастасія Івашина
