У ці святкові дні не можемо не згадати про родинні традиції Косачів. Пропонуємо вашій увазі спогади молодшої сестри Лесі Українки, Ізидори Косач-Борисової, опубліковані Тамарою Скрипкою у книзі: Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія. (К.: Темпора, 2015).
«У нашій рідній хаті завжди дотримувалися українських традицій зі святкування Різдва Христового. Леся і всі ми любили наші звичаї, тільки Лесі рідко траплялося саме на Різдво бути дома (в Колодяжному чи в Києві), де на свята щороку збиралася вся наша родина, бо на зиму Леся змушена була хворобою виїжджати десь у теплі країни. Та перебуваючи на чужині, вона думкою линула до рідного краю з його прадавніми звичаями.
На Волині (Колодяжне) до нас приходили і колядувати, й щедрувати, а також на Новий рік діти ще й посівали зерном. Колядували й дорослі, а то й молодь, ну і дітвора. Деякі гуртки з вертепом приходили. Цікаво, що все те дійство з вертепом збереглося таке, як в давні часи, як ото бурсаки ходили з вертепом. Деякі колядники тільки зі звіздою, а то й без звізди. Приходили на Різдво й з «Козою», і то нам усім (а зокрема дітям) було так весело дивитися, як коза (хлопчик у вивернутому хутром наверх кожусі) ріжні штуки показує, а поводир співає:
Го-го-го,коза,
Го-го, сірая!
Де коза ногою,
Там жито копою.
Де коза рогом,
Там жито стогом!
Де коза не буває,
Там жито вилягає…
(Далі вже не пам’ятаю слів).
А тоді поводир поздоровляв нас з святами, бажав здоров’я і всякого гаразду, а ми обдаровували їх ласощами (горіхами, медівниками, яблуками, цукерками) й також здоровили колядників з святами та дякували, що до нас завітали. У Києві ходили теж колядувати, бували зрідка й з вертепом, а частіше тільки зо звіз дою.
У Києві вже й ми ходили колядувати (сестри мої, брат і я) з гуртом (душ 15-16) інтелігентної молоді-студентів та інших знайомих українських родин. Нас гостили і давали гроші, бо ми збирали на якусь благородну ціль, наприклад, пам’ятаю, на Різдво 1907 р. ми колядували на придбання книжок до бібліотеки київської «Просвіти».
З колядок найбільше співали «Добрий вечір тобі, Пане господарю», звичайно, «Нова радість стала». Пам’ятаю, одного разу зважили ми спочатку обійти всі знатні родини: Старицьких, Шульгіних, Чикаленків, Житецьких, Антоновичів та інших, а на закінчення прийшли до Лисенків. Він, як завжди, дуже привітно нас прийняв і запросив до своєї господи. Сам подиригував нашим імпровізованим хором, і ми там довгенько співали під його проводом різних колядок.
А Павло Житецький, член старої «Громади», тоді вже старий і хворий, був дуже розчулений, що молодь його не забула й прийшла колядувати, почастував нас усіх якоюсь дивовижною, смачною, свого виробу наливкою-запіканкою.
У місті Гадячі, на Полтавщині, дуже довго зберігались стародавні колядки. Я з мамою й моєю малою тоді дочкою прожила зиму 1916 – 1917 рр. у мами в Гадячі, бо мій чоловік тоді був у німецькому полоні. Тоді нам було дуже приємно, як почали до нас іти колядники, та таких гарних стародавніх колядок нам співали, що я ще не чула раніш, а мама (Олена Пчілка) втішалася, згадуючи, що так ще й тоді колядували на Полтавщині, коли вона була малою. Мама в Гадячі народилася.
У Свят-вечір на вечері у нас варилися традиційні страви: пісний борщ з грибками та рибою, пиріжки з капустою, з рисом і рибою. Вареників у нас не було звичаю цього вечора варити, то вже звичай цей я пізнала пізніше на Поділлі, коли з чоловіком своїм провадила там Різдво (мій чоловік з Вінниччини). Також обов’язково варили кутю й узвар з різної сушені. Кутю варили з пшениці, а не з ячменю, як то де в кого варять. До куті давали розтертого маку з медом. Кутю хрещеники носили до хресних батьків, наприклад, до нас син Миколи Лисенка Остап приносив кутю нашій мамі, що була йому хресна мама, а наш Микола (брат мій) носив до Лисенка, бо був хрещеником Миколи Лисенка. Теж приємний звичай! Прийде дитина, подасть маленький полив’яний горщичок куті, а його хресний батько чи мати обдаровують чимось.
Оце декілька слів про те, які в нас були різдвяні звичаї».
На фото:
Ізидора Косач-Борисова біля виробів декоративно-прикладного мистецтва з колекції Олени Пчілки. Над комодом – килимок зі зразками вишивок з Карпат (належав Олені Пчілці.
Матеріал взято зі сторінки Музею видатних діячів культури у Фейсбуці
