Іванка, яка постраждала від ДТП у Любомлі,
знову потребує допомоги
Волинянці Іванні Гаджало, яка постраждала під час дорожньо-транспортної пригоди в Любомлі, збирають гроші на лікування.
Нагадаємо, аварія сталася 10 березня на виїзді з міста Любомль. Авто, в якому перебувало чотири пасажира, злетіло в кювет і перевернулося.
Дівчині вже провели кілька операцій. Деякі осколки та частини щелепи не прижились і їх було видалено.
На даний час в Іванки не має піднебіння та деяких фрагментів нижньої щелепи, також іде процес запалення нижньої щелепи, їх потрібно замінити титановими протезами. Сам протез коштує 231 705 гривень, не враховуючи операцію і реабілітацію. Крім того, необхідно зробити операцію на оці для відновлення зору.
Рідні Іванки дякують усім, хто долучився до допомоги. На жаль, вони не мають можливості знову зібрати таку суму самостійно, всі фінансові ресурси вичерпані на попередні операції, тому звертаються за допомогою до усіх небайдужих.
Номер рахунку:
ПриватБанк: 4731219107797650
Ціпяшук Наталія Василівна (мама).
* * *
Долучаємо до прохання статтю
з видання V24 від 16 червня.
Іванчині мрії.
Без піднебіння, щелепи та зубів, але «буду красунею»
«Ми щойно приїхали з лікарні. Дивлюся, а вона вже щавлю назбирала і борщ варить», – мама Іванки Гаджало сьогодні розказує про пережите і навіть знаходить сили на усмішку. Натхнення боротися, каже, дає їй донька. Після страшної аварії Іванці вивернуло щелепу, її обличчя виявилося подробленим на шматки, на одне око вона назавше втратила зір, а через отвір у бороді досі виходять назовні шматочки кісток… А вона – сміється крізь біль, робить троянди з паперу і будує грандіозні плани на «своє кафе у Шацьку».
18-річна Іванка Гаджало завдячує своєму порятунку лікарям і не втрачає віри у те, що їхні золоті руки повернуть їй красу. У скрутну хвилину підтримав землячку відомий пластичний хірург з Волині Ростислав Валіхновський, за людяність і професійність дівчина не втомлюється дякувати лікареві Волинської обласної лікарні Дмитрові Струку, лікарям Любомльського ТМО та медикам Київської обласної лікарні, де лікується тепер.
Разом із тим, винуватці трагедії, через яку Іванці доводиться жити зі спотвореним обличчям досі не на лаві підсудних. Історія, яку можна назвати просто: «Після однієї аварії»…
Іванка Гаджало під час випускного у школі
«ПОДЗВОНИЛА ПОДРУЖКА ОЛЯ» – І СВІТ ОБІРВАВСЯ
10 березня 2018-го, мама Іванки, Наталія Ціпяшук із с. Гупали Любомльського району, запам’ятає назавше, бо відтоді життя їхньої родини змінилося кардинально.
Найстарша 18-річна донька Іванка – фактично права рука у багатьох маминих справах. Крім неї в Наталії, ще троє дітей. Був час, коли жінка лишилася з двома дітьми одна, без чоловіка. Переїхала в Гупали, бо купила тут хату, і стала хазяйнувати сама. Треба було крутитися. Добре, під боком Польща, тому заробляти вдавалося.
«Прийшла – ложки-кружки не було», а тепер у родині, що живе в невеличкому селі під кордоном, добротна хата з клумбами та газоном, гарний паркан, автомобіль. Збиралися купувати машину й старшій доньці. …Аж раптом тій подзвонила подружка Оля.
«Подзвонила Оля і сказала: «Приїдь в гості». Мам, ну чого ти мені не довіряєш?» – з такими словами Іванка відпрошувалася у мами в ту поїздку.
Їхати доводилося аж в Любомль, сусідній райцентр. Серце щось чуло, каже Наталія, та й подружки різні можуть бути. Але оці слова про довіру від вже фактично дорослої доньки різонули дуже, тому погодилася. Іванка поїхала. А о 5-й ранку мамі раптом подзвонила.
«У мене світ обірвався. Дивлюся спросоння: телефонує Іванка. Вибила аж з того переляку. Набираю, а там вже зайнято. Потім передзвонює, а то не Іванка. «Бігом, – кажуть мені, – їдьте в Любомль в лікарню, там ваша дочка в аварію попала», – розказує мама дівчинки.
Наталія Ціпяшук виховує чотирьох дітей і рятує доньку, як може
«Я ЇЙ: «ІВАНОЧКО, МАМА ПРИЙШЛА», А ВОНА Ж МЕНЕ НЕ БАЧИТЬ…»
Кинула трубку. Як була в піжамі, так і побігла надвір. Потім стала дзвонити кумові, щоб завіз. Приїздять, а під дверима лікарні – купа пошматованого одягу в крові. Іванчиного…
«Я туди: «Де вона? Де вона?!» – питаю. Кажуть, що в реанімації. Біжу. Там чую: «Шиють, шиють, шиють…». Питаю, чи жити буде. «Не знаємо. Але до Луцька не довеземо», – кажуть і знову шиють, шиють», – згадує жінка.
Від цих слів досі мурашки тілом. Тільки через кілька годин мама змогла побачити доньку. За цей час «попомолилася і поподумала».
«Підходжу, а вона холодна-холодна і без свідомості. Очі закриті. Під очима – сині гулі, як сливки. Обличчя таке широке…» – згадує жахливі моменти.
Потім реанімобілем поїхали на Луцьк. У дорозі чотири рази спинялися, бо дівчині було погано. У Луцьку Іванка прийшла до свідомості й одразу почала гладити себе по обличчю, перевіряти, що сталося.
«Я їй: «Іваночко, мама прийшла», а вона ж мене не бачить», – розказує жінка.
Іванка до цих пір не бачить на одне око. І бачити не буде.
А коли донька змогла писати, найперше попросила пробачення у неньки за те, що не послухала і таки поїхала того вечора до подруги в Любомль.
Обличчя Іванки київським лікарям довелося скручувати гвинтами та пластинами. Усередині – більше ста ”саморізів”, а попереду – чергові операції…
ДАВ МАШИНУ ІНШОМУ ХЛОПЦЕВІ, БО БУВ П’ЯНИЙ.
А САМ ВЖЕ ДЕВ’ЯТЬ РОЗБИВ
Одразу, як отямилася, дівчина написала мамі й про те, що ж трапилося тієї ночі. Дівчата були на дискотеці. Оля зустріла свого знайомого Олександра Фірчука. Випивали з ним при Іванці. Розпили пляшку вина. Потім вона попросила, щоби він повчив її їздити. Той сам за кермо старого «Фольксвагена» не сів, бо був дуже п’яний, а просив про першого зустрічного парубка – Олександра Кращука. Той погодився. Олександр Фірчук із Олею вмостилися ззаду, а Іванка – по праву руку від водія…
«Цього хлопця дівчата не знали. Він не має прав і, мабуть, не вміє їздити. Від’їхав кілометр від дискотеки – і перекинувся», – розповідає мама.
Тієї весняної ночі були заморозки, дорога під ранок стала особливо небезпечною для водіїв. Ще одна з версій, яку рідним дівчини озвучили у поліції, – водій нагнувся за телефоном.
Крапки у цій історії правоохоронці досі не поставили. За словами мами, справу повернули на дорозслідування. Каже, сама чула від батька Олександра Фірчука, що його син до цієї аварії встиг вже «розбити дев’ять машин». Однак нікому з учасників аварії матір Іванки тюрми винуватцям ДТП не бажає, хоча переконана, що покарання за скоєне вони мають понести і прокуратура таки має довести справу до кінця.
«Три місяці пройшло. Слідство, мабуть, намагається те все зам’яти. Як на мене, має бути кара власнику автомобіля за те, що передав кермо. Хлопцеві, який їхав тієї ночі, теж світить строк, але в мене не таке серце, щоб я чужу дитину в тюрму садила. Тільки хочеться, щоб вони пам’ятали, що на місці Іванки могли бути вони або їхні діти», – зітхає.
Каже, прикро, що подружка Оля після аварії перестала спілкуватися з її донькою, хоча і їй не спішить дорікати. Не цікавляться станом потерпілої і ті, кому належала машина.
Єдиний, хто гідно повів себе у цій ситуації, це хлопець, котрий був за кермом. На другий день попросив дозволу прийти. Потім знов приїхав, привіз 5 тисяч гривень. Сидів плакав, бо вона йому написала, що на них не ображається і в тюрму садити не хоче.
«ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ З ГОЛОВИ ІВАНКИ ВИЙНЯЛИ ЖМЕНЮ СКЛА»
Після першого шоку від аварії, треба було пережити шок наступний – лікарню. Іванка дихала через трубку в горлі. А трубка постійно забивалася згустками крові.
«Одного разу відлучилася в церкву в лікарні. А перед тим Іванці казала: «Щось треба чи погано, просто набери». Ми на сходах, тут Андрій (чоловік, з яким Наталія живе у громадянському шлюбі) каже, що вона дзвонила. Ми бігом назад. Вона вже в реанімації. А в неї такий згусток крові забив трубку, що вона не дихала. Втратила свідомість. Я її за руку трясу, кричу, медсестра прочищає трубку, а вона – без реакції. Але потім (вже сама згадувала) зібралася з силами і просто кашлянула сильно – й він вискочив. А скільки тих згустків було…» – зітхає.
Після аварії та численних переломів Іванка пережила ще й загноєння. Саме через те відразу не поїхали до Києва, а чекали, доки вилікують запальний процес у Луцьку. Потім Наталія звернулася до волинянина пластичного хірурга Ростислава Валіхновського. У його клініці безкоштовно проконсультували дівчину і порадили, до кого звернутися для подальшого лікування. Оперували Іванну в Київській обласній лікарні.
Через місяць після аварії у столиці з голови Іванки вийняли жменю скла. Полоскала рота, а з нього вилітали зуби. Навіть зараз з отвору, що утворився там, де шов, разом зі слиною виходять шматочки кісток.
За порятунок донечки жінка з Гупалів дякує не тільки лікарям, а й випадковому свідку тієї аварії.
Білорус, який їхав дорогою у момент аварії, саме спинився, бо було слизько. Він же побачив за мить машину в кюветі. Якби не спинився, можливо, опинився б там і сам. Разом із ним була наречена, яка працює хірургом. Пара верталася з подорожі до Єгипту.
«Розповідав, що не чіпав її, поки не переконався, що спина ціла: попросив порухати руками й ногами. А далі кинувся витягувати. Найперше спинив машину, вмовляв водія помогти, але той не схотів. Сказав, що в болото не піде і втік… Тому він вирішив робити це сам, аби швидше. Що йому за сила помогла, не знаю. Іванку дуже затиснуло грудою металу. Водій, який був за кермом, теж допомагав. А власник машини, кажуть, єдине, що просив, – не викликати поліцію», – зазначає Наталія Ціпяшук.
На цьому знімку видно, скільки металу в обличчі дівчинки
ЗАВДЯКИ ІНТЕРНЕТУ ЗІБРАЛИ БІЛЬШЕ 200 ТИСЯЧ,
А ТАТО ВИРІШИВ ВІДДАТИ АЛІМЕНТИ
Машину продали. Теля продали. Де який був металобрухт, зібрали і продали. Позичали, де могли. Найбільшу ж суму зібрали після повідомлення в інтернеті.
«260 тисяч гривень нам люди скинули через інтернет. Є такий Сергій Барилюк в Любомлі, він те оголошення розмістив. Але тільки за одні пластини і «саморєзи» (металеві гвинти, які вкрутили у щелепу) родина заплатила 197 тисяч гривень і 15 тисяч за перебування у київській лікарні.
Сотні людей ділилися із родиною Іванки грішми. Дорога була кожна гривня. І традиційно, людська небайдужість зробила диво, за що дівчина та її мама неймовірно вдячні.
Чимало коштів зібрали у селі Гупали і в Полапах, де Іванка народилася.
Рідний тато вирішив переслати гроші (15 тисяч, потім ще 3) на допомогу доньці через виконавчу службу, щоб таким чином погасити великий борг перед дитиною за несплачені аліменти. Ті гроші Наталія повернула, а потім отримала їх назад. Так само поштою, як аліменти.
Таким чином на одній сумі тато Іванки вдвічі скоротив борги.
Попереду в Іванки Гаджало – чергова складна операція: будуть вставляти нижню щелепу на місце, піднімати око і вставляти під нього пластину, ставити на місце суглоб, виправляти борідку і носа, нарощувати кістку, бо дівчина фактично не має піднебіння (те, що нарощували, не прижилося).
Приблизна сума коштів, які треба на це все, – 15 тисяч євро. Плюс зуби, кожен із яких вартуватиме 500 євро (а це ще 20 тис. доларів).
«ЩО ТИ ПЕРЕЖИВАЄШ: БУДЕ ТЕ ВЕСІЛЛЯ І БУДУ ЩЕ ГАРНІШОЮ»
Лікарі, які бачили тисячі понівечених обличь і страшний відчай, який після цього наступає, дивувалися з Іванчиного оптимізму. Казали, що у щелепно-лицьовому відділенні давно такої не було, як ця дівчина з Волині.
«Вона завжди в нас була така гарненька. Ще кудряшки накрутимо – і така красуня, що всі заздрили. Я й сама дивилася на неї – і вже задумувалася, якою гарною нареченою вона буде…» – каже мама, тримаючи Іванку за руку.
«Що ти переживаєш: буде те весілля і буду ще гарнішою», – перебиває матір донька.
Навіть уявити, скільки ще цій дівчині треба пережити, складно. А вона уявляє і не опускає рук. Каже, вірить, що буде ще більшою красунею. Тішиться, що дуже схудла. Рветься допомагати мамі у господарстві. Щотижня їздить до Києва (часто маршруткою!) на консультації лікарів і будує плани на майбутнє.
Аварія змусила її перервати навчання у шацькому технікумі, де вчилася на бухгалтера. Вже, каже Іванка, заробляла б. Возила б, наприклад, людей у Польщу і назад, бо має права. Непогано було б, вважає, відкрити сімейне кафе у Шацьку – для батьків із дітьми і без алкоголю. Щоб там була дитяча кімната і смачні страви і щоб можна було малечу чимось зацікавити.
Ледве говорить. Ледве їсть. Терпить біль. Шкодує, що рідко спілкується з друзями. Знову стала вишивати. Щоб зайняти себе чимось цікавим, робить троянди з паперу. І невтомно вірить, що їй повернуть красу.
Текст і фото – Олена ЛІВІЦЬКА.
