УКРАЇНА ПРОЩАЛАСЬ З ІВАНОМ ДРАЧЕМ -

Spread the love

«ВОЛИНСЬКЕ БРАТСТВО» ВШАНУВАЛО

ПАМ’ЯТЬ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ

Душа ридає в невимовнім горі,

О, Боже, дай нам витримки і сили!

Зібралась вся Вкраїна у соборі–

Прощається навік з Іваном-сином!

21 червня Київ, вся Україна прощались з Героєм України, поетом, перекладачем, кіносценаристом, драматургом, державним і громадським діячем, першим головою Народного Руху України, почесним доктором Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, почесним членом МГО «Волинське братство» Іваном Драчем. Поминальну літургію у Володимирському соборі очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Вшанувати пам’ять вірного сина України до Володимирського собору прибули Президент України Петро Порошенко з дружиною Мариною, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, народні депутати України минулих скликань, побратими з Народного Руху України, Національної спілки письменників України, представники політичних партій і громадських організацій, творчої інтелігенції, численна кількість киян, шанувальників творчості Івана Драча.

Попрощатись з великим поетом прийшли і відомі волиняни, серед яких і члени міжнародного громадського об”єднання «Волинське братство»: академік, Президент Об”єднання Микола Жулинський, Почесний голова – Олександр Скіпальський, перший заступник голови – Віктор Набруско, заступник Михайло Сорока, Почесні члени Ради Дмитро Павличко, Іван Заєць та Михайло Ткачук, народний депутат Верховної Ради від Волині Ірина Костанкевич, письменниця Оксана Забужко, а також жінки клубу «Волинянка».

Своїми спогадами про Івана Драча поділився Олександр Скіпальський: «На початку 2000–них Дмитро Павличко, який був Почесним членом Ради, розповів Івану Федоровичу про те, що в Києві є МГО «Волинське Братство» і познайомив з його Головою Ради Данилом Курдельчуком. Поет час від часу приходив на засідання, на зустрічі з керівництвом, членами Земляцтва. За дружньою кавою в резиденції Данила Марковича говорили про важливість діяльності такої громадської організації, про інші земляцтва, про їх роль в об’єднанні киян – вихідців з різних куточків України. Був задоволений тим, що наше Земляцтво займає активну позицію, був обраний його почесним членом. Дмитро Павличко, Іван Драч тяжіли до нас, як до представників древньої української землі, нащадків князя Данила Галицького. Стверджували, щоб вважали їх волинянами. До останніх днів Іван Драч підтримував контакти з нашим Президентом Миколою Жулинським, з яким товаришував. Царство небесне і вічна Вам пам’ять, Поете…».

Дмитро Павличко-поет, перекладач, депутат кількох скликань Верховної Ради, почесний член Ради Земляцтва:”Разом із життям Івана Драча обірвалась головна творча і людська лінія мого життя. Він мій найдорожчий друг, він був сміливішим за мене. Драч ходив зі мною на обіди, я всюди був із ним. Я пам’ятаю, коли я йшов у Верховну Раду, Іван був біля мене. Ми були з ним «нерозлийвода» – Павличко та Драч. Він молодший за мене, він не мав права померти раніше за мене, відійти. Не боявся сперечатися з Кравчуком, коли той переконував нас покинути Народний рух. Драч сидів біля мене, коли ми зустрічалися із Щербицьким і Горбачовим. Драч не боявся, дивлячись їм в очі, казати, що вони працюють проти України, зневажають українську культуру, русифікують наше життя. Іван Драч – це наше українське «я», болюче, невмируще.”

Оксана Забужко-українська письменниця, волинянка (родом з Луцька): “Іван Федорович – це епоха. Пішла епоха. Це голос нашої відлиги, свободи. Це колосальна електрика слова, яка в 60-і перевернула весь спосіб висловлювання. Його «перло». Чоловік, який богом поцілований. У ньому було світло дару із такою дитинною безкорисливістю, із всією вічно дитячою подивованістю. Це било в ньому все життя, чим би він не займався. Навіть тоді, коли він ішов на невластиві собі ролі – трибуна, політика, народного депутата. Це було абсолютно не його. Не повинні поети «тягати каміння». А це був якраз той варіант, тому що не було більше кому. Але в усьому тому він був щирий, живий і страшенно цікавий чоловік. Ознака справжнього таланту – коли людині до останку світ цікавіший, ніж її власна особа. Він усім цікавився, він усіх читав. Він внутрішньо полемізував, сердився, але завжди більше переймався світом. Він не був бронзовим і нафталіновим лауреатом. У ньому була жива незгасаюча пульсуюча думка.”

Іван Заєць-учасник Народного руху України, депутат кількох скликань Верховної Ради, Почесний член МГО «Волинське Братство»: “Жодна владна система (чи то комуністична, чи й уже сучасних часів) не могла його повністю поглинути, приручити. Ніхто з них не довіряв Драчу – всі знали, що він така людина, що у якісь поворотні моменти обов’язково піде туди, де майбутнє української нації. По багатьох напрямках життя мене пов’язувало з Іваном Федоровичем. Ми разом починали боротьбу за створення Народного руху – він був першим головою, я був одним із активних рухівців. У цей період започатковувались наші особисті відносини, він є кумом моїм. Я був у нього в лікарні нещодавно. Уже було якось так незвично дивитись на нього як на немічного чоловіка. Було видно, що енергія життєва якось покидає його. Але до останнього моменту біля нього у ліжку лежав стосик газет. Навіть у стані, коли дуже тяжко говорив уже – читав газети, цікавився. До останнього подиху він хотів жити.”

Ірина Костанкевич мала за честь бути особисто знайомою з Іваном Федоровичем, стала упорядником книги його кіносценаріїв. “Сумно, боляче, що від нас пішов Іван Федорович Драч. Дивовижний поет-шістдесятник, творець унікальних художніх метафор, книг, фільмів…. «Протуберанці серця» стали символом часу, «Чорнобильська мадонна» – реквієм пострадянської доби… «Світязь плакав мені на плечі…» – це вже наша волинська сторінка.” Пам’ять Івана Драча вшанували хвилиною мовчання під час пленарного засідання Верховної Ради», – написала вона на своїй офіційній сторінці у Фейсбуці.

Нескінченним потоком до Володимирського собору йшли люди –віддати шану Великому Українцеві, подякувати за Слово, за талант. І квіти, квіти, квіти… А найбільше було соняшників, квітів Сонця, які увіковічнив Іван Драч у своїй поезії. Цього спекотного серпневого дня Володимирський собор ледь умістив у себе весь цвіт української нації – друзів, побратимів, шанувальників Івана Драча. Ми не стримували сліз… Коли з храму виносили труну, люди почали аплодувати. Так проводжали Майстра… А поминальні дзвони жалобно дзвонили й дзвонили…

Нам буде не вистачати Вашої мудрості, інтелекту і веселої вдачі, пане Іване…

МГО «Волинське братство» висловлює

щирі співчуття рідним та друзям Івана Драча.