 |
7 березня – День народження Петра Панчука. Бажаємо Вам, дорогий наш земляче, невичерпної творчої наснаги, нових мистецьких звершень, аншлагів, акторського довголіття. Щастя Вам, здоров’я, благополуччя і сімейного затишку. Вітаємо! |
НЕЗНАЙОМИЙ І СУЧАСНИЙ ЖАН-БАТИСТ МОЛЬЄР
Гарний весняний подарунок членам МГО «Волинське Братство» і, зокрема, жінкам клубу «Волинянка», зробив Голова нашого Земляцтва Сергій Шевчук, надавши можливість доволі чисельній групі київських волинян відвідати у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка виставу Ж.-Б. Мольєра «Скупий, або Школа Брехні». Головну роль в ній виконує Петро Панчук, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Це вже друга творча зустріч з нашим земляком після нещодавнього перегляду п’єси І. Карпенка-Карого «Хазяїн», («Сто тисяч»),де він зіграв роль скнари – мільйонера Терентія Пузиря.
Неординарне вирішення режисером Петром Ільченком, заслуженим діячем мистецтв України, комедії французького класика, яка вже впродовж трьох століть не сходить зі світових сцен, отримала схвальні відгуки як столичного глядача, так і критики. Свідчення цього – аншлаги і постійно заповнена зала. Навіть не став на заваді того вечора засипаний снігом Київ у третій день весни і нерозчищені підходи до театру. Однак радувало те, що прийшло багато молоді. Отже, мистецтво потрібно людям за будь-якої погоди.
Враження від вистави було подвійним: хтось чекав на традиційну постановку геніального драматурга, хтось – на суцільну комедію. Наблизили до сучасності танцювальні номери шоу-кабаре і популярні зарубіжні мелодії 60-х – 70-х рр. У репліках акторів навіть відчувалися сміливі натяки на актуальні в Україні події і на відомих політичних персонажів.
Декорації створені художником – сценографом Олексієм Вакарчуком. Одразу і не здогадаєшся, що він мав на увазі, відтворивши на сцені палубу корабля, який потрапив у аварію. А коли сцена оберталася, з другого боку – фронтон католицького храму у стилі бароко.
Та основне – це блискуча гра акторів: неперевершеного Петра Панчука (Гарпагон); дочки Елізи; її коханого Валера; сина Клеанта, його слуги – хитруна і авантюриста Лафреша, свахи Фрозини та ін.
У п’єсі представлена любов у всіх її проявах. Закохані всі персонажі – молодь, літні, багаті і бідні. Перед кожним стоїть вибір – гроші або любов. Люди й сьогодні страждають на ті ж самі слабкості, їм притаманні вічні людські спокуси: честолюбство, жадоба влади, лицемірство, зухвалість, жадібність і скупість.
Сам факт відвідання храму мистецтв (театр побудований 1898 року, зруйнований під час війни і реконструйований 1946 року), наповненого духом і навіть тінями корифеїв, які дивляться на нас з портретів, викликає трепетне відчуття вічності, як і твір Мольєра, що написаний 350 років тому.
Ольга Рутковська,
фото Василя Артюшенка та Оксани Керничишин
