 |
7 грудня 2017 року відійшов у Вічність видатний український письменник – інтелектуал, журналіст, культурний і громадський діяч, письменник, людина великої і світлої душі, наш земляк Іван Корсак. 8 грудня його відспівали у Свято-Троїцькому соборі Луцька і поховали на кладовищі у Гаразджі, поряд з сином Володимиром. |
Яке непередбачуване людське життя! Ще влітку ми, жінки клубу «Волинянка», зустрічались з Іваном
Феодосійовичем на презентації його чергового роману «На розстанях долі» в Національному музеї
літератури. Він ділився своїми творчими задумами, а ми, в свою чергу, планували запросити його на
зустріч з волинянами, що мешкають у Києві, членами МГО «Волинське Братство». Зідзвонювались,
слідкували за новинами його життєпису у Фейсбуці, у вересні вітали з днем народження.
Трагічна звістка про передчасну смерть Івана Корсака приголомшила всіх, хто його знав і шанував.
Надзвичайно скромна людина, справжній патріот України і Волині не на словах, а на ділі, це він був тим
меценатом-інкогніто, який відразу відгукнувся на прохання Галини та Валерія Бідношей про
матеріальну допомогу в організації міжнародного волонтерського табору у Рокинях. А як гостинно він
зустрічав делегацію МГО «Волинське братство», у жовтні 2015 року, яка вирушила на виїзне засідання
до Луцька, у залі кінокомплексу Адреналін-сіті! На презентації Земляцтва перед гостями пісня «Волинь
моя» Степана Кривенького, яку ми разом співали, звучала, мов символ єднання волинян Києва і
Луцька, незламності нашого духу. Потім були автограф-сесія від письменника, щедра гостина, живе й
невимушене спілкування в неофіційній обстановці… Іван Корсак по – батьківськи піклувався, щоб нам
було затишно і ми відчували себе комфортно. Багато книжок з його пам’ятними автографами є і в нашій
бібліотечці Волинського Братства.
Іван Феодосійович народився 15 вересня 1946 року у селищі Заболоття Ратнівського району.
15 років працював головним редактором районної газети «Радянське Полісся» у Камені-Каширському.
Згодом 5 років редагував міську газету «Народна трибуна» в Луцьку.
У 1996 році створив газету «Сім’я і Дім», потому радіо «СІД-ФМ». Очолював свій медіахолдинг до 2014
року. 2011—2014 рр. – член Ради Національної спілки письменників України, член редколегії газети
«Літературна Україна».
У 2017 році кандидатуру Івана Феодосійовича Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса
Шевченка висунуло на здобуття Національної Шевченківської премії. До першого конкурсного туру в
номінації «Література, публіцистика, журналістика» допустили його книги «Борозна у чистому полі»,
«Вибух у пустелі», «На розстанях долі».
Твори письменника перекладені білоруською, польською, литовською, російською, англійською
і турецькою мовами.
Іван Корсак – лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола 2007 року (за книгу «Гетьманич Орлик»),
премії імені Агатангела Кримського (за книгу «Імена твої, Україно», 2008), Міжнародної літературної
премії імені М.Гоголя («Тріумф», 2008), Міжнародної премії імені Г.Сковороди (2009), Міжнародної
премії імені Д.Нитченка (2010), Світ волинської книги 2008 (за книгу «Таємниця святого Арсенія»),
Лауреат Літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша за 2013 рік (за історичні книги
«Немиричів ключ», «Завойовник Європи», «Діти Яфета», «Корона Юрія 2-го»), Лауреат Всеукраїнської
літературної премії ім.Зореслава (за історичні романи «Завойовник Європи», Немиричів ключ»,
«Корона Юрія 2-го»).
Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, орденом Архистратига Михаїла, двома
орденами Юрія Переможця, депутат Волинської обласної ради трьох скликань. Почесний громадянин
міст Луцька і Каменя-Каширського.
Прозові полотна волинянина Івана Корсака – не лише загальноукраїнське, а європейське явище.
У цьому вкотре переконуєшся, намагаючись наблизитися до усвідомлення унікальності слова та чину
письменника. Адже його творчий здобуток направду вражаючий: «Тіні і полиски» (1990), «Покруч»
(1991), «Оксамит нездавнених літ» (2000), «Гетьманич Орлик» (2006), «Імена твої, Україно» (2007),
«Таємниця святого Арсенія» (2008), «Тиха правда Модеста Левицького» (2009), «Капелан Армії УНР»
(2009), «Отаман Чайка» (2010), «Діти Яфета» (2010), «Корона Юрія ІІ» (2011), «Завойовник Європи»
(2011), «Немиричів Ключ» (2012), «На межі» (2013), «Мисливці за маревом» (2014), «Борозна
у чужому полі» (2014), «Перстень Ганни Барвінок» (2015), «Вибух у пустелі» (2015), «Запізніле
кохання Миклухо-Маклая» (2016). А ще ж – книги прози у перекладі на європейські мови, поезії,
пісенні диски… Не кожен письменник може похвалитись такою плідністю і працездатністю. Адже він
активно видавав щороку одну-дві, а то й три нові книги, які відкривають малознані сторінки нашої
історії і культури! Як член редколегії «Літературної України», член редакційної ради видавництва
«Ярославів Вал», багато робив у просуванні української книги на теренах краю та в посильній допомозі
бібліотекам.
В своїх творах він воскрешає з небуття постаті призабутих, маловідомих, а часто і незнайомих
широкому загалу імена українських мислителів, українських інтелектуалів у світі, відкриває сторінки
життєпису славетних подвижників. На сторінках своїх романів автор розгортає перед читачами замулені
сторінки нашого минулого, відшукуючи в них славні колись, а нині незаслужено забуті імена наших
достойників, невтомно підтримує вогонь національної пам’яті українського народу.
В інтерв’ю газеті «Літературна Україна» № 32 (5661) від 25 серпня 2016 року Іван Корсак зазначав:
«Тішуся, що на героїв мені по-особливому щастило: після книги про Модеста Левицького його ім’ям
названо гімназію №4, спадкоємицю славетної Української луцької гімназії, після книги «Капелан Армії
УНР» нещодавно одна з вулиць Луцька отримала ім’я генерал-хорунжого, головного душпастира військ
УНР Павла Пащевського, після роману «Діти Яфета» відбудовано маєток родини Липинський у
Затурцях, і там запрацював музей…За високим присудом долі ці імена мали б повернутися. І вони
повертаються». Неоціненний внесок Івана Корсака в нашу літературу, історію, культуру ми ще тільки
починаємо усвідомлювати… Прозаїк і видавець Михайло Слабошпицький назвав Івана Корсака
українським «Емілем Золя».
Знати історію українського народу, пишатися здобутками своїх предків, гордо носити ім’я «українець» –
ось що декларує в своїх творах письменник. Він говорив, що без знання і розуміння своєї минувшини,
людство тоді немовля, народжене вчора.
Дякуємо Вам, пане Іване, що повертаєте нам самих себе…
Вічна Вам пам’ять і спокій Вашій душі…
МГО “Волинське братство”
