Найбільша громада Волині пишається Стравінським, ремонтує будівлі і чекає дорогу.
Устилузька громада розкинулася на вигинах Західного Бугу, прямо вздовж річки, на шістдесят кілометрів берегової лінії. Це двадцять шість сіл з містом в центрі – так відновилася “історична справедливість”, і Устилузький район, що існував до 1959 року, знову з’явився на карті – тепер в новому статусі. Тут пишаються Ігорем Стравінським, п’ють воду з Глибокої Криниці, ремонтують школи і скаржаться на дороги і сміття, яке залишають люди, які перетинають кордон з Польщею. А там, прямо за городами, на яких вже прибрали яскраво-помаранчеві гарбузи, видніється Європа.
НА КРАЮ КРАЇНИ. Село Лудин — колишня “крайня точка Радянського Союзу”. Дістатисясюди складно. Дорога – суміш бруківки, асфальту і дірок – змушує рулити акуратно і повільно.Навколо блискучі чорноземом поля і похмурі сліпі очі дотів на пагорбах, яскраво-осіннє листядерев підточені чорними краплями якоїсь зарази. Втім, вже в самому Лудині дорога стаєкраще – кам’яна, міцна, подекуди видніються свіжі латки.
18 кілометрів до Устилуга. 498 жителів по паспорту. В реальності – трохи менше чотирьохсот. На пагорбі стоїть триповерхова школа 1971 року народження, яку якразутеплюють силами громади. Тут навчаються 108 дітей. Більшість – 65 осіб – живуть у навколишніх селах і добираються на навчання на шкільному пазіку. Другий автобус вже напідході – один не справляється. За рік роботи громади школа зробила косметичний ремонт вїдальні і майстерні, купила в їдальню плиту, холодильник і електром’ясорубку.
Кожен клас обставлений в своєму стилі, працюють туалети, вікна нові, опалення – натвердопаливних котлах, запаси вугілля і дров на зиму вже є. Вікна нові. Тут існує Козацькареспубліка. Від першого по четвертий клас – “весельчата”. Потім приймають в “козачата”, уних власні курені, пісні, Рада, гетьман. Дітей вчать відповідальності: з першого класу дітидоглядають за власним кімнатною рослиною.
– Мені здається, сільська школа виховує краще, ніж міська, – ділиться з “Сегодня” директорЛюдмила Гладчук. – Ми кожну дитину знаємо, кожну сім’ю. Самі в селі – у всіх на виду. Цедитина сусіда, це кума сусіда, це знайомі, це друзі. Кожен вчитель намагається на уроці датимаксимум, тому що знає, що дитині треба піти і допомогти мамі по господарству.
Перші згадки про село з’явилися на початку XVI століття. Є дві легенди про походженняназви: мовляв, заблукали колись мисливці, та й назвали місце Блудин, тільки перша буквавідпала. А по другий – тут жили лудильники, які займалися обробкою металу.
– Лудин – самостійний. У роки Другої світової тут була своя боївка УПА. На в’їзді – стовп, атам було гасло: “фашистів не пустимо, а мельниківців разіб’ємо”. Це була своя держава.Стільки років пройшло, а самостійність в крові, завжди є власна думка, – гордо кажеЛюдмила Гладчук.
Прямо в саду біля невеликої цегляної хати стоять хрести – це пам’ятник 1911, відзначаєскасування кріпосного права. Між деревами натягнута мотузка, на ній сохне білизна. Напідвіконні двоє мужиків лагодили дециметрову антену.
Пам’ятник. Місце під хату дали поруч з монументом, присвяченим скасуванню кріпосногоправа.
— Тут біля них народився, тут і помру, – каже один з них. Його дружина поїхала назаробітки, залишивши чоловіка возитися з дітьми. – Все життя запитують люди, хто ж тутпохований, а це – пам’ятник!
В сад заходить бабуся – знімати білизну.
– У 65-му році хата побудована, – розповідає Таїса Федотівна Волочай. – Місця іншого не давали, так що вийшло, що живемо прямо з цими хрестами. Хоч би хто грошей на фарбудав!
Трохи нижче, біля підніжжя пагорба, на якому в деревах ховається синя дерев’яна церква,маленька каплиця. Це – Глибокий Колодязь. Люди кажуть, раніше джерело бив так сильно,що з усієї округи привозили шерсть, щоб забити дно, інакше затопило б нижню вулицю села.На Водохреща службу правлять тут, кажуть, вода цілюща. Не знаю щодо лікувальнихвластивостей, але на смак хороша – чиста, свіжа, холодна, аж зуби зводить.
Свято-Миколаївська церква – ще одна візитна картка Лудина. Побудована в 1601 році, вонадо цих пір вперто дивиться вгору, радує готичному стилем і іконами, які прикрашенівишитими рушниками. На жаль, старі ікони розікрали, в тому числі чотири роки тому винеслиі шалено цінну “Неопалиму купину”. Величезні дерева в церковному дворі ніхто не чіпає -вони зрослися з будівлею і тепер захищають його від старості і обвалів.
ПЕРШІ ВІД КОРДОНУ. Устилуг зустрічає нас величезною – в сотню машин – чергою прямона кордоні міста. Вона розтягується довгим оклику, нагадуючи, де ми: зовсім поруч, за кілька кілометрів, знаходиться міжнародний автомобільний (для легковиків) пункт пропуску”Устилуг-Зосін”. Проїжджаємо повз, їдемо по головній вулиці. На годиннику – восьмій ранку,людей небагато, мрячить дрібний дощ. Двірники, незважаючи на негоду, прибирають з узбічпапірці і поліетиленові обгортки. Урни та сміттєві баки – на кожному кроці.
На в’їзді. Черга до Польщі – сотні машин на кордоні Устилуга.
– Раніше було гірше, – розповідає “Сегодня” дівчина в магазині, вправляючись з кавоваркою.- Всі машини, які їдуть до Польщі, прямо тут стояли, на узбіччях …
Пункт пропуску ховається за двома вигинами дороги. Місцевий бізнес кучкуються тут -маркет, обмін валют. У кіосках і магазинах, судячи по вивісках, можна купити хот-дог, тютюні алкоголь. Зліва, на невеликій гірці, – пам’ятник загиблому прикордонному загону, який у 1941 році, на другий день війни, прийняв удар німців. Відразу за ним – великий будинокцілодобового туалету.
На пункті пропуску – черга з десятка машин, які “пройшли відбір” на в’їзді (займає кількагодин) і тепер проїжджають до Польщі. За всім цим з віконця кіоску тоскно спостерігаєхлопець, який продає хот-доги: після того, як з Устилуга прогнали автомобілі, клієнтів сталозамало.
Мерія – жовта двоповерхова будівля – ніби в облозі. У дворі розриті котловани, працюютьлюди – зміцнюють фундамент і роблять ремонт в будівлі, де планують відкрити Центрадмінпослуг.
– Устилуг – це одна з перших громад в країні, – розповідає нам глава громади і мер УстилугаВіктор Поліщук. – Унікальність в тому, що у нас центром стало місто. Процес об’єднаннянавколо міст двояко. Є міста, які хочуть приєднати навколишні села, але ті проти, тому щотам є великі підприємства, вони платять податки, там нормальний бюджет, і ніхто не хочеоб’єднання. Є навпаки, сільради хочуть до міста, але міський голова не хоче, тому що вонидотаційні.
Тут громада виникла в межах колишнього Устилузького району, який існував до 1959 року.Все за правилами: не більше ніж 25 кілометрів від крайнього населеного пункту до центругромади. На сьогоднішній день – це найбільше подібне утворення в області. Чи жарт – місто ісім сільрад, керуючі двадцятьма шістьма селами. Плюс – третина території Володимир-Волинського району, які відійшли громаді, площа якої – майже 41 тисяча гектарів. Це привідносно невеликому населенні – 7625 осіб.
З жовтня по грудень минулого року був період розчарування. Двадцять шість сіл на кордоніз Польщею розтягнулися на добрих 60 кілометрів. І якщо раніше всі печатки і право підписубули прямо на місці, в сільраді, то зараз доводилося добиратися в Устилуг за кожноюдовідкою. Глава згадує – треба їхати кудись на місця, а доводиться сидіти в кабінеті, тому щопід кабінетом величезні черги, і люди клянуться “прямо тут лягти”. Але обійшлося.Виявилося, що в “першому вагоні” поїзда децентралізації значно зручніше, ніж в інших.
– Ми з головами сільрад вирішили: не можна чекати змін на верхах, треба щось робитисвоїми силами, – говорить Поліщук. – Пішли на децентралізацію. І не прогадали. Отримали 8,8 млн інфраструктурної субвенції, поділили між сільрадами. До об’єднання у них бюджет бувтриста тисяч, а після кожен отримав по мільйону.
Школа. Фасад утеплюють силами громади.
До субвенціях і держпідтримку Устилуг поставився по-хазяйськи. Ремонти в школах і дитсадках – пластикові вікна, двері, заміна газових котлів на твердопаливні. На це пішло 70% з тих 8,8 млн. Решта – на водопостачання. Змінюються водопроводи, напірні башти модернізуються. Почався і ремонт комунальних доріг, причому ще в минулому році – завдяки змінам до Податкового та Бюджетного кодексу, які дали місцевому бюджету можливість отримувати акцизний збір. Проблема з дорогами, втім, глибше: якщо в населених пунктах все добре, то з’єднують їх шляху державного значення, які, може бути, передадуть на баланс в кінці року, так що вкладати в них гроші громада поки не може згідно із законом.
Два проекти громади отримали фінансування від Держфонду регіонального розвитку, цешкола в Устилузі та дитсадок у селі Зоря. А ремонт в самій будівлі міськради дотуєНімеччина – ЄС виділив понад півмільйона гривень на капремонт і створення семи робочихмісць вартістю в 700 євро кожне. Програму розвитку пишуть польські експерти завдякигранту, який отримав Волинський офіс реформ.
– Ми подали ще п’ять проектів на Держфонд розвитку, щоб отримати кошти крім субвенції.Прем’єр заявив, що в пріоритетах оборона, децентралізація і дороги, так що, думаю, грошіотримаємо, – планує Поліщук. Серед цих проектів – дороги, районний будинок культури,школи.
Тут є кілька великих підприємств – птахофабрика, комбікормовий завод, великесільгосппідприємство, будується насіннєвий завод.
А ось пункт пропуску доставив чимало клопоту свого часу. Спочатку буферна зона була,потім пост міліції прибрали, і всі машини ринули в місто.
– Під’їзні шляхи заблоковані, ні пожежна, ні швидка не під’їде, люди не можуть спати, діти вшколу не можуть пройти … Потім чергу винесли за межі міста, – згадує Поліщук. – І відразузнялася проблема сміття, тому що люди везли з собою пакети, ми, звичайно, поставилибагато баків, але їм ліньки було виходити з машини, кидали прямо з вікон, собаки їхроздирали, те сміття гуляло … Уявіть, це майже дві тисячі машин в обидві сторони на добу!
З безпекою теж все нормально – Устилузьку громаду обслуговує загін поліції з дев’яти осіб.Начальник звітує перед депутатами, а ті можуть його зняти і призначити нового. А ось збезробіттям гірше.
– Безробітні – ви можете судити про їх кількість по черзі на Польщу. Є кадровий голод, людям простіше поїхати і за тиждень там заробити більше, ніж тут за місяць, хоча робота тут є, -підсумовує голова. І додає, мовляв, громада буде розвиватися. – Головне – бажанняпрацювати. Є ж такі, що сидять, зарплату до виборів отримують, їм і так добре. Ви ж бачите,громади з’являються, було п’ять на Волині, стало сім, а є ряд районів, де кіт не валявся – “мичекаємо, поки нас примусово об’єднають” …
“РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК”. Устилугу — 1150 лет. Він знаходиться на берегах трьох річок -Студянки, Західного Бугу та Луги. Устя Луги – звідси і пішла назва. І прямо на берегах цієїрічки вартує перлина міста – музей, присвячений геніальному композиторові ІгорюСтравінському. У 2013 році його реконструювали, повернули первозданну форму.Стравінський сам розробив проект – форма швейцарського шале, стрімка покрівля, червоначерепиця.
– Стравінський проводив тут літні місяці, написав 16 творів, зокрема музику до балету “Веснасвященна”. Він називав це місце “райським куточком”, – директор музею Володимир Терещукпроводить нас по кімнатах з високими стелями і показує експонати, розповідаючи про життягенія.
– Це композитор тисячі і одного стилю, він дуже любив тутешні місця і свій маєток – СтараМіза, це від французького maison, будинок. Приїжджав сюди до 1914 року, до Першоїсвітової, потім Буг став прикордонної рікою. Революцію Стравінський не визнав, негативновідгукувався в пресі, став персоною нон грата. Йому на півстоліття заборонили в’їзд до Рад.
Тут лежить “стравігор”, створений композитором інструмент для малювання лінійок під ноти. Коштують лялькові “вертепи”, що зображують сцени з великих творів – опери “Соловей” і балету “Петрушка”. На столику – замкнена скринька з землею з могили. На стіні – фото. У тому числі і те, на якому зображений сам Стравінський в цьому маєтку – він на сходинках записує сліпого Лірника. У великому залі – величезний рояль, столик для гри в покер, а на стінах – портрети. На одному з них маестро зобразив Пабло Пікассо, ретельно виписавши олівцем “руку генія”.
Газета “Сегодня”
