Генерал Скіпальський:
Негідники, які руйнували Україну за часів Ющенка,
сьогодні знову перебувають у владі
Наша сьогоднішня розмова – з генерал-лейтенантом, екс-начальником Головного управління розвідки Міноборони, заступником голови СБУ в 1997 та в 2007 роках, народним депутатом другого скликання, одним з організаторів Спілки офіцерів України Олександром Скіпальським.
Олександре Олександровичу, розмову хочу почати із вашої оцінки того стану, в якому перебуває українське суспільство сьогодні.
…Я вам одну історію розповім. Коли більшовики розстрілювали Колчака, на Іртиші під Іркутськом (Олександр Колчак, російський військовий, адмірал, керівник Білого руху в Сибіру, котрий був організований з метою повалення радянської влади, – МИР), то разом із ним мали розстріляти й декількох червоних комісарів за мародерство і грабіж. Адміралу перед смертю дозволили викурити папіросу. Він розстебнув гачок свого кітеля, закурив. Красногвардійці до нього говорять: «Давайте ми зав’яжемо вам очі». Він знову застібнув кітель і каже: «Не треба мені зав’язувати очі, я вас ненавидів, ненавиджу і буду ненавидіти. Робіть свою роботу». А червоні комісари, яких мали розстріляти разом із ним, тим часом плазували на колінах, цілували чоботи, просили, аби їх пощадили.
Ось вам рівень сили волі адмірала, якого розстрілювали вороги, і рівень тих, хто робив більшовицьку революцію.
Це у вас такі паралелі з тими, хто прийшов в країні до влади після Революції Гідності? Безумовно.
Мораль тодішніх червоних комісарів і сьогоднішніх «комісарів» ідентична?
Однозначно. На «помаранчевому» Майдані, в 2004-му, моєму виступу від імені СБУ аплодували сотні тисяч людей, скандували «Слава СБУ!». Це був при моєму житті єдиний випадок і більше, напевно, не буде. Але два роки тому на сцені Майдану ви мене не бачили ні разу, хоча я постійно був там, була Спілка офіцерів, були мої колеги, в тому числі й СБУшники. Але чому я не піднімався на сцену? Тому що я знав ціну тим, хто встановив цей режим. Це – група людей, об’єднана не державними інтересами, а інтересами кримінального характеру, пов’язаними зі збагаченням, із розпилом бюджету.
Це, якщо можна так сказати, – недобитки неуспішної команди часів Ющенка. Адже всі вони були в складі команди Ющенка-Тимошенко, всі вони своєю бездіяльністю чи діяльністю привели до влади Януковича. І коли народ його скинув, вони, ці недобитки, раптом з’явилися і очолили народний рух.
Ці люди не використали потенціал першого Майдану. То як же вони можуть використати потенціал другого?
Чому цим, з ваших слів «недобиткам», вдалося взяти реванш через десять років?
Тому що є певні закономірності в ході історії. Це не я придумав. Тому що революції задумують генії, здійснюють цілеспрямовані, фанатичні люди, а користуються ними – негідники. І в Україні просто не вистачило сил, щоби оцю не дуже гарну закономірність перебороти.
По вашому, скориставшись революцією, до влади знов прийшли негідні люди?
Так і є. Значна кількість тих негідників, які руйнували Україну за часів Ющенка, сьогодні знову перебувають у владі.
Чому суспільство дозволяє цим людям собою правити?
Можливо, вам доводилося читати Липинського (В’ячеслав Липинський, 1882-1931 – український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. За гетьманату — посол України в Австрії. Вулицю Чапаєва в центрі Києва перейменовано його іменем, – МИР). Він дуже рельєфно вказав українцям на їхню проблему, – недосконалість у підході державотворення.
Я вперше на це звернув увагу, коли читав документи про підписання Ризького договору між країнами Антанти і радянською Росією (Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 року представниками РРФСР і УСРР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919–1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією, – МИР). Так от, тодішній міністр закордонних справ Польщі Леон Василевський (між іншим, тато улюблениці Сталіна Ванди Василевської), заявив тоді приблизно таке. Українці – гарна нація, працездатна, весела, розумна… Але нездатна до процесу державотворення. До речі, коли я сьогодні чую заяви польських політиків, розумію, що цей менторський тон зберігся до сих пір. Приміром, в їхніх заявах по Волині…
Так от, мене тоді це зачепило. Але в тих словах є правда. Двадцять сім поколінь українців росло без власної країни. Перебували то під Литовським князівством, то татаро-монгольські навали нас нищили, то Російська імперія, то Австро-Угорська…
Все це створювало генотип українця. Серед українців були патріоти, націоналісти. Таких рубали протягом всієї історії України… Друга категорія українців – це талановиті хлопці та дівчата, які самі пробивали собі шлях нагору, а потім їх «піднімали» то в Варшаві, то в Петербурзі. Вони були геніальні, але творили для іншої держави, яка панувала над Україною.
А основна маса людей пристосовувалась… Я раніше думав – як же міг Тарас Григорович, який любив Україну понад усе, інколи так зневажливо називати нас гречкосіями і «підніжками». А потім зрозумів – це від безсилля…
Так от, двадцять сім чи двадцять вісім поколінь українців виросло без досвіду державотворення. Без природнього відбору еліти. Бачите, хто сьогодні себе називає елітою?
Казнокради, злодюги, які мають гроші, купують журналістів, цілі телеканали і кричать, що вони еліта. Навіть телята в племінне стадо відбираються прискіпливіше.
Втім, природа дозволяє змінити код нації за одне, максимум – два покоління. Але для цього потрібна повна зміна світогляду батька й мами, які і народять того, хто буде ментально вільною людиною.
Але у нас усі двадцять п’ять років ніхто не звертає на це уваги. Ніхто й не думає формувати власну еліту. І, безумовно, ще й вороги працюють.
Ви подивіться, як сьогоднішня влада відкинула те, що називається досвідом. У нас всіх військових генералів «зачесали» під одну гребінку, бо народ повівся на заяви тих, хто прийшов до влади, щоб в черговий раз обдурити людей. І заявити, що саме вони є творцями незалежної України. Хоча незалежна України твориться віками.
Влада не розуміє, що найбільше багатство – це люди, а вона, влада, має зайнятися пошуком найталановитіших із них.
Подивіться: китайська, японська нації вкладають величезні інвестиції, відправляючи молодь вчитися за кордон. І та молодь потім повертаються додому.
Ви кажете, що має відбутися зміна світогляду потенційних батьків нового покоління українців. Хто має ці світоглядні зміни забезпечити? Держава?
Сам народ… Але народ робить помилку, не висуваючи зі свого середовища тих, хто цього заслуговує. Невже у нас немає достойних? Які можуть замінити оцю набрану Порошенком команду прислужників? Одні з них взяті на роль статистів. А інші – фінансисти, які покривають витрати на виборчі компанії президентської партії. Все. Там дуже мало людей, які прийшли у владу за переконаннями, із власних патріотичних позицій.
Дійсно, все починається з виборчої кампанії. Але як звичайній людині, патріоту зі своїм баченням і своєю стратегією розвитку країни потрапити в парламент? В нинішніх умовах це нереально. Тому що вибори – це аукціон, хто більше заплатить, той і переможець.
Є два варіанти – це шлях сили, бунту і шлях конституційний. Я належу до категорії тих, які відстоюють другий варіант. Та в усьому світі немає іншого варіанту як заміна тих, хто не справляється зі своїми обов’язками. Владу можна захопити в результаті чергової революції, але чи можна її буде втримати?
Тому наш із вами обов’язок – апелювати до свідомості людей. Добре, що нам «допомагають» наші вороги, Росія. Вони не дають завмерти національному підйому суспільства.
Хоча наші ж властьімущі з екранів своїх телеканалів намагаються посіяти в суспільстві зневіру. І це найстрашніше.
Справжні державні діячі – це люди, котрі ідуть у владу не для того, щоб, приспавши своїм лукавством народ, збагачуватись. Як казали ще древні єгиптяни, порядних людей у владу потрібно заганяти палкою. Тому що це важка робота, яка не приносить особистої вигоди.
А у нас у владі наче освічені люди, а не розуміють, що багатство, як правило, робить людей нещасливими. Чи можна назвати щасливим Януковича, який ходив «за вітром» на золотий унітаз?
Отже, згасання національного підйому, який ми спостерігали два роки тому, дуже небезпечне для суспільства. І сьогодні це згасання, з ваших слів, заохочується тими, хто знаходиться при владі. Невже вони самі бояться цього національного підйому, бо не є національними лідерами? Невже суспільство заколихується нашою ж владою?
Не всі «заколихані», не всі… Ви подивіться реальні, а не замовні, соціальні опитування. Скільки відсотків нашій владі довіряють? Скільки довіряють президенту, скільки довіряють партіям…
Зрозуміло що не довіряють. Але ті, кому суспільство вже не довіряє – чи вони дозволять себе змінити? Порошенко вибудовує потужну владну вертикаль. І зовсім скоро президенту вже буде нецікаво – довіряє йому чи ні суспільство.
Українське суспільство ніколи не потерпить жодного диктатора – в силу свого бунтарського духу.
Кожний день, прожитий в незалежній Україні, народжує нових героїв. Народ закликає владу: озирніться, одумайтесь, бо ніякими штиками ви не огородитесь, ніяка Нацгвардія, яку ви зараз в рази збільшуєте, ніяка поліція вас не врятує. Ну немає більшої сили, ніж народний гнів.
Знаєте, одну людину, кажуть, можна обманювати весь час, сотню людей можна обманювати місяць, а весь народ можна обманювати дуже малий період часу…
Україна належить до Європи. І у нас диктатори не приживаються. Просто кожна людина, як і кожне суспільство, має свій ліміт, свої межі терпимості. І коли хлопці, проявляючи на війні мужність і патріотизм, приїздять сюди, а тут їх починають судити – це спрацьовує проти влади. Воістину, не відають, що творять…
Ну як це «не відають»?
Бо вони засліплені. Коли вони збираються в своїй компанії, то розповідають одне одному, які вони геніальні, бо мають так багато грошей, і як зневажають вони всіх довкола. Обдурити, використати, «нагнути», відібрати – оце їхні методи. Але це не методі державних діячів.
Значить, у нас немає державних діячів? Жодного.
Тобто, ви стверджуєте, що владна команда – це люди, які свої приватні інтереси ставлять вище за державні?
Безумовно. Хто розставляє людей на ключові позиції в державі, знаєте? Глава адміністрації президента. Табачник, який скільки років перебував у команді Кучми і розставляв кадри, – хіба він міг щось зробити на користь України (у липні 1994 новообраний Президент Кучма змінив назву керівника Адміністрації на «Глава Адміністрації Президента України». Першим Главою став Дмитро Табачник, – МИР)? Він її ненавидів. Медведчук (глава президентської адміністрації з 12 червня 2002 по 21 січня 2005, – МИР), кого він розставляв? Клан Балог (Віктор Балога – глава секретаріату президента Ющенка з 15 вересня 2006 по 19 травня 2009, чотири брати Балоги пройшли в нинішній парламенті за підтримки БПП- МИР); клан Ульянченків (Віра Ульянченко, очолювала президентський секретаріат після Балоги, з19 травня 2009 по 24 лютого 2010, її чоловік, Віктор Івченко в 2005 очолив Державне агентство з інновацій і інвестицій, у 2007 у підпорядкування цього органу була передана Державна іпотечна установа, – МИР) – кого вони розставляли?
Кожен наступний президент набирає у свою команду тих, хто не замахнеться, не дай Бог, на нього самого.
От дивіться, скільки професіоналів усунули під виглядом люстрації. Люстрували тих, хто колись закінчував вищі учбові заклади КДБ або працювали в КДБ. Ну от я це пропускаю через своє життя. Будучи полковником КДБ, я у жовтні 90-го поклав партійний квиток. Прийняв участь у створенні української розвідки, наших Збройних Сил, у створенні Спілки офіцерів. І от я сам себе питаю: «Олександре, що ж ти за країну побудував, яка сама тебе і люструвала»? Я, як старий кегебіст, можу вам сказати, що це – фальшива люстрація. Скажіть, хоч одного ворожого агента люстрували, який сьогодні там, «нагорі»? Не люстрували жодного, а треба було б.
Ну, спершу треба хоча б озвучити їхні імена…
А треба було б. Так хай озвучать!
Тому я й кажу, що закон про люстрацію – це російська спецоперація, щоб «вибити» спеціалістів.
Вчора ввечері побачив, що Путін змінив керівника розвідки. Фрадкова на Наришкіна. Чому? Ну, напевно, російська Служба зовнішньої розвідки по ступеню своїй агресивності не задовольняла Путіна. І він, плануючи зміцнювати свій режим, вирішив, – і правильно зробив, – призначили Наришкіна. Ну що ж, тепер Турчинову буде веселіше, бо Наришкін Серьожа буде йому дзвонити і казати: «Саша, не вздумайте рыпаться», як він вже казав…
Коли він дзвонив Турчинову?
Під час анексії Криму. Це сам Турчинов розповідав. Коли вони засідали по цьому питанню, Наришкін дзвонить і каже: «Саша, не вздумайте смикатись, бо ми вас повномасштабно накриємо…»
Ну, значить, якщо Серьожа і Саша по телефону спілкуються, то значить дружба сильна?
Отже, залишилась дуже потужна агентурна мережа, яку не люстрували, а потрібно було б. Хоча я, повторю, противник люстрації як такої. Я вважаю, що талановитих професіоналів,
навіть якщо це люди з агентурної сфери, треба було переорієнтувати на захист національних інтересів. Я хочу, щоби і українська розвідка, і Служба безпеки України були потужною інституцією. А потужною СБУ може бути тільки тоді, коли буде потужна агентурна мережа.
Наша? Наша.
А у нас взагалі є агентурна мережа?
Я на пенсії, мене це не стосується. Хотілося б вірити… Можу тільки сказати як людина з життєвим досвідом, що головне завдання наших спецслужб, – це створювати потужну агентурну мережу.
Але запит в суспільстві на потужну державу і так само – на потужну Службу безпеки – колосальний. Подивіться, після вбивства Жиліна українські соцмережі «вибухнули» – людям дуже хотілося вірити, що то наші спецслужби відомстили за безчинства антимайдану і за звірства «тітушок». Суспільство потребує міцної держави і її надійного захисту. Це ж нормально.
Ворога, який вбивав наших людей, потрібно «доставати». Де б він не був.
Хоча, мені слабо віриться, що це справді українська сторона його ліквідувала.
Ну, я трошки вас заспокою… Давайте оцінювати все не так песимістично і будемо усміхатися. Коли будемо усміхатися – ворог буде панікувати (сміється).
Добре.
За нами правда. І час працює на нас. Кожний день, прожитий в незалежній Україні, працює на Україну.
Гаразд, давайте повернемося до початку розмови, де ви говорили, що є лише два шляхи нашого подальшого розвитку: еволюція і революція. І ви прибічник еволюційного.
Так.
Але подивіться – хто сьогодні педалює тему виборів? Тимошенко і Опоблок. Тобто, якщо ми будемо мати вибори весною, по тим правилам, які існують, – із мажоритаркою, яка перетворилася на аукціони, із закритими списками, – який парламент ми знову отримаємо?
Скажіть, а з ким Юлія Володимирівна прийде у владу? У неї там один-два політика є, ну, Соболєв є – а більше нікого.
Нема в Тимошенко нікого, кого можна назвати перспективним державним діячем.
Опозиційний блок – це взагалі манкурти, які продалися Росії. І за свою зраду мріють отримати губернії, заводи й фабрики від Царя-батюшки. Але іншого варіанту, ніж вибори – нема!
І я вірю, що в завтрашній парламент прийдуть не фальшиві комбати, а реальні фронтовики.
Не ті, яких відбере Яценюк чи Порошенко з Ложкіними і посадять, як ляльок, в сесійну залу. А справжні патріоти і воїни.
Ви вірите, що вони зайдуть в парламент?
Зайдуть! Ви подивіться – народ у більшості своїй налаштований розібратися, нарешті, а не купуватися на солодкі обіцянки. В цьому якраз і є еволюційний шлях відбору. Поступового відбору.
Іншого варіанту сьогодні немає. Звісно, Путін розраховує на соціальний бунт, на потрясіння чи революцію, яку він використає. Скаже: «От бачите, я ввожу війська, бо там вбивають, ріжуть росіян»… А з іншого боку – теж прийдуть…
З іншого боку – це з якого?
Ну, ви знаєте, святе місце порожнім не буває.
Ну як сказали «а», то скажіть вже й «б».
Не скажу. Є речі, які я не хочу говорити.
Ну гаразд. Але хіба Путін не використав Революцію Гідності?
Безумовно. Я переконаний, що події з тим трактором чи бульдозером…
Грейдером…
…Грейдером під Банковою – це не була стихійна акція. Це був продуманий сценарій.
І можу вам сказати, чому. Тому що спецслужби не спрацювали на підходах. Якби спецслужби Управління державної охорони не захотіли цього допустити, вони б виловили тих активістів ще на підходах. Хто б потягнув туди трактор? Для того, хто знає, як це робиться, – все видно, як на долоні. Режисер же добре знає свою постановку. Так і ми, професіонали. Я дивлюсь на ці події, я бачу почерк, я бачу сценарій.
Так само, до речі, як і сценарії «України без Кучми». Мене питали: от чому ви, Олександр Олександровичу, разом з Мартиросяном і Біласом пішли до Кучми (заяву із закликом розпочати переговорний процес між Банковою та мітингувальниками підписали засновники Спілки офіцерів України Вілен Мартиросян та Олександр Скіпальский і тогочасний керівник Українського козацтва Іван Білас – МИР). Я кажу: ви хочете, щоб я, ветеран КДБ, підтримав акцію, інспіровану людьми, які сидять на гачку в Росії? Акцію, яка мала на меті «зарубати» вступ Україні в НАТО? Я не піду, бо будуть з мене сміятись, скажуть: дивіться, як ми блискуче провели операцію, навіть Скіпальський клюнув.
«Україна без Кучми» – це теж була спецоперація?
А хто організатор акції? Ви назвіть мені хоч одного?
Ну, Юрій Луценко з мегафоном бігав…
Та Юра бігає скрізь, де можна попіаритись. І це все. Штабу акції «Україна без Кучми» не було, структури не було, підготовчої операції з боку націонал-демократичного середовища, не було.
Це була стихія?
Та не стихія. Це на «болванчиків» було розраховано. Спрацювала замаскована агентурна група. І запалили вогонь. І тоді вже всі побігли, згадайте. І головними тоді були певні лідери радикальних націоналістичних угрупувань.
Все почалося після того як Кучма заявив, що ми йдемо в НАТО, і в РНБО вже почали писати плани.
І ті хто писав плани вступу в НАТО, самі їх і здали Росії.
Так що все не так просто.
Ви кажете, що Росія і гласно, і негласно усі ці роки управляє Україною, дуже міцно тримає Україну в ареалі своїх інтересів. То які ж тоді у нас перспективи?
Росія, на мій погляд, зробила велику стратегічну помилку. Путін в силу своєї розбещеності, вседозволеності, прийняв рішення нанести удар по Україні. І, з одного боку, це трагедія, а з іншого боку – критична маса українців нарешті порвала свої ментальні зв’язки з Росією. Рано чи пізно цей розряд, ця блискавка мусила б проскочити, бо не можна об’єднати непоєднуване. І таким чином у геополітичному вимірі Росія втратила найбільш відданого і надійного партнера. А перед Росією скоро постануть загрози такі, які важко сьогодні й спрогнозувати. Росія сама собі риє могилу, якщо можна так сказати.
Демографічна проблема – ось що загубить Росію.
Я вперше про це прочитав у доповідній покійного Примакова президенту Єльцину. Я тоді був начальником розвідки і ознайомився з одним таємним документом, який Примаков – як керівник російської розвідки – підготував Єльцину. Ось чому Росія не може нас відпустити.
Бо 50 мільйонів українців – це донори європейської крові для Росії.
Не мусульманської. Бо в Росії зростає кількість мусульманського населення, яке рано чи пізно стане нав’язувати цілому суспільству свій світогляд. І цей світогляд «розірве» Росію.
Ну, поки Росія стане мусульманською державою, Україна як самостійна держава взагалі може зникнути з геополітичної мапи…
Україна ніколи не зникне. У нас набагато потужніше генетичне минуле, ніж у росіян. Росія – це симбіоз частини українського населення, яке відійшло на північ, з’єдналося з угро-фінською групою, плюс татаро-монголи. Це штучна нація. А ми тисячі років живемо на цій землі. І наше історичне середовище формує людину, націю, в кінці-кінців.
Але чому за 25 років відносної волі у нас не з’явилося нової політичної еліти? Ви ж самі сказали, що всі «сьогоднішні» – це ще з епохи Кучми. Чому народ з тисячолітньою історією не може дати собі ради?
Знаєте, є такий метод мислення людини – проб і помилок. Ще його називають методом перебору варіантів. От ми перебираємо варіанти. Ми йдемо – інколи падаємо, ламаємо ноги, але все-одно рухаємося вперед. І я можу з вами домовитися про парі, що наступний парламент буде набагато більш проукраїнський.
Мені цього дуже хочеться. Але яким чином? Може, справжні патріоти зайдуть по списках Опоблоку?
Повірте – Опоблок не набере нічого.
Ну, прийде стара гвардія Тимошенко. Але процентів 40-50 – це будуть зовсім нові обличчя. Я не знаю, де вони будуть. Можливо, у Гриценка, більшість – у Яроша. Але вони будуть. Чому влада так боїться виборів? Бо відчуває, що їй нічого «не світить».
Петро Олексійович, переконав ледь не 60% українців проголосувати за себе в один тур. Чому ви думаєте, що Петро Олексійович перед виборами не знайде способів знову переконати українців у необхідності віддати голоси за БПП? Тим більше, маючи такі потужний важіль як адмінресурс, кинувши пару мільярдів на усілякі пільги та доплати для напівголодного населення…
Петро Порошенко успішно провів свою президентську кампанію на фоні війни.
Але вона триває, ця війна.
Так, і я бачу, як верхівка готує новий сценарій обману людей. Вона створює так звані лже-батальйони, на чолі яких стоятимуть прикуплені владою люди. Що трапилося зі «Свободою» після Майдану? Непродумана кадрова політика моментально дискредитувала цю досить потужну силу. І от цей сценарій – це єдине, чого я боюся на наступних виборах. Влада знов буде готувати нам пастку, буде видавати бажане за дійсне.
Ось дивіться – всі кричать, що закон про спецконфіскацію не приймають, тому ніяк оці 1,5 мільярди, які арештовані на рахунках Януковича, не віддадуть на оборону. Виступає міністр юстиції Петренко і каже: «Я закликаю спікера Парубія прийняти закон про спецконфіскацію і про рейдерство!»
Але ж під виглядом спецконфіскації вони хочуть привалснити те, що самі незаконно загарбали.
Та ж Житомирська фабрика – це рейдерське захоплення відбулося не без участі міністра Петренка, не без участі Пашинського, не без участі Авакова. Власника фабрики, у якого 95% акцій, міліція не пускає на територію, всі чекають, коли закон буде прийнято, щоб узаконити це рейдерство. Здавалося б, ну вже всі знають, хто такий Пашинський. А президент досі тримає його головою наглядової ради Укроборонпрому. Це про щось говорить? Такі люди вам побудують Україну?
Але ж суспільство ведеться? Воно дозволяє себе обманювати. Вкотре питаю – чому?
Ну так наша з вами задача – називати речі своїми іменами. Мене тато вчив з малечку: «Сашко, якщо теля народиться із цяточкою на лобі, то з тією цяточкою і помре». В Італії є карабінери і є мафіозі. А у нас мафіозі стали карабінерами.
Взяли посвідчення, пістолети, Конституцію і під цим прикриттям займаються рейдерством, грабіжництвом, «розпилюванням» бюджету.
Так як боротися, якщо всі ЗМІ, всі телеканали в руках цих «мафіозі», про яких ви говорите.
Кожен садівник мусить обробляти свій сад. Хто це сказав?
Не знаю.
Вольтер. Іншого варіанту немає. Перти свого плуга. Хочеш – не хочеш, а треба робити.
От я все-таки щось зробив за своє життя, з друзями, з колегами ми створили військову контррозвідку. В Україні ж її не було. 20 вересня 1991 року український парламент прийняв постанову про ліквідації КДБ УРСР і створення військової контррозвідки. А це, у свою чергу, дозволило зберегти на території України те озброєння, на якому сьогодні збагачується нова влада і її обслуга. Але ж ці системи, танки, літаки зберегли не для того, щоби на них сьогодні наживалися оці всі рабиновичі, які купили телеканали і зомбують людей. Тому мене терпіли п’ятнадцять років, а потім потихеньку «зачистили». Тому що такі, як я, непотрібні оцим медведчукам, порошенкам, оцим табачникам і ющенкам.
Суспільство щодня споживає таку інформацію, котра в іншій країні вже могла би здетонувати не одну революцію. Чому апатія починає роз’їдати суспільство?
Знаєте, я не засуджую Парасюка. Він правильно робить. Бо в нього немає іншого засобу. Вілкул – котрий мусив, як мінімум, втекти в Росію, ходить і посміхається, і зрозуміло, чиї інтереси він тут захищає.
І ми підходимо до того, що тут і справді почнеться бунт?
Може початися.
Але мені хочеться вірити, що інстинкт самозбереження Порошенка все-таки змінить його хоч трішечки.
А потім – ви дивіться – дуже жорстка заява Байдена, який сказав, що в нього вже не вистачає сил стримувати європейські країни, які хочуть відмінити санкцій Росії, бо Україна нічого не робить
Звичайно, вони відмінять санкції. Я, приміром, цілком припускаю, що Путін і Порошенко ведуть якісь негласні переговори.
Ну, ви можете, ви – журналіст. Я – солдат. Я теж можу багато чого припускати, але ніколи не озвучу свої припущення.
Я можу тільки підтвердити ваші слова тим фактом, що пан Ложкін з великою помпою написав книжку «Четверта влада». В якій стверджує, що без Росії Україна не виживе.
Але ось найбільш показовий, на мою думку, епізод цієї книги.
Як тільки його Порошенко розшукав на якихось гонках в пустелі і запросив на посаду голови своєї адміністрації, – перше що робить Ложкін, зайшовши в кабінет – набирає по телефону Сергія Іванова, тодішнього голову адміністрації Путіна. Представляється і доповідає, що його ось, мовляв, призначили. Хотів би я побачити, щоб секретар Сталіна Постишев після свого призначення подзвонив до Ріббентропа і відзвітував, що ось його Йосиф Віссаріонович призначив начальником свого секретаріату… А тут це нормально. 600 людей на презентації, напої-наїдки, всі цілуються, аплодують «імениннику».
Ви ж самі сказали, що Парасюк правий. І суспільство каже: Парасюк правий. Сьогодні Парасюк набив морду Вілкулу, завтра народ піде бити морди решті. Тому що влада не рефлексує на тисячі прикладів корупції, хабарництва, елементарного грабежу.
Я ж і кажу – можливо до Порошенка все-таки дійде рівень цієї загрози. Я очікую. Я розумію, що в кінці-кінці період насичення завершиться. Ну, скільки вже можна, дійсно.
Тобто, ви вірите, що Порошенко…
Я не стільки вірю, скільки я хочу цього…
…Що Порошенко стане перед дзеркалом і скаже сам собі: Петре, що ж ти наробив?
Я хочу цього.
Ну, ви знаєте, народ теж хотів мати скатертину-самобранку і калитку, з якої ніколи не зникали б червінці. І складав про це казки…
Я не хочу бути мрійником. Але ви не почуєте від мене закликів до революції. Моє кредо – це створення Добровольчої армії, це зміцнення нашої обороноздатності, це потужна територіальна оборона. І свідома активність у виборчому процесі.
Ми маємо дати шанс президенту почати боротися з державними злочинцями, тому що в нього є діти, в нього є внуки, і він – як кожна нормальна людина – повинен думати про них.
Його діти будуть жити в Англії… Розумієте, людина, яка хреститься, коли говорить про наступний транш МВФ, – у той час, коли в бюджеті-2017 на обслуговування зовнішнього боргу вже закладено удвічі більше коштів, ніж на підтримку армії у часи війни – навряд чи така людина коли-небудь стане перед дзеркалом і спитає сама у себе про все, що він накоїв.
Тоді потрібно створити такі умови, щоб він сам все зрозумів. Сказав людям: вибачайте, я не справився. І пішов… Знаєте, якби Путін не стояв з ножем над Україною – ця влада проіснувала би тиждень, не більше.
Ми живемо в важкі часи. Але нас врятує не бунт і не революція, а організована, дисциплінована і згуртована боротьба.
Бесіду вела Галина Плачинда, видання МИР
