(емоційна розповідь у прозі, в деталях і з ілюстраціями)
На початку травня на адресу «Волинського братства» надійшло запрошення від директора «Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського» Віталія Кушніра відвідати Третій районний фестиваль народного мистецтва “Над Королівським Шляхом». А виконавчий директор Світлана Соколова запропонувала жінкам клубу взяти в ньому участь і делегувати кількох співачок ансамблю «Волиняни».
«Королівський шлях» (Via Regia) — назва найстарішого та найдовшого (4500 км) сухопутного зв’язку між Східною й Західною Європою (від Києва до узбережжя Атлантики). Королівський шлях існує вже понад 2000 років і поєднує вісім європейських держав, в тому числі і Україну. Шлях починається в Іспанії й проходить через Францію, Німеччину, Польщу, Україну, від нього йде відгалуження до Білорусі та Литви. Багато років тому по ньому ходили студенти, митці, торговці, несучи в інші країни свою культуру. Свого часу Віа Регією подорожувала королева Франції Анна Ярославна.
Така гучна назва не випадкова. Адже міжнародна траса, яка пролягає через Затурці, колись називалась “Великим” або “Королівським Шляхом”, а останній власник маєтку Липинських у Затурцях Станіслав Казимирович назвав його “одвічним шляхом з Києва до Кракова”. Цією назвою організатори (а це ЗМЛ, відділ культури Локачинської держадміністрації, Затурцівська сільська рада та осередок “Джерело” (с.Затурці) Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка) хотіли привернути увагу громадськості до діяльності єдиного в районі державного музейного закладу, зацікавити краєзнавчими пошуками дітей і молодь, підкреслити важливість проведення цього заходу для розвитку та популяризації аматорського співу й народної інструментальної музики, традиційного декоративно-ужиткового мистецтва, народної кулінарії та квітникарства, а також благодійництва та підняття престижу Локачинського району як туристично привабливого регіону.
Запрошення ми, Ганна Ярмолюк, Галина Бідношей та Вікторія Рутковська, прийняли з великою радістю – це чудова нагода побувати на рідній землі та виступити зі стрілецькими і повстанськими піснями. Гідно представимо «Волинське братство», зробимо сюрприз, привезем свій палкий привіт землякам зі столиці!
Дощ в дорогу нам не завадив. Наш водій Олег Кислий віз артистів обережно: дівчата – волинянки – це ж такий дорогоцінний скарб!
Перша зупинка. Щоб набратися сил, треба підкріпитися.
Мальовничі пейзажі Київщини, Житомирщини, Рівненщини – густі ліси, маленькі і великі річечки, квітучі поля, духмяна і соковита зелень, впорядковані хатки у бузку – серця переповняли щемливі почуття захоплення від цієї неповторної краси, від багатства природи, яким ми володіємо.
Щоб відпочити перед виступом і гарно виглядати, Галя Бідношей запросила до себе перночувати, тому дорога була додому, на Вишнів. Ми були раді знову зустрітися з мамою Галі пані Марією, – людиною активною, енергійною, непосидючою. Вона все встигає: і на городі працює, корову тримає, кури – гуси має, ще й в церковному хорі співає! А скільки волинських пісень від неї Галя записала!
Тепла зустріч. Гостинна господиня. Смачна вечеря домашніми стравами: маслом, сметанкою, яйцями, зеленню, справжній смак яких, ми, городяни, вже давно забули. І, звичайно, пісня – задушевна, зворушлива, щемлива, давня. – А цю пісню Ви знаєте? Заспівує Ганна Ярмолюк, пані Марія підключається… Галя вмикає диктофон… В результаті – ще дві автентичних пісні у фонді ансамблю «Волиняни».
Чарівні волиняночки біля волинської хати Галини Бідношей.
Ранком дорогою на фестиваль вирішуємо заїхати до Любомля – подарувати альманах «Волинь моя» місцевій бібліотеці від МГО «Волинське братство»ю Адже 8 книжок – це історія Волині в мініатюрі: її героїчне минуле, яскраве і насичене сьогодення, події, долі, особистості… Ці книжки займуть почесне місце на поличках!
Альманах «Волинь моя» – в дарунок бібліотеці м. Любомля.
Далі їдемо до родини Махонюків у с. Овадне Володимир – Волинського району. Ми з Анею були раді нагоді познайомитись з ними. Нещодавно відійшов у вічність Анатолій Махонюк, відомий волинський поет, наш добрий друг… Підтримати земляків у тяжкі хвилини – це і є справжнім проявом братерства. Хвилююча зустріч із батьком Петром Михайловичем біля воріт ошатного заквітчаного будиночку. Він веде нас у хату, де з нетерпінням вже чекають мама, Надія Стахівна, та сестри Галина і Людмила. Словами співчуття від «Волинського братства», жінок клубу «Волинянка» ми хотіли хоч трошки розрадити наших друзів у великому горі. В пам’ять про Анатолія, вірного сина Волині, України на прохання родини ми виконали стрілецьку пісню «Повіяв вітер степовий…». Співали зі щемом у душі, не ховаючи сліз. Хай цей наш музичний привіт полине у засвіти, до тебе, дорогий наш, незабутній друже…
Коротка розповідь про справи волинян у столиці, про фестиваль, куди ми їдемо… Прощання з надією на нову зустріч…
З родиною Махонюків.
І ось ми в Затурцях… Село розташоване в 28 км від Луцьку. Затурці — родинний маєток польського шляхетського роду Липинських.
Липинський В’ячеслав Казимирович (1882-1931) – видатний український політичний діяч, історик, соціолог, публіцист та дипломат. Теоретик українського консерватизму та один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату – посол України в Австрії. В Затурцях пройшло його дитинство, звідси вже дорослою людиною вів листування з видатними сучасниками, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність. Тут він працював над історичними та публіцистичними творами, займався просвітницькою діяльністю.
За деякими джерелами, у Затурцях народилася Галина (Галшка, Єлизавета) Василівна Гулевичівна (1575–1642), яка була одним з найвідоміших фундаторів Києво-Могилянської Академії.
22 серпня 2011 року в селі Затурці Локачинського району, в родинному будинку садиби Липинських, відкрито єдиний в Україні і світі музей В’ячеслава Липинського. Ім’я видатного земляка тривалий час замовчувалось і було мало відоме в Україні. 10 червня 1990 року майже через 60 років по його смерті було впорядковано територію католицького цвинтаря в Затурцях та відновлено його могилу.
Лунає святкова музика… У розпалі фестиваль «Над Королівським шляхом». Він приурочений до Міжнародного Дня музеїв та 25 річниці Незалежності України.
Знайомство з паном Віталієм Кушніром. Для нього приїзд земляків з Києва – приємна несподіванка. В очах – неприхована радість.
З завідувачем музею Віталієм Кушніром та провідним науковим співробітником Наталею Гатальською
Програма фестивалю була цікава і насичена. Це і виставка-продаж книг і робіт майстрів народної творчості Волині та їх учнів, і майстер-класи для гостей музею, і продаж саджанців декоративних рослин (кущів, квітів), і дегустація чаїв з духмяних цілющих трав, солодкої випічки місцевих кондитерів – аматорів. Все багате розмаїття народних ремесел змогли побачити гості на фестивалі! Зачарували своїми рукотворами майстри народного мистецтва, які прибули на свято: Валентина Якимович (соломоплетіння) з Турійська; Анатолій Лучко та Ірина Драгун (лозоплетіння) з Луцька; Ярослав Дубень (коренепластика) з Луцька; Леся Дембровська, Оксана Білик та їх учень, студент педколеджу Володимир (писанкарі) з Володимира-Волинського; Володимир Кусик (гончар) з Луцька; Галина Коцюбинська (плетіння з бісеру) з Луцька; Мирослава Кліщук (аплікація) з Луцька; Любов Федорук (виготовлення прикрас із стрічок) із Затурець; Лариса Кошицька та Руслана Тарасюк (мереживо) із Затурець. А місцеві кондитери-аматори Неля Скрипець, Тетяна Скибінська, Надія Кушнір, Наталя Гатальська, Віра Чопко. Ганна Ханзерук, Галина Ушакова, Лариса Кошицька, частували гостей своїми смачними вишуканими виробами та запашним чаєм на травах.
Цього року, за словами організаторів, гостей і учасників свята було набагато менше, ніж в попередні роки: чи то погода прохолодна і вітряна завадила, чи то турботи змусили людей вдома залишитись. Адже подібний фестиваль – непересічна подія в житті Затурець. Серед присутніх були матері, дружини і діти захисників Вітчизни на сході України, майстри народного мистецтва, літератори, краєзнавці, учасники художньої самодіяльності, учні і студенти з Луцька і Локачів.
Після вітального слова директора музею Віталія Кушніра, поетичних рядків про Україну, її героїчну і трагічну історію, присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв політичних репресій і тих, хто загинув на неоголошеній війні на сході країни.
«Боже, я молюсь за Україну!» – ця молитва у виконанні хору учнів недільної школи храму Св. Духа Української Автокефальної Православної Церкви с Великий Омеляник Луцького району, линула у високі небеса з надією і вірою, щоб якнайшвидше в Україну прийшла перемога, а в кожний дім – мир і спокій. Діти, їх вчителька Світлана Сидун привітали учасників свята і подарували музею прапор, надісланий із зони проведення АТО за їхню волонтерську діяльність, з автографами учасників бойових дій.
Стрижнем музичної програми була заявлена стрілецька пісня в пам’ять про перебування представників Легіону Українських Січових Стрільців на території Локачинщини 100 років тому (1916 рік). Ми підготували для виступу три стрілецьких пісні «Ой, на горі на Маківці», «Повіяв вітер степовий», «Розпрощався стрілець…» та повстанську «Там, десь далеко на Волині…». Вірші Вікторії Рутковської підсилили глибокий зміст пісень.
У другій частині нашої програми виступила Ганна Ярмолюк. Вона привітала земляків піснею «Святкова». Ну, а «Полковник синьоокий» просто підкорив всю чоловічу аудиторію! Слухачі не стримували емоцій і кричали «Браво»! Аня просто закохала у себе публіку і це не дивно, адже чарівний голос, зворушливий спів, привабливість і харизма співачки нікого не можуть залишити байдужим!
Наш виступ на фестивалі був відзначений дипломами, які вручив зав.сектором культури Локачинської РДА Руслан Дудік.
На згадку від Братства ми подарували книги «Волинь моя» музею та бібліотеці с. Затурці.
Завідувач Затурцівською сільською бібліотекою Любов Левчик.
Приємним сюрпризом був приїзд на фестиваль почесного гостя, друга музею Ричарда Липинського з родиною. Пісня «Гей, соколи», виконана українською і польською мовами, викликала захоплення у публіки, яка дружно підспівувала гостям.
Яскраве враження справив вокальний квартет з Локачинського РБК у складі Світлани Власюк, Орини Дрозди, Олександра Ліщинського та Василя Шеха, який виконав українські народні пісні «Світить місяць за горами» та «Ой, летіли голубочки».
Пам’ятні сувеніри за кращі костюми вручили голова Волинської обласної спілки майстрів народної творчості Руслана Вронська та зав. відділу етнографії Волинського краєзнавчого музею Людмила Мірошниченко-Гусак.
Після закінчення фестивалю для всіх бажаючих провели цікаву екскурсію музеєм В’ячеслава Липинського, справжнього українця не за походженням, а за духом. Разом з екскурсоводом, пані Вірою Чопко, молодшим науковим співробітником, ми гортали сторінки літопису родини…
Дізнались про її життя у селі, побут, дозвілля. Зануритись у атмосферу поч. ХХ допомагали старовинні меблі, речі, посуд тієї доби. У музеї, крім речей, які відтворюють інтер’єр садиби, виставлено понад 200 автентичних експонатів, переданих родичами Липинського з Польщі та Великобританії. Серед них – речі, фото та оригінали особистих документів: атестат зрілості за 1902 р. та Уповноважуюча грамота уряду Української держави 1918 року за підписом гетьмана Павла Скоропадського, першодруки творів.
А ще ми поринули у чарівний світ квітів на вернісажі картин місцевих художників.
З Русланом Дудіком
Господарі не хотіли нас відпускати, а запросили на теплу, щедру гостину. Гарним фінальним акордом стало спільне виконання присутніми гімну – символа єднання всіх волинян, любові до рідної землі «Волинь моя!» Степана Кривенького.
На завершення нашого візиту пан Віталій Кушнір повів нас на прогулянку парком. Надзвичайні враження охопили нас! Здавалось, тут навіть повітря пронизане історією, кожна рослина, кожне дерево. Стежки, напевне, ще пам’ятають неспішні кроки пана Вацлава. Адже натхнення він шукав саме тут, серед запашних трав, розлогих кущів і дерев, розмірковуючи про долю української держави.
Парк Липинських, а його площа була понад 700 га, був своєрідною візитною карткою дворянської родини кінця ХІХ – початку ХХ століття. Тут гармонійно поєднувалися особливості ландшафту та любов господарів до природи, естетичний смак та агрономічні знання. Все це створило мальовничий зразок садово-паркового мистецтва. Серед видів дерев переважали місцеві породи: дуб, липа, граб, ясен, каштан, акація, горобина. Вони були посаджені не хаотично, а створювали певні композиції – так, у парку була „горіхова алея”, „коло”, висаджене ясенами, на „острові” росла верба, під якою любив відпочивати і працювати В’ячеслав Липинський. Це старе дерево росте й досі. Парк був справжньою зоною відпочинку родини Липинських і їх гостей, а у повоєнний період – усіх жителів села Затурці. Після кількох десятиліть запустіння парк знову починає оживати.
У подячному слові панові Віталію ми висловили своє захоплення подвижництвом працівників музею, тим, як вони бережуть і вшановують пам’ять В’ячеслава Липинського. Адже їх у штаті всього троє! З якою любов’ю роблять вони цю благородну справу! Яка культурно-освітня, краєзнавча, просвітницька, виховна робота проводиться! Те, на якому рівні пройшов фестиваль, – цьому яскраве підтвердження.
Пан Віталій в свою чергу зазначив: «Для чого ми все це робимо? Не за гроші і не за славу. Тут, на цій землі, жили мої діди, батьки, тут живуть мої діти. І, звичайно ж поруч, наші добрі помічники – люди небайдужі, активні і непосидючі. Це – члени осередку “Джерело” (с.Затурці) Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Спільними зусиллями ми привернемо увагу до нашого мальовничого краю і зробимо Затурці справді європейським туристичним центром».
Дякуємо долі, що подарувала нам зустріч з такими гарними людьми – справжніми патріотами своєї землі, які не на словах, а гідними ділами зміцнюють і прославляють Україну, рідну Волинь.
Натхненні враженнями, з нагородами і смаколиками місцевих кулінарів, повертались ми до Києва. А ще на згадку про тепло і гостинність рідної землі ми привезли оберемки польових ромашок…
До нової зустрічі, рідний волинський край!
Вікторія Рутковська
