Прем’єр-міністру України
п. Яценюку А.П.
Вельмишановний Арсенію Петровичу!
Виклики, перед якими сьогодні постала Україна, це не лише зовнішня агресія чи економічні негаразди, але й серйозні прорахунки в інформаційній політиці України.
Інформаційний простір держави, як це не парадоксально, сам перетворився в загрозу національному суверенітету. Вульгарна комерціалізація інформаційного поля, постійні розмови про європейські демократичні цінності, свободу слова підмінюють сутність глибинних проблем в інформаційно-гуманітарній сфері, які сьогодні поруч з питанням без пекового, соціально-економічного характеру визначають майбутнє України.
Нові проблеми постали перед українським суспільством після поспішного ухвалення Верховною Радою України Закону «Про суспільне телебачення та радіомовлення України», який потребує, на наш погляд серйозних змін та доповнень.
В умовах зовнішньої агресії Росії, одним з визначальних компонентів якої є брудна інформаційно-смислова війна, такі експерименти національного масштабу як запровадження суспільного мовлення – є, на наш погляд, несвоєчасним, адже вони наразі об’єктивно послаблюють інформаційний суверенітет як складову національної безпеки.
Запровадження суспільного мовлення розраховане на тривалий період, тому без створення «запобіжної», ефективної інституції в державі, що інформаційно протистояла б агресору в умовах війни – це необачний крок.
Після знищення іномовлення Національної радіокомпанії України – єдиної державної установи, що працювала в міжнародному інформаційному просторі, не зрозуміло на базі чого країна збирається формувати і здійснювати свою інформаційну політику в світі.
За правильними фразами просування до європейського дому через впровадження суспільного мовлення творці нового мас-медіа фактично зруйнували систему державного інформаційного забезпечення в особливий період, в умовах фактичного воєнного стану.
В ухваленій редакції Закону «Про суспільне телебачення та радіомовлення України» нівелюється не лише роль Українського радіо, яке трансформується у звичайну дирекцію, із системи національної безпеки вилучається важливий зовнішньо-інформаційний підрозділ, яким була НРКУ.
Інформаційна політика в нинішніх умовах цивілізаційних потрясінь – це надважливий компонент захисту державницьких інтересів, а не полігон, де реалізовують свої амбіції люди, для яких чужа, незбагненна українська ідея.
Шановний Арсенію Петровичу!
Знаючи Вашу патріотичну позицію, сподіваємося на Ваш вплив і конкретні кроки для роз’яснення означених проблем.
Зі свого боку ми готові долучитися до вироблення, в тому числі на законодавчому рівні, конструктивних пропозицій щодо нейтралізації загроз, що виникли в інформаційній сфері.
Одною з наших перших пропозицій є прохання про розгляд кандидатури Набруска Віктора Івановича на посаду генерального директора Національної радіокомпанії України як здібного журналіста, досвідченого організатора, українського патріота і державника.
Дякуємо за розуміння і сподіваємося на підтримку.
З повагою
Голова Асоціації «Ради земляцтв
областей та регіонів України» В.Ткаченко
