У столиці представили короткометражний фільм про Волинь
20 листопада 2014 року до столичного Будинку кіно завітало чимало діячів культури, кінематографістів, художників, письменників – інтерес викликав творчий вечір лауреата Шевченківської премії Михайла Ткачука разом із громадським об’єднанням «Волинське Братство».
Приїхали дивовижні волиняни і почали піснею вести долю вечору. Співанки виконував ансамбль «Волиняни» при Міжнародному громадському об’єднанні «Волинське братство». Гурт підготував спеціальну програму, що складалася з народних і авторських пісень, власних творів учасниць жіночого клубу «Волинянка». Своїм незрівнянним голосом усіх зачарувала солістка Ганна Ярмолюк.
Як розповіли учасники заходу, головною метою «Волинського Братства» є об’єднання усіх, кому не байдужа доля Волині. Воно було створено ще у 1999 році для задоволення спільних інтересів і сприяння духовному та економічному відродженню Волинського краю, будівництву незалежної Української держави.
Члени МГО «Волинське братство» представлені в багатьох сферах економічного та культурного життя Києва та України, багато з них працюють керівниками, інженерно-технічними та творчими співробітниками державних та приватних підприємств.
«Наша громадська організація існує уже 15 років. Філософія нашого об’єднання – культурологічна, яка була просякнута духом волинським, духом українським. Було багато дискусій про те, щоб не піти нам в політичну площину. Всі ми розуміємо, що наші цивілізаційні проблеми здебільшого спричинені через світоглядну недостатність», – говорить перший заступник голови організації Віктор Набруско.
Братство займається чималим спектром культурологічних подій – це і видання книг, і виставки вишиванок, і участь у конкурсах, і проведення різних культурних заходів.
Гордістю земляків, об’єднаних у Волинське братство, як вони самі говорять, є часопис «Волинь моя», засновник і редактор Михайло Сорока. В часописі дається висвітлення історії, святинь Волинської землі, життя і діяльності славетних людей волинського краю як в Україні так і в зарубіжжі. Музичні перлини волинян представлені на компакт-дисках в «Золотій колекції Волинського Братства», що видається за підтримки Віктора Набруско.
Разом із презентацією «Волинського братства», оригінальність вечора полягала ще й у тому, що до духу волинян долучився поет, митець, режисер, людина, яка потрапила у волинський «полон» Михайло Ткачук. За приємні відгуки від волинян та за їх тісну співпрацю, режисер підготував для них невеличкий подарунок у вигляді короткометражки про Волинь.
Взагалі, як говорить режисер, тема боротьби за вільну Україну його хвилювала давно. З волинським краєм, де народилася УПА, Михайло Ткачук пов’язує багато творчих моментів. Зокрема, режисер відзняв там стрічку «Здобути або не бути» про художника, вояка УПА Ніла Хасевича, псевдонім якого був «Бей-Зот». І саме цей фільм другим представили глядачам.
«Назва картини «Здобути або не бути» – це старий тост волинян, який я відразу і обрав для стрічки. Фільм було знято 20 років назад, але його так і не транслювали по телеканалах. Зараз він зберігається лише в одній копії. Це історія про художника часів боротьби УПА – Ніла Хасевича. Художника, який зображував життя таким яким воно було насправді, за це був затаврований український буржуазний націоналістом. Стрічка про людину, яка закінчила Варшавську академію, в якої вже до часів Великої Вітчизняної була видана книжка, але на жаль, його творчість й досі достатньо не вивчено, та і про долю цієї людини відомо дуже мало..» – сказав автор картини Михайло Ткачук.
У фільмі говориться, що власне, саме «Бей-Зот» створив той візуальний образ УПА, відомий нам з архівів – від плакатів до нагород. Художник нагороджений багатьма міжнародними дипломами і престижними нагородами: у 1931 р. його полотно «Прання» відзначене премією «Ватикан», у 1932 р. за портрет гетьмана Мазепи одержав диплом Варшавської академії, у 1937 р. здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві. Ще під час навчання Ніл Хасевич листувався з митцями із Австрії, Угорщини, Бельгії, Нідерландів, США, Канади та ін. країн. Його роботи експонувалися на 35-ти виставках (у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі).
Але його доля була важкою та склалася зовсім не богемно, як могло б бути. Він зробив вибір і пішов до армії. Ще в дитинстві у наслідок нещасного випадку він втратив ногу. У фільмі використана цитата Ніла: «…Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються».
Знімальна група подорожувала різними містами та селами, збирала інформацію та намагалася відтворити події тих часів. Разом із постаттю художника відкривалися і тяжкі часи його сучасників українців.
Після презентації фільму український військовий, генерал-лейтенант Олександр Скіпальський подякував режисеру та додав: «Цей фільм був відзнятий 20 років назад, і він не знайшов свого відображення у нашій новітній історії. Це випадково? Ні. Це все було затьмарено спеціально. Тільки коли почали гинути наші хлопці наше покоління зрозуміло серйозність питання захисту власної держави. Безумовно, що розглядаючи зараз сюжет через призму тих юнаків, ми можемо сказати, що хід історії зупинити неможливо. Уявіть собі наскільки було б зараз виховане суспільство, наскільки геройськими були б наші хлопці якби такі матеріали знаходили своє відображення у суспільств. Не називаються в Україні зараз імена тих, хто не дозволяє нам повернути історичну пам’ять, не шануються і не нагороджені такі люди як Ніл Хасевич і багато тисяч безіменних героїв, якщо ми не повернемося до їхньої оцінки до їхнього минулого через декілька років ми і забудемо новітніх своїх героїв. Нам потрібно бут твердим у цьому питанні. Цей фільм є закликом піднятися українцям в атаку і не допусти війни з Росією».
«Феномен Української Повстанської Армії – передовсім культурно-історичний, а вже потім мілітарний, бо це повстання живого духу свідомості саморозуміння. Достеменне українське повстанство – передовсім повстання думки, а себто людяності як такої», – сказав поет і режисер Станіслав Чернілевський з приводу фільму «Здобути або не бути».
Також поет Чернілевський зачитав декілька своїх віршів, із своєї нещодавно випущеної книги, серед яких «Остання вість» про хлопчину, який зі сльозами на очах знімав у Криму український стяг. Пан Станіслав висловив слова вдячності та на останок зачитав вірш присвячений пану Михайлу Ткачуку.
На завершення вечору кияни спільно із гуртом «Волиняни» виконали зворушливо гімн волинському краю «Волинь моя».
Наталія МАРЧЕНКО, газета «День», 21 листопада 2014 року
фото Олександра Вадіса та Жанни Шнуренко
.jpg)
З нагоди традиційного зібрання членів «Волинського братства», створеного вже 15 років тому, ансамблем «Волиняни» спеціально була підготовлена тематична літературно-музична композиція з народних пісень, авторських творів і віршів поетеси і журналістки Вікторії Рутковської.
ВІТАЄМО ЩИРО, ВОЛИНСЬКА РОДИНО
Вітаємо щиро, волинська родино!
Зібралися ми у складний для нас час,
Коли незалежний вогонь України
Від зради московської ледь не загас.
Не знали, що з’явиться раптом на сході
Цей ворог підступний, колись «старший брат»,
Не відали ми, що в осінню негоду
Не дощик ітиме, стрілятиме «Град»!
Ми сильні, незламні у нашім єднанні –
«Волинськеє братство» – це наш оплот!
І з гордістю кажемо: – Ми – волиняни!
Вставаймо за правду, вкраїнський народ!
ЗЕМЛЯ ВОЛИНСЬКА… ДАВНЯ… САМОБУТНЯ
Земля волинська… Давня… Самобутня…
Це край героїв наших незабутніх…
Їх подвиги – звитяжні, героїчні
В серцях нащадків житимуть одвічно!
Коріння наше – гідність, мужність, сила.
Нам пам’ять предків розправляє крила.
Ніколи ми не станем на коліна!
Розквітне знову рідна Україна!
Ми – воляни, отже, духом сильні!
Здобудем перемогу нашу спільну!
Відродим славу давню, самобутню
Заради наших поколінь майбутніх!
ПОВСТАНСЬКІ НОЧІ
Повстанські ночі сповнені тривог…
Заграви десь за обрієм палають…
І тільки місяць, ясні зорі, Бог
Тривожний сон бійців оберігають…
Повстанські ночі сповнені тепла…
Згадались батько, мати, рідна хата…
…Раптово в рідний край біда прийшла
Й покликала за волю воювати…
Повстанські ночі пристрасні, палкі…
Гірки меди юнацького кохання…
Обійми… Ніжні дотики руки…
Коротка зустріч і навік прощання…
Відпочиває після бою рій
В такі недовгі спокою хвилини…
Повстанські ночі сповнені надій
І віри за свободу України!
СХИЛЯЮ ГОЛОВУ
Я низько голову схилю
Перед моїм народом,
І рушниками простелю
Дорогу до свободи.
За ліс, за поле, за село
І за небес безмежність –
Синів немало полягло
За нашу незалежність…
Був нелегким до волі шлях,
Тернистий він і нині…
Зі зброєю в міцних руках
Боронимо Вкраїну!
… В жалобі свічку запалю…
Згадаю всіх героїв…
І тихо Бога помолю:
–Хай буде мир! Без зброї…
Член клубу «Волинянка» Вікторія Рутковська
