(клуб «Волинянка» під час святкових днів)
Минуло трохи більше тижня, як Незалежна Україна відзначила свій 23 – й День народження, і в пам’яті надовго залишаться яскраві епізоди цього особливого, проведеного в умовах бойових дій на Сході нашої країни, свята. Хоча сьогодні й не час для веселощів, все одно хотілося відчути урочистість атмосфери, яка на жаль, була з тривожним настроєм. Також зарядитися духом свободи, пригадати, як українці, й серед них жінки клубу «Волинянка», виборювали державну Незалежність, як наближалися до неї довгі роки. Про це йшлося на засіданні клубу «Волинянка», що відбулося останнього четверга останнього літнього місяця року. Свято Незалежності, яке відзначалося впродовж кількох вихідних днів, наші землячки провели по – різному: дехто пішов на Хрещатик (без перешкод) і був присутній на військовому параді, хтось відвідав виставки, концерти й долучився до маршу вишиванок, інші були на роботі, або поїхали копати картоплю.
Пропонуємо репортаж зі святкових заходів за участю жінок Клубу,членів їхніх родин і друзів.
23 серпня, у суботу, в рамках УІ Всеукраїнського параду вишиванок, на Софійському майдані, відбулася презентація традиційного українського весілля та огляд – конкурс весільної атрибутики. Святе місце біля тисячолітнього собору перетворилося на велику ярмаркову площу з виставками – продажем рушників, сорочок, виробів народних майстрів. На суд глядачів і журі, були представлені з різних областей короваї, рушники, вишиванки, віночки, різноманітні речі до весільного ритуалу, а також великі мальовані скрині.
Ольга і Вікторія Рутковські вирішили подивитися на дійство, й порівняти з подібними акціями, які вони самі колись проводили. Зі Слов’янська торішні переможці параду вишиванок привезли перехідний приз – золотий кубок вартістю 50 тис. дол. Цього року його було вручено самобутньому ансамблю пісні й танцю «Космацька писанка» з селища Космач Косівського району на Івано – Франківщині – за збереження національних традицій. Своє мистецтво того дня показували вісім колективів з міст і сіл України. Серед учасників Ольга Василівна і Вікторія зустріли давніх друзів з села Біла Чемеровецького району на Хмельниччині, які познайомили глядачів з колоритним післявесільним обрядом «пропій», і посіли друге почесне місце. Разом згадували про виступ ансамблю ще в далекому 1990 році (!) на сцені київського Жовтневого палацу культури у етнографічному вечорі «Вже весна воскресла», їхню оригінальну програму з місцевими піснями й танками, та й взагалі, про фольклорні і патріотичні заходи, які тоді, ще до проголошення Незалежності, часто проводилися у Києві. Мати й донька Рутковські, активні учасники національно – культурного відродження нашої держави кінця 80 – х – початку 90 – х рр., могли б чимало розповісти про ті незабутні часи, бо ж скільки було докладено зусиль, щоб показати столичному глядачеві справжнє народне мистецтво, давні традиції, які тільки – но почали воскресати! Незалежність вони виборювали на культурному фронті, організовуючи й пропагуючи забуті та заборонені раніше дохристиянські традиції, звичаї і обряди, історичні козацькі, стрілецькі, повстанські пісні.
У неділю, 24 серпня, зранку, кілька представниць Клубу були присутні на військовому параді. Родина Гулюків – всі у вишиванках, їхні друзі з Донецька, у футболках з тризубами, стояли поруч з пораненими в зоні АТО воїнами, які сиділи у візках. Галина Оксюк запросила подивитися парад своїх однокласників з Одеси і Севастополя. Їх вразило й захопило побачене у столиці, хоча вони неодноразово були на подібних заходах в інших містах. Валентина Бабаніна прийшла з сином, який повернувся з Греції в Україну, раділа, що, нарешті, вони назавжди разом. Усі пишалися промовою Президента й технікою, яка проїхала Хрещатиком, а звідти – прямісінько на фронт, на Донбас. Повертайтеся, хлопці, живими і з перемогою! Після параду помолилися біля розп’яття на Інститутській вул. – в пам'ять про «Небесну Сотню».
24 серпня, по обіді, від Контрактової до Софійської площі, рухалася грандіозна барвиста хода УІ – го Всеукраїнського фестивалю вишиванок, у якій взяло участь до 6 тис. чол. з 18 областей. З Деснянським районом м. Києва йшла наша Ліна Іванівна Гулюк. Особливо вабили її око дівчата й жінки у старовинних вишиванках «з бабусиних скринь», деякі були одягнені навіть у корсетки. А щодо наших дівчат у справжніх етнографічних строях – Галини Бідношей у волинському й Вікторії Рутковської у київському, – то вони привертали увагу багатьох, насамперед, кореспондентів, які фотографували їх і питали, звідки у них такий гарний одяг. Вікторія з цього приводу навіть дала інтерв’ю для І – го Національного каналу УТ. Галині і Валерію Бідношеям хотілося зафіксувати усі цікаві моменти параду, представників різних регіонів. Та хіба встигнеш усюди! На жаль, Волинь не потрапила в їхнє поле зору. Зате столицю на параді вишиванок, порівняно з іншими областями, цього разу організатори представили набагато солідніше, ніж торік. Родзинкою була невелика колона близнюків в національному вбранні, та найбільше радувала величезна кількість дітей у вишиванках, які, піднесені й урочисті, голосно кричали: «Слава Україні! Героям слава!». І це усіх втішало: наше майбутнє в надійних руках справжніх патріотів. На Андріївському узвозі можна було придбати не тільки сувеніри, а й старовинні сорочки, рушники з «корункою» (на Волині – в’язане мереживо), намиста, навіть повні комплекти старовинного народного одягу. А ще зігрів душу той факт, коли родина Гулюків побачила, як на Десятинній вулиці, біля посольства Великобританії, група працівників у строгих англійських костюмах, ретельно розмальовувала тумби у синьо – жовті кольори!
24 серпня, у другій половині дня, в парку Слави на Печерську, на майданчику під музеєм Голодомору, відбувся концерт київського хору «Оболонь», в якому співають чотири учасники ансамблю «Волиняни». Виступ прийшли послухати Жанна Василівна Шнуренко з онучком Сашком, Галина Бідношей з друзями – односельцями, які спеціально приїхали на свято з Волині, переселенці з Донецька, родичі Лариси Грінченко, та Ольга Рутковська. Подальші плани поламав дощ. Дехто ще встиг заскочити у Музей Івана Гончара, де відбувалася тематична Мистецька оборонна толока: «Захистимо Батьківщину разом». Заходи під відкритим небом, і серед них концерт на Співочому полі, відмінили й перенесли на понеділок.
25 серпня, в понеділок, увечері, на Майдані Незалежності, на сцені біля Лядських воріт, серед багатьох інших колективів, виступав хор «Оболонь». Його тематичний репертуар, сформований художнім керівником Олександром Свердюком, у майстерному виконанні усіх співаків і солістів – волинян Лілії Ашихміної, Лариси Грінченко, Миколи Няньчука, ведучої Вікторії Рутковської, глядач приймав дуже тепло, фанати хору кричали: «Браво! Біс! Давайте ще!».
Апофеозом урочистостей слід вважати патріотичну виставку квітів «Україна єдина», численні композиції української тематики якої прикрасили Співоче поле над Дніпром. Наші дівчата, їхні рідні, гості не могли відірвати очей від цієї краси, яка триватиме до середини вересня, і у багатьох ще буде нагода відвідати та помилуватися чудовим творінням рук людських.
На цій оптимістичній ноті про участь жінок клубу «Волинянка» у відзначенні свята Незалежності в Києві можна завершити репортаж й висловити сподівання, та навіть запевнення, що наступний, 24 – й День народження нашої країни, без сумніву, відбудеться в мирній, спокійній обстановці. 23 роки маємо Соборну Самостійну Українську Державу. Бережімо її. Молімося за неї, за якомога швидше завершення АТО. Боротьба за Незалежність триває. Ми обов’ язково переможемо. Слава Україні!
Текст: Ольга Рутковська, Ліна Гулюк, Галина Оксюк.
Фото Галини Бідношей, Жанни Шнуренко,
Володимира Гулюка, Володимира Кенделя,
Марії Довбні (хор «Оболонь»).
БОЄЦЬ ЗАГИНУВ
Присвячується усім воїнам і серед них – волинянам, які загинули за Україну на Донбасі в зоні АТО.
Вічная пам’ять! Герої не вмирають!
Боєць загинув… Гарний, молодий…
За свій народ, за вільну Україну!
Щоб був єдиним край наш дорогий,
Він стійко й мужньо бився до загину.
Стоять в жалобі друзі і рідня,
А рідна мати, горлиця сивенька,
Вже не ридає – сліз давно нема,
В безмежній тузі схлипує тихенько.
Навколо все буяє, все цвіте,
І жайвір в небі пісню всім дарує…
Як жаль, що стихло серце молоде,
Він цього не побачить, не почує.
Без нього буде квітнути весна,
Без нього золота і щедра осінь
Заплаче, наче мати край вікна,
За всіх за нас пробачення попросить…
Олександр СВЕРДЮК
