Лише нещодавно згадувалося ім’я Івана Сльоти з нагоди 90 – річчя його побратима Василя Юхимовича. Та ось з Житомира прилетіла сумна звістка: на 77 році життя, після важкої хвороби, 28 липня 2014 відійшов у кращі світи наш добрий друг, прекрасна людина, талановитий композитор, хоровий диригент, поет, професор, народний артист України Іван Михайлович Сльота. З ним пов’язана ціла епоха в мистецькому житті не тільки Житомирщини, а й усієї країни. Очоливши Поліський державний академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок» у 1970 році, він підніс художній рівень колективу до висот кращих вітчизняних зразків, вписавши в літопис музичної культури України і оригінальний репертуар, і специфічне мелодико – ансамблеве звучання, побудоване на поліських традиціях, і неповторний артистизм, стиль та манеру виконання, і вишукані народні строї, виготовлені за етнографічними зразками.
Народився Іван Сльота в Шевченковому краї, у селі Яснозір’я на Черкащині, 3 грудня 1937 року. Змалку був закоханий у музику, керував художньою самодіяльністю. Щоб придбати давно омріяний баян, поїхав на заробітки аж до Архангельська. Служив в армії в Одесі, там же поступив в музичне училище, згодом закінчив Одеську консерваторію. Отримавши направлення в ансамбль «Льонок» житомирської обласної філармонії, молодий хормейстер прийняв творчу естафету від вже відомого на той час Анатолія Авдієвського. А далі – тріумфальне сходження до зірок, шлях до якого був встелений не лише трояндами, а й тернами. Довжиною гастрольних маршрутів колективу за 34 роки, мабуть, можна було б оперезати усю земну кулю! Важко назвати село, чи район на мапі України, де б не побував талановитий колектив; неодноразово виступали артисти у столичному Національному палаці «Україна», в Кремлівському палаці з’їздів у Москві, аплодували українським співакам і танцюристам у багатьох республіках колишнього СРСР, різних країнах Європи.
Іван Сльота – людина великої душі, інтелігентна, порядна, відкрита й щира до людей – і близьких, і малознайомих, мав багато прихильників, шанувальників таланту, але були у нього й заздрісники та конкуренти, що затьмарювало йому життя. А як же він любив древлянський край жита й миру, що з ним поріднився навіки, його неповторну природу і красу, його трударів – льонарів та хліборобів, яким присвячував свої прекрасні пісні! «Олю! Ти відчуваєш, як особливо пахне наша поліська земля?», – казав якось Іван Михайлович, припавши лицем до трави на березі Тетерева. Мені доводилося неодноразово зустрічатися з Маестро – на фестивалях, звітних концертах, у відрядженнях по області. Запам’яталася спільна робота в журі, відвідання сільських клубів, прослуховування аматорських колективів. Пригадую, коли вперше почула його пісню «Прийди, прийди до мене, Неділенько Зелена» на слова Іллі Бердника у виконанні жіночого ансамблю житомирського міського будинку культури, вона мене буквально потрясла мелодійною глибиною і проникливістю тексту. На жаль, довгі роки твір був заборонений, та й зараз його рідко почуєш. Наші давні народні обряди і свята не тільки не дозволяли проводити, а й складати про них вірші й співати пісні (у народних навіть змінювали тексти). Справжнє диво українського народного багатоголосся – «Чистий четвер», прем’єра якого відбулася на концерті «Льонка» в Українському Домі, надовго запав мені у душу. А які оригінальні авторські твори композитора календарно – обрядової тематики: «Оженився у петрівку», «Хліборобська величальна», «Музики на весіллі», запальний «Щедрик – щедрик, щедрівочка»! Або колоритні вокально – хореографічні композиції, побудовані на місцевому фольклорному матеріалі, такі, як «Уляна», «Господиня», «Калина», «Їхав козак з України»! Це ж справжні шедеври!
Іван Михайлович мав ліричну, ніжну, поетичну натуру і у його творчому доробку не одна віршована збірка, чимало прозових творів, він блискуче володів журналістським пером. Не хочеться говорити про нього у минулому часі. Краще – в теперішньому – є і будуть: «А льон цвіте», «Не згоряє зоря», «Там, де ми ходили», «Батьківська хата», «Розляглись тумани», «Була собі Марієчка» і ще десятки улюблених пісень, чимало з яких вважаються народними.
В особі Івана Сльоти уся Україна, його рідне Подніпров’я, його друга батьківщина – Полісся та Велика Волинь, втратили ще одного талановитого Сина, самобутнього митця, громадянина і справжнього патріота. Прощай, незабутній друже! Нехай твої безсмертні пісні супроводжують тебе в далеку дорогу, у вирій. Пам’ять про тебе буде вічно жити у наших серцях!
Ольга РУТКОВСЬКА
