ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ШЕВЧЕНКА

Spread the love

Петро КРАЛЮК

 

(родом з Ківерців на Волині)

Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.

Тарас Шевченко
«І мертвим, і живим…» (1845)

 

Ряд дослідників звертали увагу на педагогічні погляди Шевченка, аналізували ті чи інші їхні аспекти. Незважаючи на те, що Шевченко не працював у системі освіти й не мав творів, у яких би спеціально розглядалися педагогічні проблеми, тим не менше є підстави говорити про його значний інтерес до освітянських питань, а також про те, що в нього склалася певна система педагогічних поглядів. Ці погляди знайшли часткове відображення в його поетичних творах і значною мірою у творах прозових (повістях та Щоденнику). Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання «Букваря южнорусского». Шевченко ніби опинився «на переломі», коли здійснювався перехід від однієї освітньої системи до іншої. Йому довелося пізнати «принади» старої освіти. У вісім з половиною років його віддали до сільської школи – «дяківки». Такі школи існували ще з давньоруських часів. На першій стадії навчання необхідно було на пам’ять вивчити увесь буквар – усі комбінації складів за назвами церковнослов’янських літер. У школі читався Часослов, Псалтир, вивчалася наука письма й лічби (арифметика). Як методика, зорієнтована на розвиток пам’яті, так і символічний світ шкільної науки, далекий від реалій українського життя, робили навчання в школі для більшості дітей важким і нецікавим. Тому засобом стимуляції часто виступали тілесні покарання. В повісті «Близнецы» автор так говорить про навчання грамоти, жаліючи своїх малолітніх героїв: «Невинные создания! Не знаете вы, какое зло затаено в этих разноцветных каракулях. Это источник ваших слез, величайштй враг вашей детской и сладкой свободы». Шевченко не лише закінчив «дяківську науку», а й деякий час служив школярем – робітником у дяка Богорського. Останній навіть призначав його «консулом», покладаючи на нього деякі вчительські обов’язки. Тобто Шевченко, будучи безпосередньо включеним у навчальний процес, мав змогу добре вивчити особливості старої «дяківської» школи. Ставлення Шевченка до традиційної системи навчання не було однозначним. Він розумів, що вона не відповідає тогочасним суспільним запитам, не дає учням необхідних знань, водночас вимагає засвоєння фактично непотрібного матеріалу. Тому в поемі «Гайдамаки» поет не без іронії писав: «Тма, мна знаю, а оксію / Не втну таки досі». У даному випадку малося на увазі, що тма, мна – трилітерні склади в церковнослов’янському букварі, по якому навчався Шевченко в дитячі роки, а оксія – надрядковий знак, що означав наголос над складом. Тобто поет, підсміюючись, говорив, що він так і не оволодів церковнослов’янською грамотою. 

У повісті «Княгиня» Шевченко надзвичайно колоритно описує свою шкільну науку. Зокрема, розповідає про вчителя «сліпого Совгиря», жартома іменуючи його спартанцем. Пише він і про т. з. субітки, що влаштовував Совгир для своїх учнів, караючи їх «по – спартанськи» різками. Шевченко розумів, що, незважаючи на всі недоліки старої школи, систематичне використання в ній тілесних покарань, вона все – таки відіграла певну позитивну роль, сприяла поширенню освіти. Така позитивна оцінка звучить у поемі «Гайдамаки»: «…мене хоч били, / Добре били, а багато /Дечому навчили!». Також ця школа, орієнтуючись на формування в учнів здебільшого чужого для українців символічного світу, все – таки ввібрала деякі етнічні елементи. Наприклад, дяки – вчителі пропагували творчість Г. Сковороди і християнізовану народну творчість. Тому у вірші «А. О. Козачковському» Шевченко згадує, що він «списував Сковороду» й колядку «Три царіє со дари». 

Навчання в Академії, оволодіння художньою технікою привели його до думки про можливість давати знання з української історії, традиційної культури при допомозі популярних творів образотворчого мистецтва. Шевченко виношував широкомасштабний план видання альбому малюнків під назвою «Живописная Украйна» (1844). У проспекті до цього видання він писав: «В состав издания входят следущие предметы:
1. Виды по красоте иои по историческим воспоминаниям примечательные: храмы, укрепления, курганы и все, что время пощадило.
2. Народный быт настоящего времени – обычаи, обряды, поверья, суеверия, сказки и песни.
3. Исторические важнейшие события от Гедимина до уничтожения Гетманства и краткое описание картин…».
А в повідомленні про видання «Живописной Украйны», опублікованій в газеті «Северная пчела» (1844, 25 серпня), хронологічні межі історичних фактів, проілюстрованих у вказаному виданні, розширювалися до часів заснування Києва. В цьому ж самому повідомленні Шевченко ставить перед виданням «Живописной Украйны» патріотичне завдання: «…воскресить в нашей памяти и родину, и обычаи предков, и события, ярко отделившиеся из обычного бытописания земли, где мы начинали жить и чувствовать. Подвиг достигнуть этого велик, а посильное к тому содействие должно составить нашу обязанность». Тобто Шевченко вважав, що запропоноване ним видання формуватиме в українців патріотичні почуття, любов до своєї історії та традицій. На жаль, план видання «Живописной Украйны» був реалізований лише частково.
Ймовірно, інтерес Шевченка до педагогічних проблем був стимульований кирило – мефодіївськими братчиками. Останні, судячи зі статуту їхньої організації, а також свідчень під час допитів мали на меті поширення освіти серед українського населення. При цьому вони, як випливає із записки В. Білозерського про сільські школи, орієнтувалися на створення навчальних закладів нового типу, які б давали необхідні знання для професійної та суспільної діяльності. Така школа відповідала потребам новочасної нації. Шевченко, як і братчики, в той час знаходився під впливом європейських просвітницьких ідеалів. Показовою в цьому плані є його висока оцінка діяльності Тадеуша Чацького в повісті «Варнак»: «Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение. Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал». В особі Т. Чацького якраз і маємо людину, що керувалася ідеалами Просвітництва. Він відстоював думку, що освіта в початкових і середніх школах повинна відповідати реальним потребам життя й поєднуватися з професійною підготовкою учнів. Він зробив чимало для розвитку освіти на Волині, за що його високо й цінував Шевченко. Водночас Шевченко був проти бездумного захоплення західноєвропейським просвітництвом («німецькою мудрістю»), що чітко простежується в поезії «І мертвим, і живим…»: «Якби ви вчились так, як треба, /То й мудрость би була своя…» і т.д.

Педагогічні ідеї Просвітництва знайшли відображення в повістях Шевченка. Шевченко вважав, що важливим є не лише домашнє виховання, а й публічна освіта. У повісті «Художник» знаходимо міркування, що брак освіти – це початок великого лиха. У повісті «Нещасный» це лихо представлене як «темнота», «злидні», «погані звичаї». Про значення освіти говорять представники різних соціальних станів: селянин Яким та священик Ніл («Наймичка»). Ні соціальне походження, ні навіть вік не повинні стояти на перешкоді в справі навчання. Герой «Варнака», кріпак Кирило, ще дитиною вчиться французької та італійської мов, випереджаючи свого панича. Старий ветеран Туман у повісті «Капітанша» вчиться писати. Інвалід Трохим у «Прогулянці із задоволенням і не без моралі» навчається грамоти, а сестра його буде щасливою, коли її брат навчиться читати. 

Однією з найбільш педагогічних є повість «Близнюки». У ній автор простежує життєвий шлях двох близнят – байстрюків Зосима і Саватія, показуючи, як на цих початково однакових осіб впливало виховання та суспільні обставини. Тут проводиться ідея сенсуалістично орієнтованої педагогіки, що свідомість людини – це «чиста дошка». І в залежності від виховання, навчання, суспільних факторів з’являються «письмена» на цій дошці, власне, формуються особистості. У іншій повісті, «Прогулянка із задоволенням і не без моралі», Шевченко пише, що не визнає природжених здібностей, а поширена думка, ніби деякі люди народжуються п’яницями, злодіями і т. ін., є «пренаївним» уявленням. У повісті «Близнецы» ніби ставиться педагогічний експеримент. Простежується, як різне виховання, освіта, зрештою суспільні обставини, впливають на однакових дітей, котрі є не лише генетично близькими (близнюками), а й отримали однакову початкову освіту і однакове домашнє виховання. Такий же ніби педагогічний експеремент ставиться і в повісті «Музыкант». Тут дві дівчинки – сестри, Ліза й Наташа, які є дуже подібними, опиняються в різних життєвих умовах. Ліза потрапляє в сім’ю поміщика Арновського. Там її розбещує сестра цього пана. Вона одружується з старим Арновським і стає морально скаліченою особою. Інша доля її сестри Наташі. Вона виходить заміж за бідного, але працьовитого чоловіка, обдарованого музичними здібностями. Наташа стає люблячою дружиною, щасливою в шлюбі. У повістях «Близнецы», «Музыкант» та інших акцентується увага на трьох факторах, які, з точки зору автора, визначають формування особистості. Це – звички, набуті в дитинстві, які переважно є наслідком сімейного виховання; вплив навчального закладу; а також вплив соціального середовища, що оточує вихованця.
Поява «Букваря южнорусского» (1861) була пов’язана із становленням недільних шкіл. Останні почали з’являтися в кінці 50 – х рр. ХІХ ст. переважно в українських містах, звідки поширились на інші території Росії. Так, меценат П. Ф. Симиренко в містечку Городищі, де знаходився його цукровий завод та інші підприємства, заснував школу, в якій навчалося 150 учнів і викладали вчителі з переважно університетською освітою. Шевченко побував тут у 1859 р., був у захоплені від діяльності П. Ф. Симиренка, листувався з ним. Водночас ці школи, саме через свій прагматизм і народність, отримали національну спрямованість. Вони орієнтувалися на викладання зрозумілою народною мовою. Тому ці школи могли стати важливим чинником національного життя. На них увагу звертали національно зорієнтовані українські діячі, в т. ч. й Шевченко. Він добре знав «Граматику» П. Куліша, вважаючи, що цей буквар складений «прекрасно, умно и благородно» і що це «первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленную попами невольничью голову» (Щоденник від 10 груд. 1857). До цих навчальних посібників був близьким «Букварь южнорусский». У ньому використовувалася нова методика навчання по буквах, після чого учні приступали до читання зв’язаного тексту. Книга складалася з наступних розділів: азбуки, складів (тут використовувалися уривки Шевченкових переспівів Давидових псалмів), молитов з коментарями, рукописної азбуки, лічби (основ арифметики), дум та народних приказок (див. «Букварь южнорусский»). Цей посібник мав на меті не лише навчити учні читати й писати. Тексти, які давалися тут для читання, орієнтували на засвоєння народних і християнських цінностей. «Буквар» вийшов відносно великим накладом (10 тис. примірників) на кошти самого автора. При чому гроші від продажу цієї книги часто йшли на потреби недільних та сільських шкіл. Цей факт ще раз засвідчує, яку велику увагу Шевченко приділяв проблемам освіти. Водночас ця книга була найдешевшою серед подібних видань й була доступною для широких верств населення. Шевченко реалізовував її за ціною 3 копійки. 

Для Шевченка «Буквар» був лише початком важливого освітнього проекту. У листі до М. К. Чалого (від 4 січня 1861 р.) він пише, що має намір видати «Лічбу» (арифметику), яка б коштувала так само, як і «Буквар», етнографію та географію ціною 5 копійок, а також українську історію ціною 10 копійок. І при цьому зазначає: «Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося». Про це ж він пише і в листі до П. Ф. Симиренка (перша половина січня 1861 р.): «Когда соберу за букварь всі деньги, то думаю издать в таком же объеме букваря личбу, или арифметику. А потом космографию и географию нашего края, преимущественно в большем объеме, но не дороже 5 коп. Потом краткую историю нашого сердешного народа. И когда все сие сотворю, тогда назову себя почти счастливым». Фактично для Шевченка освіта широких верств населення стала першорядною справою. Саме з цією метою він і задумує підготувати для початкових шкіл дешеві підручники, які б не лише дали елементарні знання, а й формували національно свідомих громадян. Власне, для цього й мали бути створені підручники з географії та історії України. На жаль, ці плани не вдалося реалізувати. Але їхнє існування засвідчує про Шевченкову далекоглядність у царині розвитку національної освіти. 

Фрагменти з розвідки доктора філософських наук, професора НУ «Острозька академія» Петра Крпалюка «Педагогічно – просвітницькі погляди Тараса Шевченка» («Сім’я і Дім», Луцьк.)

В повісті «Близнецы», а також інших прозових творах проводиться думка, що виховання моральної особистості має бути пов’язане з прищепленням християнських цінностей. Освіта без них – це, швидше, зло, що веде до гріха, ніж благо. Такі думки, зокрема, вкладаються в уста героя повісті «Варнак». Він говорить: «Да и к чему, правду сказать, послужило мне чтение? Мои чистые, молодые сочувствия? Что я из них сделал? Или, лучше сказать, что люди из них сделали? Грех! И бесконечное горе!». Герой вважає, що коли б він «не читал ничего, не увлекался ничем», то був би «простым пахарем, добрым человеком». Тепер же він, переосмисливши своє гріховне життя, читає лише одну книгу – Біблію.

Вважається, що перша недільна школа почала функціонувати в Києві на Подолі 11 жовтня 1859 р. Невдовзі такі школи з’явилися в Білій Церкві, Могилеві – Подільському, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Єлисаветограді та інших містах. Показово, що ряд підприємців створювали для своїх робітників та їхніх дітей умови для навчання, засновували школи.

Загалом можна відзначити прогресивність педагогічних поглядів Шевченка. Вони адекватно відображали ті суспільні обставини, коли здійснювався перехід від конфесійно орієнтованої школи до школи національної.
На педагогічні погляди Шевченка суттєво вплинули ідеї Просвітництва. Він вважав, що виховання (зокрема, сімейне), освіта й суспільні обставини визначають характер людини, її поведінку. При цьому Шевченко, як і просвітники, зводять нанівець значення родових (генетичних) задатків. Це певним чином є запереченням поглядів, притаманних традиційному суспільству, в якому велике значення придавалося родовому походженню.
І все ж в особі Шевченка не варто вбачати послідовного просвітника-прогресиста. У його творах часто зустрічаємо думку, що голе просвітництво, освіта, яка не грунтується на моральних засадах, є не стільки корисною, скільки шкідливою. У даному випадку він, швидше, виступає як консерватор, орієнтуючись на традиційні моральні цінності (народні та християнські). При цьому Шевченко нерідко намагався провести ідею синтезу етичного та естетичного виховання. Для нього освічена та моральна людина водночас повинна мати розвинуте естетичне почуття й смак.

Література: Щурат В. Шевченків “Буквар” // Літературні начерки. – Львів, 1913; Зайцев П. До історії Шевченкового “Букваря” // Вільна українська школа. – 1918 – Ч.7; Потоцький П. Букварь Шевченка // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – К., 1927 – К.ХІІІ-ХІУ; Шемлей Й. Недільні школи й Шевченків “Букварь южнорусскій” // Життя і знання. – 1934. – Ч.3; Сірополко С. Шевченків “Букварь южнорусскій” // Шевченко Т. Повне видання творів. – Варшава, 1935. – Т.6; Чавдаров С.Х. Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка. – К., 1953; Гінзбург І.В. Шевченко і брюлловська школа // Зб. праць 9-ї наук. шевченківської конф. – К., 1961; Доманицький В. Тарас Шевченко. – Чікаго-Іллінойс, 1961; Коровицький І. Шевченків “Буквар” (1861) // Річник 10; УВАН. Інститут Шевченкознавства. – Нью-Йорк, 1964; Прийма Ф. Шевченко і недільні школи на Україні // Зб. праць 14-ї наук. шевч. Конференції. – К., 1966; Антонюк Г.Д. Т.Шевченко і недільні школи // Т.Шевченко і українська національна культура: Матеріали наук. симп. – Львів, 1990; Баїк Л. Т.Шевченко про школу і виховання // Т.Шевченко і українська національна культура: Матеріали наук. симп. – Львів, 1990; Домбровський С.В., Скульський Р.П. Т.Г.Шевченко про народність виховання // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Івасишин О.М. Проблеми освіти в творчій спадщині Т.Г.Шевченка // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Кіліченко О.І. Проблема особистості вчителя у творчості Т.Г.Шевченка // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Мазоха І.С. Т.Г.Шевченко про виховання громадянина // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Хрущ В.Д. Боротьба Т.Г.Шевченка за народну освіту // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Шийчук В.О. Актуальність поглядів Т.Г.Шевченка на освіту та особу вчителя // Т.Г.Шевченко і Переяславщина: Тези доп. і повід. наук.-теор. конф. – Переяслав-Хмельницький, 1990; Яцюк В. Кобзаревий “Буквар”: Післямова // Шевченко Т.Г. Буквар південноруський 1861 року. – К., 1991; Сидоренко О. Повість “Близнецы” в контексті духовних пошуків поета // Слово і Час. – 1991. – ?12; Коломієць В.В. Тарас Шевченко про освіту і виховання // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. праць. – К, 1994; Кононенко П.П. Тарас Шевченко – педагог // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. праць. – К, 1994; Федорук О. “Букварь южнорусский” Т.Шевченка: історіографія, проблема рецепції, ідеї // Україна в минулому. – Київ-Львів, 1994; Кононенко П.П. Тарас Шевченко – педагог // Шевченкознавчі студії. – К., 1999; Парфьонов М. …І полум’яний педагог: Педагогічні погляди Т.Шевченка за “Букварем південноруським” // Освіта. – 2002. – 6-13 берез.; Кузьменко Н.М. Принципи відбору структурування і способи пред’явлення інформації у “Букварі южнорускому” Шевченка // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. праць. Вип. 5. – К, 2003; Кузьменко Н.М. Принципи відбору, структурування і способи пред’явлення інформацій у “Букварі южнорусскому” Шевченка // Шевченкові студії: Зб. наук. праць. – К., 2003. – Вип.5; Яременко В. “Добрі жнива колись-то будуть…”: (Християнська наповненість Шевченкового “Букваря”) // Слово і Час. – 2004. – ?4.

Кралюк Петро Михайлович, докт. філос. наук, професор НУ "Острозька академія" 

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *