В Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського, що на Волині, успішно експонується виставка “Золоте перевесло Марії Кравчук”.
Знаменита художниця-соломкарка не лише не дала канути у небуття цілому напряму народного мистецтва на Волині, а й розвинула його, змусила зазвучати потужно, сучасно і, до того ж, створила школу своїх послідовників. На виставці експонується близько двохсот оригінальних робіт, що складає лише невелику частину її творчого доробку.
В Затурцівському меморіальному музеї В’ячеслава Липинського, що на Волині, успішно експонується виставка “Золоте перевесло Марії Кравчук”.
Знаменита художниця-соломкарка не лише не дала канути у небуття цілому напряму народного мистецтва на Волині, а й розвинула його, змусила зазвучати потужно, сучасно і, до того ж, створила школу своїх послідовників. На виставці експонується близько двохсот оригінальних робіт, що складає лише невелику частину її творчого доробку.
Марію Кравчук знають її мистецькі побратими і посестри у цілому світі. Не випадково ж запрошують для проведення майстер-класів до Білорусі й Польщі, Угорщини і Голландії, до Росії і навіть Японії. І самі злітаються на волинські фестивалі соломкарства з цілого світу: Непалу й Узбекистану, США та Великобританії, Росії і Нідерландів. Бо ж усім (а надто ж представникам колишніх радянських республік) хочеться побачити той дивовижний край, який виплекав таку потужну творчу особистість, пересвідчитись, що вона справді живе і творить у маленькому поліському селі, далекому від великих мистецьких центрів, працює вчителькою і має учнів, декотрі з яких уже яскраво заявили про свої мистецькі здобутки на міжнародному рівні.
Здається, могла б скромна сільська вчителька з осяйною усмішкою і такою ж душею жити спокійно, без особливих потуг проводити уроки малювання у Купичівській середній школі Турійського району. Так ні ж! “Пісня житнього стебла”, як поетично назвала захоплення народної майстрині мистецтвознавець Зоя Навроцька, покликала жінку-полісянку у поле, де русалки заквітчують собі коси блаватом і ромашками, де пнеться до неба вусатий житній колосок, де від найлегшого подиху вітру нива перетворюється на бурхливе салатово-золотаве море. Художниці там комфортно і затишно, привільно і легко. Тут простір для польоту творчої думки, для фантазії на теми такої дорогої, милої серцю волинської природи. Ну хіба ж можна проміняти на міські “зручності” оце безмежжя полів, ці ліси, цю річку, ці веселі квіти за тином?! Адже цей світ, з яким на світанку, як кожна сільська жінка, вітається пані Марія, дарує їй натхнення у творчості. І талановита майстриня сповна реалізує себе в одному з найстаріших ремесел нашого народу. Такий славень рідній землі може співати тільки патріотична селянська душа, закорінена в рідні простори.
Народившись далеко від Батьківщини (аж у місті Прокоп’євськ Кемеровської області Росії, куди були вивезені її батьки з рідного Туличева у повоєнні трагічні для жителів Західної України роки), спочатку не підтримувана чиновниками від освіти й культури, Марія Кравчук творила сама себе: народного художника, мисткиню, пропагандиста традиційної культури на рідних теренах і повноправного представника українського мистецького світу за кордоном.
Уважна донька і любляча дружина, турботлива мама і найкраща у світі бабуся — вже цей статус багато говорить про цю дивовижну жінку. А якщо додати ще той обшир художньо-мистецьких уподобань і занять (живопис, графіка, писанкарство, вишивка, плетіння з природних матеріалів, чільне місце у якому посідає соломкарство), то просто дивуєшся, скільки тендітні жіночі руки можуть за добу переробити! А за 25 років? А за життєвий вік? А ще ж є город, господарство. Доля жінки-митця у селі… Напрошується паралель з Катериною Білокур.
Пригадується перша зустріч, знайомство. Перша виставка у Волинському краєзнавчому музеї “Солом’яні духи Марії Кравчук”. Тоді наступна. Перші публікації у місцевій і центральній українській пресі, у збірниках наукових конференцій. Радію, що була до цього причетна. А фестивалі соломкарства — всеукраїнські та міжнародні? Їхнім організатором, душею і головною господинею теж була пані Марія.
І знов питання: що є джерелом сили, міці духу, настирливості відомого педагога? Звідки черпає вона теми та образи своїх творінь? Чому так легко ділиться своїми знахідками з іншими? І чом зі шкільної творчої студії “Житечко”, якою керує педагог від Бога, випурхують окрилені успіхами й визнанням у мистецьких колах її випускники? Відповідь одна: все прекрасне народжується з любові. Живлющу силу людині дає рідна земля, навколишні простори, дерево і квітка, барвистий метелик і співуча пташина в піднебессі, а ще — величезна доброта, яка струменить із серця талановитої жінки.
Пані Марія знає десятки технік плетіння, автором окремих з них є вона сама. Творчий набуток майстрині складають тисячі високохудожніх виробів, які в жодному випадку не повторюються. Це і квіти, зібрані в букети й вінки, і жіночі фігурки-“берегині” з немовлятами, пташки і гривасті коні, численні фантастичні істоти, які населяють творчий всесвіт жінки-художника; вони на місяць-другий переселились до ошатної виставкової зали нашого музею. А ще — предмети утилітарного (вжиткового) призначення, які також не позбавлені мистецької вартості: чоловічі брилі та елегантні жіночі капелюшки, сумочки і дитячі іграшки-брязкальця, хлібниці і цукерниці, вази і розноси та ще багато інших дивовижних речей.
Нещодавно пані Марія провела для зацікавлених мешканців Затурець майстер-клас. Педагоги місцевих шкіл, домогосподарки, діти і студенти перетворювались на маленьких слухняних учнів знаменитої майстрині, творячи з її допомогою свої перші маленькі шедеври. І хто знає, можливо, у комусь із них спалахне та Божа іскорка, яка поведе шляхом творчості.
Заінтригувавши читача, сподіваємося, ваші серця розкриються назустріч справжньому високому мистецтву. Кожен, хто побачить цю рукотворну красу заслуженого майстра народної творчості України, талановитого педагога Марії Василівни Кравчук, назавжди стане прихильником таланту волинської мисткині.
Наталя ГАТАЛЬСЬКА, провідний науковий співробітник
Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського
Газета «Слово Просвіти»,
ч. 32, 9-15 серпня 2012 року
