До Миколи не буде літа ніколи

Spread the love

22 травня – День святого Миколая Чудотворця. Хто має ім’я Микола, тому справді поталанило, бо свій День Ангела вони можуть відзначати двічі на рік:19 грудня, у день смерті Святителя і навесні, 22 травня, коли його нетлінні мощі були перенесені з Лікії (Середня Азія), де він був похований 343 року н. е. в соборному храмі міста Мір, – до міста Бар у Південній Італії.

 22 травня – День святого Миколая Чудотворця. Хто має ім’я Микола, тому справді поталанило, бо свій День Ангела вони можуть відзначати двічі на рік:19 грудня, у день смерті Святителя і навесні, 22 травня, коли його нетлінні мощі були перенесені з Лікії (Середня Азія), де він був похований 343 року н. е. в соборному храмі міста Мір, – до міста Бар у Південній Італії.

У народі травневого Мико­лу ще звуть «весняним», «ярим», «теплим». В житті хлібороба – це найважливіша аграрна дата – від неї фактично починаєть­ся робота у полі. З цим днем пов’я­зано чимало прикмет, застережень, різноманітних переказів і легенд. Люди кажуть: «У кожному році два Миколи: на першого Миколи не бу­ває холодно ніколи, а на другого Миколи не буває тепла ніколи».

Багато прикмет цього дня пов’язано з водою: «Миколин дощ зай­вим не буває: про врожай дбає, хліба піднімає», «На Миколи до­щового влітку буде гарне жито» і буде велика милість Божа, коли цього дня піде дощ. Не варто також сіяти гречку, стригти овечок, мочити коноплі, купатися у річці – доки не освятять воду. До Миколи-Швидкого Помічника зверталися з молитвою, коли траплялися нещастя. Просили охороняти від усякої мари, болотяників – світляків, що рвуть греблі і затягують у трясовину.

Особливо шанується св. Миколай тими, хто панує на водах, – адже він покровитель усіх мореплавців і риба­лок. Під час бурі на морі виносили на палубу образ Миколи Чудотворця і молилися, щоб він їх врятував. Існує легенда про випадок, що трапився за княжих часів у Києві. Одного разу молоді батьки пливли Дніпром з дитинкою на човні. Ніч була темна, мати задрімала і немо­вля випало з рук. У розпачі, з надією на допомогу, вона ридала: «Святий Миколо, врятуй моє ди­тя!». І трапилося диво: вранці в со­борі св. Софії, перед іконою Святи­теля, лежало те саме немовля – мокре, але живе. В пам’ять про чу­десне знайдення у храмі на хорах зробили вівтар Миколи Мокрого і встановили чудотворну ікону.

Найголовніша подія, приуроче­на до теплого Миколи – перший вигін коней на пашу, а у Карпатах – найбільше свято у гуцулів – травневий полонинський хід. Ціле літо і майже усю осінь домашні тварини перебувають на високих полонинах (галявинах). Виряд­жання худоби у гори проходить урочисто й весело. Ра­но-вранці гуцули у святковому вбранні виводять отару на гро­мадську толоку, вівчарі прощаються з од­носельцями під звуки трембіт і ро­гів, спів коломийок:

Яка ж тота полонина весела, весела,
Як до неї вирушає худібка із села!

 

Попереду отари йде «депутат» – керівник і два його помічники, за ними – селяни – дорослі й діти. Священик благословляє пастухів у добру путь. Від околиці села жінки з малечею вертаються додому, а чоловіки супроводжують отару до самих пасовиськ. Коли приходять на місце лі­тування, ватаг здійснює магічні дії, завжди однакові, які не можна порушувати. Спочатку він промовляє молитву: «Як мені Бог поміг зиму перезимувати, так мені, Господи, поможи літо перелітувати, товаришам моїм і всім християнам». Потім добуває «живий вогонь»: бере кремінь, кресало, губку, на ремені крутить патика то в один, то у другий бік. Від іскри затлівається суха губка, від якої й запалюється ватра – її не розпалюють сірни­ками, «бо худоба буде хворіти». Во­гонь, що горить до пізньої осені, до повернення чабанів додому, має магічну силу: його духу боїться звір, і не чіпає ні худоби, ні людини. Урочисто зустрічають чабанів, коли вони спускаються з гір у долину. На їх честь запрошують трембітарів і троїстих музик. Люди радіють, що худібка була ситою, стала гладкішою, своїм улюбленцям-годувальникам господарі на роги одягають вінки і співають ладканки – урочисті пісні.
 

У багатьох місцях України традиційно влаштовували у складчину «обіди», т. зв. «нікольщину», щоб Миколай посилав усім здоров’я.
 

Усіх Миколаїв, Миколаєнків, Миколайовичів, Миколаївних вітаємо з іменинами і нехай святий Чудотворець принесе кожному несподівану радість.

 

Рутковська Ольга
 

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *