Виконавчий директор Валерій Фень та заступник голови молодіжного крила Тетяна Момонт взяли участь у презентації в музеї ім.Лесі Українки електронної книги за твором нашої видатної землячки «Лісова пісня» українською та мовою бенгалі у перекладах та переспівах Мрідули Гош.
Виконавчий директор Валерій Фень та заступник голови молодіжного крила Тетяна Момонт взяли участь у презентації в музеї ім.Лесі Українки електронної книги за твором нашої видатної землячки «Лісова пісня» українською та мовою бенгалі у перекладах та переспівах Мрідули Гош.
До книги увійшли наукові статті лучанки, сходознавця, заслуженого працівника культури Олени Огнєвої про вплив духовної спадщини давньої Індії, зокрема Рігведи, на створення міфологічних образів «Лісової пісні». Ілюстрації до книги виконав заслужений художник України Юрій Камишний.
Текст та фото
Валерій Фень, виконавчий директор
МГО "Волинське братство"
Мрідула Гош (Mridula Ghosh) – кандидат історичних наук, фахівець з міжнародного розвитку і зовнішньої політики, правозахисник, голова правління Східно-Європейського Інституту Розвитку та головний редактор «Східно-Європейського Монітору». Перекладач, автор перекладу на бенгалі української поезії, зокрема «Лісової пісні» Лесі Українки.
Першу вищу освіту здобула в Президентському коледжі при Калькуттському університеті. У 1984 році стала студенткою факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В Україні живе і працює понад 20 років.
Індійська правозахисниця Мрідула Гош уже 20 років працює в Україні, очолює Східно-Європейський інститут розвитку. Уперше сюди приїхала під час перебудови по обміну студентів.
«Марила Київською Руссю, хотіла побачити на власні очі. Тому й приїхала в Україну. На той час я вже мала одну вищу освіту, тому була на 5 років старшою за своїх однокурсників. Спостерігала цю перебудову. Приїхала і зрозуміла: цікава країна. Люди в Україні вразили тим, що ходили по струночці: жодного руху ні в правий, ні в лівий бік. Усе по правилах було розписане. Від цього ставало дуже сумно.
Таке бувало, знаєте, ідеш-ідеш – і втома. Стагнація, застій. Але потім побачила, що в душі всі роздвоєні. Наприклад, людина з вами говорить по-одному, а поза очі – зовсім інакше. Багато було таких серед викладачів. Ледь не кинула все і не поїхала, бо мені тут було дуже важко. Але з часом я збагнула, що без зміни ця система не зможе існувати. Ніщо штучне довго не тримається: штучне волосся рано чи пізно впаде, штучні нігті зламаються», – розповіла Гош.
Українську мову індійська правозахисниця та історик вивчила самотужки за самовчителем, написами в метро і українським радіо.
«Купувала самовчителі української і дивилася відмінки, – поділилася Мрідула Гош. – Читала вірші і просто почала подумки перекладати їх своєю мовою. Це як сліпа людина щось малює – і малюнок виходить. Дуже часто слухала українське радіо. Радіоточка завжди грала в гуртожитках, і "ласкаво просимо" – всюди було написано. Мій батько, коли приїздив до мене в гості, вивчив назви всіх українських місяців, казав, що романтичні, наближені до природи, не так як январь і фєвраль. Одного разу, вже як минуло 10 років після його відвідин, він каже по телефону: "У вас же зараз там листопад, так?"».
Індійська правозахисниця переклала на бенгалі 45 українських поетів – перше видання «Антології української поезії» в Індії вийшла в1993 році.
«Починається від Шевченка, Франка, Лесі, далі Тичина, Сосюра, Рильський, Ліна Костенко, Василь Стус. Зараз готую друге видання. Переклала Софію Майданську, Людмилу Скирду, Римарука, Герасим'юка, Ігоря Калинця. Це переклади моїх вподобань. Якщо мені подобається, я сама вибираю вірш. Якщо не йде – не йде. З Лесі Українки переклала ранні вірші і "Єгипетські етюди", у Франка – "Зів'яле листя". У Шевченка особливо легко переклалася "Доля", а от "Ні мертвим, ні живим" – дуже фундаментальний, поки йде важко», – зауважила Гош.
Нова книга «Антологія поезії з берегів Дніпра мовою бенгалі» вийшла в грудні минулого року.
«В Індії не читають української літератури і майже нічого не знають про Україну. У школі діток теж не знайомлять, тому що українські поети не видані в англійському перекладі. Ці видання тільки в парі бібліотек лежать. Усі мої родичі кажуть: "Ти живеш в Україні, від тебе і знаємо"», – додала правозахисниця.
