Свято Трійці

Spread the love

Ой, зав'ю вінки та й на всі святки

Світле свято Трійці припадає на 50-й день після Великодня, і 2011 року відзначається 12 червня. А в дохристиянські часи в цю пору святкували закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшанування предків.

 

Сьогодні є Зелені Свята,

Зелена вже трава.

Моя душа була розпята,

Сьогодні знов жива.

Усі до церкви поспішіть!

Вій, теплий вітер, повівай!

На дверях власної душі

Я вішаю зелений май

 

Богдан-Ігор Антонич

 

Тривають Зелені святки впродовж тижня і кожний день за народною традицією характеризується чудовими звичаями, ритуалами, повір’ями, піснями, танцями. Ще й сьогодні на Поліссі – у північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей у п’ятницю перед Трійцею справляють «Діди» – урочисті трапези на честь померлих. Для цього готують пісну вечерю з обов’язковою ритуальною стравою – коливом. Їдять тільки ложками, гострі ножі і виделки на стіл класти не можна – вони можуть відлякати душі предків

У суботу, що називається клечальною, кімнати, хату, подвір’я, господарські будівлі – і в селі, і в місті традиційно прикрашають зеленим гіллям: віттям клена, берези, тополі, а також лепехою, любистком, м’ятою, півоніями. Як і в давнину, якщо є можливість, дівчата ходять у ліс, на левади збирати духмяні квіти, трави, робити вінки, в них обов’язково вплітають полин або зілля – оберіг від нечистої сили і співають: «Ой зав’ю вінки, да на всі святки, ой на всі святки, на всі празники, та рано

На Зелені свята колись був звичай «кумитися»обирати хрещених матерів для майбутніх дітей. При цьому треба двом дівчатам тричі поцілуватися крізь вінок, обмінятися крашанками, хустками, намистом і сказати: «Будь зі мною, як кума з кумою! Кумаймося, не цураймося, на Ви називаймося!». Так виховувалася повага між юнками, адже кумам не можна було лаятися й мовити поганого слова. Утверджувався зв’язок і на майбутнє: котра з дівчат першою виходила заміж й ставала матір’ю, то за куму брала ту, з якою покумилася на Зелену Неділю

Найвродливішу і найвищу дівчину обирали «Тополею– її прикрашали зеленню, польовими квітами, в руки давали гілки дерева, на які чіпляли намисто, стрічки, хустинки. З піснями процесія йшла вулицями, заходила на подвір’я, розносила по селу радість свята. Де є дочка на виданні, обов’язково вітали батьків, а їй бажали «замолодіти». Недарма в народі кажуть: «Що на хаті зілля, а в хаті – весілля». На Рівненському Поліссі, в окремих селах, зберігся реліктовий звичай «Водіння: він уособлював собою дух рослинності, що мав принести тепле літечко, дощі, врожай, а кожній родині – достаток. Духмяне клечання і листя знімали з дівчини «кустянки», роздавали людям, щоб оберігало від лиха, а в їх домівках завжди панували добро, злагода і щастя. При цьому співали: «Ми водили Куста од хати до хати, щоб були всі люди щасливі й багаті»

Чекає на своє відродження ще один зеленосвятський звичай – «Травневе дерево» або «Віха» який нині забутий, а донедавна, навіть у повоєнні роки, був поширений у наддніпрянських селах. На вигоні, чи на майдані встановлювалася височенна деревина, уквітчана лісовими і польовими травами, стрічками, намистом, знизу доверху її обв’язували зеленим перевеслом, на самий вершечок кріпився колесо або хрест. А навколо неї усі три дні проводилися веселі розваги, пісні, танці. «Віха» – це прообраз Дерева Життя, що символічно єднає Небо і Землю. Так вшановується природа, Сонце, зелена рослинність.

Наш народ має прекрасну міфопоетичну спадщину, сповнену таїни, цілої системи оберегів, легенд і переказів – свято Русалій. За стародавніми уявленнями, русалки або водяні божества, – то є діви родючості, що дають вологу, необхідну нивам для гарного врожаю. З прийняттям християнства цих фантастичних істот стали боятися, бо вбачали в них нечисту силу. Як духи, русалки могли набувати різного вигляду, проте найчастіше їх зображали гарними дівчатами, що мають біляве або зелене волосся, високий гнучкий стан, і живуть на річковому дні. Своєю чарівною вродою, граційними танцями при місячному сяйві вони приваблювали хлопців та дівчат й затягали їх у холодну глибочінь. У перші літні дні, коли квітує жито, настають Русалії: виходять з води річкові діви у довгих білих сорочках, гойдаються на вітах, а на ніч – ховаються. Люди їх бояться, бо можуть залоскотати, тому треба з собою носити часник або полин – тоді вони не страшні. Раз на рік, у четвер, саме на п’ятий день Зеленого тижня, за легендами, русалки влаштовували собі свято – «русалчин» або «мавчин Великдень», яке люди повинні поважати, і, щоб не образити їх, цього дня не слід працювати. Для пошанування русалок на дерева вішали рушники і намітки, «щоб їм було у що вдягнутися», а на межах клали житній хліб, «щоб було що попоїсти»

Через тиждень після Трійці, в понеділок, у перший день Петрівки, відбувалися проводи Русалок – ще одне аграрне свято, пов’язане з культом рослинності, води, накликанням дощу, молінням за гарний врожай, поминанням предків. У полі дівчата робили спільний обід частування, після чого розплітали коси, клали на жито вінки і співали

Та нашого житечка не ломіте

Бо наше житечко в колосочку

А наші дівочки у віночку

На грунті опоетизованих образів русалок і звичаїв русального тижня виникли своєрідні легенди, поетичні твори, пісні. Повір’я про русалок та про чудесне перетворення дівчини відтворені у поемах «Причинна», «Утоплена», «Тополя» Тараса Шевченка; поезіях «Рибалка» Петра Гулака Артемовського, «Лоскотарка» Якова Щоголіва. Образи Мавки, Русалки Польової та Русалки Водяної були навіяні русальними піснями й Лесі Українці. Ці ж пісні лягли в основу творів «Майська ніч, або Утоплена» Миколи Гоголя та однойменної опери Миколи Лисенка.

Вікторія ВАЛЬКОВА

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *