Народилась 1 січня 1948 року на Рівненщині.
З 4-х років мешкала в смт. Олика, де до цього часу мешкають батьки.
Дуже люблю і захоплююсь цікавими людьми і особистостями. Спілкуюсь з такими у жіночому клубі «Волинянка», присвячую їм свої вірші, своє натхнення, відшліфовую свої здібності в стилі оди.
Чимало присвят уже написано, які знайшли відгук у серцях вдячних землячок.
Природа, гарні і задушевні люди, бажання самовдосконалення та захоплення життям у всіх його чудових проявах, – виплескуються віршами, ліричними рядками.
Пропоную декілька нових віршів, написаних влітку.
Олика – старовинна назва містечка на Волині, де окрім українців проживали чехи, поляки та євреї. Воно мало Магдебурське право, було заможне і процвітало. Тротуари, бруківка, розкішний парк з водним ландшафтом та величний замок Радзівіла були окрасою міста. Донині збереглись історичні пам’ятки архітектури: старовинний замок Радзивіла, три костели, дві церкви, в’їздна брама, і т.ін.
Це перлина в туристичному вінку Волині, яка могла б прислужитися волинянам і мешканцям Олики в упорядкуванні доріг, набутті самобутнього і довершеного вигляду. Майже кожен день прибувають автобуси з закордонними туристами, які самотужки оглядають історичні пам’ятки, фотографуються на згадку. Хочеться дожити до тих часів, коли моя рідна Олика стане туристичною «меккою», набуде нового статусу, відновить 
свою самобутню красу, відродиться старовинний князівський парк з живописним ландшафтом, та водяними атракціонами, алеями, рідкісними екземплярами дерев, які дотепер радують око і надихають до творчості.
Відродись моя люба Олика,
Генну пам’ять верни з забуття.
Надихни люд на подвиг великий,
Щоб збагнули у чім сенс житт
Дай їм сили, наснаги, бажання
До краси, чистоти і порядку…
Красоту відродити старанням,-
Ренесанс повернути нащадкам!
|
*** А я пливу по воді Я невагома, легка, Як у роки молоді, – Вода як пір’я м’яка… Я відчуваю себе Єдиним цілим з буттям Вода ласкає, пливе, Дає снагу почуттям. Я вже лечу в небеса, Я переношусь в світи, Де вічність, завше краса… Я прагну їх досягти. Такі прекрасні, ясні Мої політ й відчуття, Така солодка, рясна Моя сльоза каяття… Колись я знову збагну Цю світлу мить забуття, – Коли літати почну, І осягну сенс життя. ***
|
*** На твоїм загорілому тілі, Що так ревно в воді забавлялось, Всі краплинки, як роси дозрілі У промінчиках сонця купались… І засмага, як смак шоколаду, Що підкреслює форми, пластичність, Всю жіночу красу та принаду, Закарбує як образ у вічність… Ті краплинки як зорі сіяють, У проміннях серпневого сонця. І мене та краса надихає, – Я ловлю граней блиск на долонці… Діаманти краплин досконалі, Як і тіло твоє і постава. Залишайся такою ж надалі – Гармонійна, проста, величава. ***
|
|
Осінь пломеніє Золотом багряним, Душу вабить, гріє Почуттям незнаним. Фарбами насичена, У відтінках смілих Та краса невивчена … Владарює вміло. Хочеться злетіти, В вирій за листками… Прогулятись з вітром, Вкритись пелюстками… Осінь! Ти улюблена, Щедра, незрівнянна, Сонцем приголублена І така жадана!
|
Наділяєш зрілістю, Присмаками чарів, І твоєю милістю, Світяться стожари. То ж милуй примарами Серце одиноке, Чародійні марення, Голубінь потоків, – Чистих і прозорих, Як безмежне небо. У осінню пору, – Я кохаю тебе! *** |
