Народилася 29 квітня 1949р. у с. Куснище Любомльського району.
Там же пройшли дитинство та юність.
Закінчила Київський технікум міського транспорту.
Харківську державну академію міського електротранспорту.
27 років працювала у «Київпастрансі» на посаді старшого диспечера, начальника дільниці.
В даний час працює завідувачем господарства
загальноуніверситетських кафедр Київського наіцонального університету Шевченка.
Член Міжнародної жіночої організації «Союз Українок».
Учасниця самодіяльного хору Лисенка трамвайно-тролейбусного управління м. Києва.
Народилася я в сім’ї Дмитра Силовича і Христини Захарівни Деців. Щаслива, що дитинство та юність пройшли на славетній волинській землі, де творила Леся Українка.
Куснищанська середня школа з її талановитими вчителями дала відмінні знання і прищепила любов до пісні та мистецтва, сформувала активну громадянську позицію. Ще школяркою співала у великому хорі, брала участь у художній самодіяльності. Гарна сім’я, чуйні вчителі та недоторкана багата природа Волинського краю, завжди надихали мене на хороші справи та спонукали з оптимізмом дивитися у майбутнє.
Вже понад 42 роки живу і працюю в Києві. Доля подарувала мені чудового чоловіка, народженого у краю Кобзаря – Томашевського Руслана Володимировича. Разом виховали двох доньок, дали їм вищу освіту. Підростають троє прекрасних онуків, яким я прищеплюю любов до Батьківщини та співучої української мови. Моя старша онучка Гордон Марина народилась в День незалежності і є її ровесницею. Їй виповнилось18 років. Для нашої родини – це символічно. Бо саме за процвітання нашої незалежної України я підтримувала Помаранчеву революцію від першого до останнього дня у 2004 році. Саме мої любі онуки і тривоги за їх майбутнє надихнули мене на поетичні рядки.
Мово українська, дитяча колиско,
По всім світі чути далеко і близько.
Я тебе плекаю і не забуваю,
Усміхнусь рідненькій, бо тебе кохаю!
Чиста, як криниця, росяна водиця,
Ллється пісня краю, житом колоситься.
Наче Місяць й сонце і безмежна вічність,
З мовою назавжди пов’язані міцно.
Сміх дитячий дзвінко гаєм покотився,
Серед саду й квітів тихо причаївся…
Вільні сини й доньки,діти України,
Щастя й долі зичу,майбуття ви квіти
Воля й мова рідна – це Небесна доля,
Вистраждана часом, виплакана болем.
Бережіть й плекайте Українську Мову,
Безкінечно чисте і співуче слово!