Минуло 40 днів, як на вівтар свободи поклали своє життя хлопці з «Небесної Сотні». Світла їм пам’ять і вічний спокій! Загинуло десять наших земляків з «Волинської сотні» і ряду областей Великої Волині, серед них – Едуард Гриневич, племінник Лідії Смаль з жіночого клубу «Волинянка».
Пані Ліда бачила його 19 лютого увечері на Майдані, куди щодня приносила їжу й забирала додому активістів (всього за три місяці у неї перебувало близько 40 хлопців і дівчат з різних областей України, а також білорус – патріот Ульян. Так як йому заборонено в’їзд на батьківщину, то він вирішив пов’язати свою долю з Україною, і навіть мріяв створити тут сім’ю).
Загинув Едік 20.02.14 о 10: 25, на восьмій барикаді, що навпроти станції М «Хрещатик», по вулиці Інститутській (вул. Небесної Сотні). Тіло віднесли до Михайлівського собору. Лідія Михайлівна супроводжувала його у морг на вул. Оранжерейну і оформила усі документи, необхідні для ідентифікації та похорону. А зараз піклується про призначення родині матеріальної допомоги, яку зголосився надати один з благодійних фондів. Хлопець залишив по собі щоденник, який він набирав на комп’ютері вдома у своєї тітоньки. Його переслано на Волинь для публікації у місцевій пресі. Жінки клубу «Волинянка» висловлюють щирі співчуття близьким і друзям Едуарда Гриневича та родині Смаль – його тітоньці, дяді, братам, племінникам. Нехай спочиває наш земляк у Царстві Небеснім! І хай земля йому буде пухом!
Біографія Гриневича Едуарда Михайловича
Народився 31 травня 1985 у селі Деревок Любешівського району Волинської області, помер 20 лютого 2014 у Києві. Громадський активіст, член партії ВО «Свобода», боєць «Волинської сотні». Едуард Гриневич довгий час зростав і виховувався у сім’ї без батька. Зі слів близьких, націоналіст, звик у житті досягати всього сам, був наполегливим і цілеспрямованим. Навчався у Любешівському технічному коледжі. Захоплювався інформаційними технологіями. Певний час працював в «Укртелекомі» міста Луцька. Потім вирішив розпочати власну справу. Працював у Любешові.
Близькі та знайомі Едуарда завжди дивувалися й захоплювалися його добротою і тактовністю, які поєднувалися з внутрішньою стійкістю та ідейністю. Він звик діяти, а не говорити. Едуард був на Майдані тричі. Вважав це справою честі та гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого, а вже за чотири дні куля снайпера обірвала його молоде життя. На момент смерті Едіку було 28 років. На Майдані він почувався дуже щасливим. Коли, вилікувавши вдома грип та ангіну, востаннє зібрався в дорогу, бабуся стояла на дверях і не пускала. А він таки вирвався. Родина Смалів, які були в той час на Волині, привезли його до Києва. «Там не все так, як вам здається з телевізора. Там не просто люди стоять. Усе дуже організовано, є команда однодумців, і кожен, як мурашка, знає, що йому треба робити. У мене на Майдані з’явилося так багато друзів» – сказав він перед від’їздом (зі слів родичів).
19 лютого Едуард потрапив під воду з брансбойта. Увечері висушив одяг, взуття, а наступного дня – знову на передову, в останній раз. Окрім того, повернувшися до оборони, після останніх бойових дій, він був трохи контужений і погано чув на одне вухо, також в цілях безпеки зняв окуляри і віддав їх одній дівчині, тому на барикадах він дуже погано все бачив, та погано чув… але залишився на передовій. Його життя зупинилося від пострілу у скроню. Він до останнього стояв на барикадах, обороняючи кордони Гідності та Незалежності нашої країни. Останній запис, який Едуард Гриневич написав власноруч на своїй сторінці в комп. (19 лютого об 11 год. про знайомого, якого втратив на барикадах): «Тільки що стало відомо, що пішов із життя мій побратим Сашко! Ти був молодець, коли декілька разів допомагав тримати щитову оборону на передовій лінії, коли ішли від Інститутської, оберігаючи нас. Ти яро вірив, що врятуєш країну. Ми разом рвалися уперед, навіть тоді, коли всі тікали, ми прикривали людей! Шкода лише, що наші люди надто боязкі, неорганізовані, та не думають тактично!!! В Україні стало на одного козака менше!!!!!! Друже, ми були з одного краю, але малознайомі, але ти мій побратим! Спочивай з покоєм. Країна тебе не забуде! Слава героєві України, Сашкові». Також останнім виразом, який Едік поширив у себе на сторінці, було (19 лют об 11:20): «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю, Україна». І далі – вже повідомлення про смерть Едіка.
Зі слів близької знайомої (Катерина Лісунова): «Сьогодні ми зустрічались з людиною, що лежала (тому, що стояти під обстрілом було неможливо) поруч з Едіком на барикадах, в останні секунди його життя… Куля влучила йому прямо у скроню… Перед тим Едік бачив, як навколо нього, один за одним падали насмерть люди… Едік був найдобрішою та наймилішою людиною у світі, про таких дуже часто і дуже легко можуть сказати і зазвичай кажуть «слабкохарактерні», коли люди просто через доброту свою, здаються слабкими… але, в момент найбільшої небезпеки він був справжнім героєм і рвався у бій. Це важко уявити від Едіка, знаючи його миловидність і пригадуючи його інтелігентні окуляри…». (Використано інформацію з Інтернету).
Лілія Михайлівна розповіла, що в невимовному горі перебувають сьогодні мати, сестра, бабуся й дідусь Едуарда. Її улюблений племінник був щирим, відвертим і справжнім борцем за справедливість. Після закінчення Рівненського гуманітарного університету мав пройти співбесіду і влаштуватися на роботу. Вболіваючи за долю України, говорив: «Я буду іти до кінця і боротися. Я не можу змиритися з тим, що твориться в нашій країні. Якщо нічого не зміниться, мені життя тут немає. Я не можу таке терпіти».
…Хресною ходою невимовного болю, скорботи й сліз йшли, йдуть і будуть іти тисячі людей, з квітами й свічками, з хоругвами і хрестами, до місць загибелі Героїв Майдану у Києві, до кладовищ, де Герої Небесної Сотні знайшли вічний спокій у рідній землі. Вони відійшли у вічність заради свободи України, заради щасливої долі нашого народу. Пам’ятаймо!
Наш спец. кор.
