Жінкам клубу «Волинянка» пощастило побувати там, куди не кожний бажаючий може потрапити, а саме – в «святая святих» вітчизняного ефіру – приміщення Укртелецентру на вул. Мельникова, 42, звідки транслюються передачі по національних каналах на Україну та за її межі. Дізнавшись, що у вересні до Києва мають приїхати земляки – народний аматорський хор ветеранів «Осіннє золото» з Локачів на Волині для зйомок у програмі «Надвечір’я», ми подзвонили на телебачення. Ведучій, відомій тележурналістці Тамарі Щербатюк, представилися і сказали, що керівник колективу Матулько Ярослав Васильович наш давній друг і ми хотіли б під час зйомок його підтримати, а водночас і себе показати з надією, що й нас колись запросять.
З нашою пропозицією погодилися, але попередили, що обов’язково треба прийти у волинських костюмах. І ось десять волинянок у гарних народних строях (Ганна Ярмолюк, Ольга Рутковська, Наталя Андрієнко, Світлана Огнєва, Валентина Бабаніна, Зоя Сиротюк, Вікторія Рутковська, Любов Томашевська, Неллі Просяник, Даніна Шурхал, а також група підтримки з трьох жінок з хору «Оболонь») сидять на почесних місцях у студії і на запитання режисера: – Хто буде говорити? – відповідаємо: – Троє. – Троє не треба, хай говорить один. – Але ми хочемо пісню подарувати. – Пісня буде потім, – зауважує Тамара Володимирівна. Ура! Отже є надія, що колись і ми заспіваємо в ефірі. Після представлення гостей слово надали нам. Я (Вікторія Рутковська) коротко розповіла про клуб «Волинянка» і побажала землякам успіхів і здоров’я. Ольга Рутковська згадала про неодноразові зустрічі з керівником у Києві й на Волині, відзначивши його талант і заслуги перед Україною. Коли хористи на прохання ведучої не змогли згадати якоїсь старовинної волинської мелодії, включилася Ганна Ярмолюк, яку ми вважаємо «Золотим голосом» клубу «Волинянка» і усієї Волині. Вона виконала фрагмент чудової лірично – побутової пісні, що здавна побутує у їхньому селі Куликовичі Маневицького району Волинської області, а також подарувала хору і ведучій кілька випусків альманаху «Волинь моя», яке випускає МГО «Волинське братство» і в якому є чимало матеріалів наших і про нас. Але спочатку про виступ хору.
«Лише шість років минуло з того часу, коли в районі народився новий творчий аматорський колектив «Осіннє золото», який об’єднав людей не тільки за віковими особливостями, а й тих, які люблять пісню, волинський край та свою локачинську землю. За високий рівень виконавської майстерності йому присвоєно звання «народного». Хор ветеранів, керівником якого є Ярослав Васильович Матулько, відомий не лише в районі, а й за його межами. Широкий репертуар дає змогу ознайомитися з українськими народними, сучасними популярними, авторськими піснями, волинськими обрядами і звичаями».
Учасники народного аматорського хору привітали присутніх у залі та розповіли, що прибули до столиці із прадавнього волинського краю, який славиться своїми голубими озерами, правічними лісами та щедрими й працьовитими людьми.
На київській сцені прозвучало чимало творів у їх виконанні, зокрема, на музику Я. В. Матулька «Яснозора Волинь», «Душі осіннє золото», «Україні»; Л. Шевчука «Вдовина доля», пісні на слова Т. Г. Шевченка та ін. Зрозуміло, що в рамках часу, відведеного для цієї програми, колектив не зміг розкритися і показати весь свій репертуар, проте оплески, якими нагороджували глядачі, засвідчили, що хористи справили приємне враження на присутніх, на ведучу, а також на усю знімальну групу. Здається, ми їм також сподобалися, бо присутність гарних волинських молодиць, ошатно вбраних, у етнографічних сорочках, на головах – кибалки і намітки, прикрасила студію. А ще наша землячка Світлана Огнєва, яка працює у видавничому консорціумі, запропонувала Тамарі Володимирівні видати матеріали до 25 – річчя програми «Надвечір’я. Отож будемо сподіватися, що і про клуб «Волинянка» також зроблять передачу. Адже ми того варті! Коли зазвучала одна з наших улюблених пісень «Соколи», жінки приєдналися до хору. Та апофеозом передачі стало спільне виконання локачинцями і київськими волинянками справжнього гімну, присвяченого нашому краєві, – пісні «Волинь моя», на муз. і слова Степана Кривенького.
На жаль, в ефір цей кадр не потрапив. Після першої передачі нас запросили на зйомку ще однієї, де ми були просто присутні. Обидві програми вже є в Інтернеті, то ж усі бажаючі можуть на нас подивитися і послухати чудовий спів волинян. Але найцікавіше відбулося після зйомок, поза стінами студії, у приміщенні центру. Колектив запросив нас на гостину. Пригощали домашніми волинськими стравами, м’ясними виробами, напоями, фруктами і овочами з власних садів та городів. І тут гості показав себе у всій красі. Ми почули і старовинні волинські, і козацькі, й повстанські пісні. А під запальні мелодії «Якова» і «Карапєта», що виконувалися на гребінцях, весело й хвацько разом танцювали. Піднесена творча атмосфера передачі надихнули мене на поетичні рядки, які в студії одразу народилися і які я подарувала своїм побратимам на згадку про цю зустріч:
Якби ви знали, паничі,
Які чудові Локачі!
Це – край озер, гаїв, лісів,
Де чути солов’їний спів,
Де пісня неповторна лине
На всю Велику Україну.
«Осіннє золото» – на часі,
Життя волинського окраса.
Бажаємо вам многа літ,
Щоб квітли ви, як маків цвіт,
Здоров’я, творчого натхнення
І Божого благословення!
19 жовтня ц. р. в Українському Домі у Києві відзначатиметься 25 – річний ювілей програми «Надвечір’я» і наші друзі з Локачів збираються знову приїхати до столиці й показати сценічну постановку старовинної волинської забави – «Гуданьки у баби Маньки». До зустрічі, земляки! Ми обов’язково повинні ще раз побачитися!
РУТКОВСЬКА Вікторія,
з подякою локачинській районній газеті «Селянські вісті» за надані фото і статтю «ЖИТТЯ – ЦЕ ПІСНЯ (автор Раїса ГРИЦЮК)
