Незабаром Зелена Неділя – сповнена таїни і спогадів дитинства духмяне й урочисте свято. Зізнайтеся, у кого в хаті не було зеленого віття? Хто не поспішав у суботу ввечері посипати долівку, уквітчати образи татар-зіллям (лепехою)? Слава Богу, живуть в народі прекрасні звичаї, які приносять у наш дім радість, що зігріває душу і серце. А які були зеленосвятські обряди в давнину? Адже ці культові священнодійства відомі ще з часів Трипільської культури. Пізніше християнська церква запозичила їхній зовнішній вигляд. Приєднавши до Свята Трійці, або П’ятдесятниці (на 50-й день по Великодню). Наші предки щиро поклонялися зеленій природі, любовно прикрашали дерева квітами, дуби-велети пов’язували вишитими рушниками.
Незабаром Зелена Неділя – сповнена таїни і спогадів дитинства духмяне й урочисте свято. Зізнайтеся, у кого в хаті не було зеленого віття? Хто не поспішав у суботу ввечері посипати долівку, уквітчати образи татар-зіллям (лепехою)? Слава Богу, живуть в народі прекрасні звичаї, які приносять у наш дім радість, що зігріває душу і серце. А які були зеленосвятські обряди в давнину? Адже ці культові священнодійства відомі ще з часів Трипільської культури. Пізніше християнська церква запозичила їхній зовнішній вигляд. Приєднавши до Свята Трійці, або П’ятдесятниці (на 50-й день по Великодню). Наші предки щиро поклонялися зеленій природі, любовно прикрашали дерева квітами, дуби-велети пов’язували вишитими рушниками. То ж й Зелена Неділя прийшла до нас як духовна спадщина. Тривають Зелені святки впродовж тижня, і кожний день наповнений поетичними звичаями, ритуалами, повір’ями, піснями й танцями. Це і завивання вінків, «водіння Куста», «кумлення», «проводи русалок», поминання померлих та ін. Про унікальний поліський звичай, який зберігся у деяких віддалених селах Рівненщини, Волині, Білорусі, розповів у своїх народознавчих працях незабутній Василь Скуратівський. Пропонуємо увазі наших краян короткий опис обряду.
А на Поліссі «водили Куста»
У ньому брали участь лише дівчата та жінки, і він тривав тривав три дні. Започатковували його рано-вранці наймолодші дівчатка, потім «водили Куста» юнки, а після обіду ватагували літні жінки. Перед тим як починати дійство, гурт збиравсь у лісі й вибирав з-поміж себе найвродливішу дівчину або жінку, яку власне й називали «Кустом» чи «Кустянкою». Її пишно заквітчували в зелене вбрання. Для дівчаток плели з лепехи спеціальну спідничку, котру підперізували кольоровою крайкою, й затикали всілякі квіти та галузки з листям. Голову прикрашали кількома, іноді й до десяти, віночками. Такий пишний одяг, що нагадував живий кущ, потрібен був для того, аби господар, до якого приходили віншувати, чи зустрічні люди не впізнали б односелицю. Решта учасниць зодягались у святковий одяг, але неодмінно з барвистими віночками на голові. В селі таких ватаг набиралося до десятка.
Після цього обрядовий гурт вирушав до села з піснями. Кожен куток, як правило, організовував свого «Куста». Підійшовши до оселі, кустяни заспівували:
Куст з Кустом,
А жито з ростом.
Щоб вам жито роділося,
У коморі плоділося!
Назустріч їм виходили з хати господарі, несучи на вишитому рушникові хліб і узвар. Діставши згоду, гурт заспівував одну з обрядових пісень:
Ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого кльону.
Вийди, господарю, з нового покою,
Винесіть Кусту хоч по золотому.
А в нашого Куста та ноженьки невеличкі,
Треба Кусту панчішки да черевички,
Бо Куст поїде да до батенька в гості —
Треба Кусту черевички на помості.
Господарі віддаровували кустянок смачним домашнім печивом чи грішми. При цьому вважалося, що чим більше співачок одвідає ту чи іншу родину, тим щедрішими будуть статки в господарстві, а відтак їх завжди чекали з нетерпінням; якщо ж з якихось причин одну з осель обминали, то це вважалося великою образою для її господарів, бо, як казали в таких випадках, «кого Куст минає, той щастя не має».
Залишаючи оселю, кустяни в поетичній формі бажали здоров'я і статків родині, зичили дощу на ниву, щедрого врожаю та багатого приплоду в господарстві. Серед них були й такі:
«Щоб вам коні водились і овечки плодились— будьте з Кустом здоровії!»
«Водимо Куста, щоб була сочевиченька (трава) густа!»
«Водимо Куста, щоб другого року діждати і поспівати»…
Закінчивши «водити Куста», гурт йшов на леваду чи до річки, приспівуючи:
Ми водили Куста од хати до хати,
Щоб були всі люди щасливі й багаті!
Василь Скуратівський.
