Нещодавно ми з сумом дізналися, що 30 грудня 2011 року в Америці на 87 році життя відійшла у вічність душа відомої громадської діячки, активістки міжнародного жіночого руху, меценатки, патріотки, нашої землячки і доброї подруги клубу «Волинянка» – пані Наталія Даниленко.
ПАМ’ЯТІ НАТАЛІ ДАНИЛЕНКО
Нещодавно ми з сумом дізналися, що 30 грудня 2011 року в Америці на 87 році життя відійшла у вічність душа відомої громадської діячки, активістки міжнародного жіночого руху, меценатки, патріотки, нашої землячки і доброї подруги клубу «Волинянка» – пані Наталія Даниленко.
Вперше ми зустрілися з цією незвичайною, надзвичайно енергійною й дуже симпатичною жінкою – Наталею Даниленко – у серпні 2004 року на одному з Міжнародних форумів, що проходив у Києві. Запросили її до клубу «Волинянка», де відбулася цікава розмова, адже виявилося, що вона наша землячка, – тож поговорити було про що. Пані Наталі розповіла про свій нелегкий життєвий шлях, який простягнувся від невеличкого волинського села Бужани, через Німеччину, Канаду і аж до м. Сомердейл (штат Нью-Джерсі, США). Тем для спілкування було багато. Нас, зокрема, цікавила діяльність Світової Федерації Жіночих Організацій (СФУЖО), заступником голови якої довгі роки (в Америці) була пані Даниленко, та Інформаційного Центру жіночих організацій України і діаспори (ІЦУЖО), створеного з її ініціативи й фінансової підтримки 1999 року в Києво-Могилянській академії та можлива співпраці з ними. З цією метою на запрошення пані Наталі ми відвідали Центр, де ми почули розповідь про знані і незнані історичні постаті славетних українок, ознайомились з унікальною бібліотекою творів жінок української діаспори і зарубіжною періодикою з різних країн світу. Кожного разу, під час свого короткого перебування в Києві, Наталя Даниленко обов’язково брала участь у різноманітних громадсько-політичних і культурних акціях, куди запрошувала і нас. Зокрема, жінки клубу були гостями Генеральної Асамблеї Міжнародних Жіночих Організацій, яка кілька років тому проходила у Києві в Українському Домі. Вона виїжджала у різні області України на конференції, зустрічі, презентації своїх видань, але неодмінно нам телефонувала, встигала прийти у Клуб та поспілкуватися з волинянками. Остання зустріч з пані Наталею відбулася у вересні 2007 року, – якраз під час відзначенням ювілею Ольги Рутковської (див. фото).
Наталя Даниленко – жінка, яка зачаровувала оптимізмом, почуттям гідності, увагою і повагою до інших, величезним бажанням зробити щось корисне для України, яка вселяла впевненість і надію на краще майбутнє. Про це вона завжди говорила, звертаючись до жінок «Волинянки», палко закликала бути патріотами, не відступати перед труднощами, обов’язково вірити у перемогу. Не байдужа до подій, що відбувалися в Україні, до її багатостраждального народу, можна тільки дивуватися, скільки проектів встигла втілити і скільки добрих, безкорисних справ зробила на благо своєї далекої Батьківщини ця унікальна жінка.
Згадаємо тільки окремі. 1999 року вона одна з перших зініціювала створення Національної Ради Жінок України. Якось пані Наталя звернула увагу, що серед галереї засновників Києво-Могилянської академії відсутній портрет її фундаторки Галшки Гулевичівни, Вона запропонувала оголосити конкурс на створення кращої живописної роботи та відзначити переможців премією. Разом з чоловіком, інженером – хіміком Іваном Даниленком, допомагала сільським школам – інтернатам, встановивши кілька стипендій сиротам та інвалідам, а також безкоштовні обіди студентам Києво-Могилянської Академії. За власні кошти переобладнала експозицію і зробила ремонт в музеї Лесі Українки в Ялті. І таких добродійних акцій можна назвати чимало.
Активною була видавнича діяльність пані Наталі як в діаспорі, так і в Україні. Це – десятки творів різної тематики і в, першу чергу, про долю української жінки. На згадку про відвідання Клубу наша землячка щоразу дарувала унікальні книжки, видані з ініціативи і на кошти подружжя Даниленків. Це: історико-етнографічна монографія «Український жіночий одяг» (Торонто-Філадельфія, 1992), «Холмщина і Підляшшя» (Київ, 1997), два томи «Українки в історiї» (Київ, 2004, 2006) та ін. На жаль, свою останню працю «Українки в історії. Нові сторінки. Книга третя» (Київ, 2010) вона не побачила, адже більше не змогла відвідати Україну – була важко хвора.
За визначні заслуги перед Українською державою у справі розбудови освіти та культури, розвитку меценатства 2007 року Наталю Даниленко відзначено високою державною нагородою – орденом княгині Ольги третього ступеня.
Хай святиться Ваше світле ім’я, пані Наталю! Вічна Вам пам’ять і слава! Спогад про Вас назавжди залишиться в серцях жінок клубу «Волинянка»!
Жанна ШНУРЕНКО, Ольга РУТКОВСЬКА
В Острозькій академії започатковано стипендію імені
Наталії Даниленко
Ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник ухвалив рішення започаткувати вручення щорічної стипендії імені Наталії Даниленко для студентки (аспірантки) університету за значні успіхи у навчальній, науковій та громадській діяльності. Представниця Світової федерації українських жіночих організацій (м. Сомердейл, США) Наталія Даниленко, чиє ім’я матиме премія, була щирим другом та меценатом університету. Одними із найяскравіших подій в Острозькій академії, які ініціювала та матеріально фундувала пані Наталія разом зі своїм чоловіком Іваном Даниленком, були щорічні конкурси наукових студентських робіт під загальною назвою «Шанувати минуле — будувати майбутнє». Тематика конкурсів охоплювала українські народні традиції, роль жінок в історії України, боротьбу УПА та акцію «Вісла», колективізацію на західноукраїнських землях, діяльність Української повстанської та Радянської армій на території України, долю українських остарбайтерів під час воєнних лихоліть тощо. Крім цього, Наталія Даниленко підтримувала й діяльність Інституту української діаспори в Острозькій академії як матеріальною допомогою, так і її особистою участю у наукових форумах. За високі особисті заслуги у відродженні української національної освіти, культури та духовності, а також роль у розбудові Національного університету «Острозька академія» пані Наталія Даниленко була обрана Почесним членом Острозького академічного братства з врученням їй академічної мантії та диплому. Окрім того, відповідно до рішення вченої ради університету її було нагороджено медаллю «Князь Василь-Костянтин Острозький». Спудеї та викладачі Острозької академії завжди з нетерпінням очікували зустрічей з пані Наталією, які залишали неповторний слід у душі… Наталія Даниленко вічно житиме в їхніх серцях.
Олексій КОСТЮЧЕНКО,
Острог, газета «День»,
(17 січня 2012 року).
Більше про Наталію Даниленко можна дізнатися із статті «Людина здійснених мрій», надрукованої в газеті «Літературна Україна» за 12 січня 2012 року.
Наталія Даниленко – українська патріотка, меценатка
Надія Бугай
Наталія Даниленко народилася 2 червня 1925 р. в с. Бужани на Волині, її дідусь по материнській лінії був лікарем на Полтавщині. Коли Наталія була дитиною, родина переїхала до Львова, де вона отримала середню освіту.
Під час Другої світової війни Наталя допомагала дідусю, коли він оперував вояків УПА: підтримувала поранених, тримала їх, коли ті без обезболювання переносили складні болючі операції. Ліків не вистачало на всіх, і в якийсь момент вони зовсім закінчилися. Доводилося переносити нестерпний біль душі, коли на твоїх очах вмирали молоді хлопці через відсутність елементарних протизапальних ліків, бинтів, вати тощо. Якось дідусь отримав посилку, вірніше кілька посилок, з Америки, які дивом були переправлені через німецькі кордони до Львова, а звідти – до дідуся. В них було все необхідне для врятування легкопоранених, ліки, інструменти тощо. Зібрали й відправили ці посилки з медикаментами для поранених в Україні українські жіночі організації в Америці. В пам’яті Наталі на все життя закарбувалися слова дідуся: «Щоб не забула тих, хто надав цю допомогу, і колись віддячила їм».
Якось у 1943 р. німецький посланець наказав дідусю Наталі з'явитися в гестапо – і більше його вже ніхто не бачив. Люди казали, начебто на нього хтось доніс за те, що оперує поранених українських вояків. Мати з бабусею та двома дітьми – Наталею та її маленькою сестричкою Лесею – зразу ж переїхала в інше місто, в якому знаходився німецький табір військовополонених, а в таборі був близький родич сім'ї Наталчиної мами.
Після закінчення Другої світової війни сім"я перебувала в Німеччині, в м. Ерлянгені. Наталя вчилася в університеті на хімічному факультеті, отримувала стипендію Комітету допомоги українським студентам (КоДУСу), головою якого був Зенон Кузеля (видатний вчений – етнограф). На час навчання в Німеччині Наталія вже знала українську, російську, польську, німецьку мови.
Через матеріальні нестатки Наталія залишила навчання в університеті, матір, бабусю, Лесю, яку допомагала мамі виховувати, і поїхала на заробітки в Канаду. Там, у Канаді, згодом отримала дозвіл на роботу в Філадельфії (США), куди й перевезла з Німеччини своїх рідних.
Там в університеті Наталія додатково вивчала хімію, а по завершенні навчання працювала спочатку в "Унівак", яка здійснювала технологічний процес виготовлення електро-магнітної поверхні для комп"ютерів. Пізніше – у фармацевтично-дослідній індустрії.
Наталія вийшла заміж, її чоловіком став Іван Даниленко родом з Полтавщини недалеко від м. Хорол. Із цього ж полтавського містечка походив і дідусь Наталії. В США Іван Даниленко отримав університетську освіту. Наталія прийняла на свої плечі, крім утримання бабусі, мами, сестри, ще й чоловіка-студента. Кілька років працювала на двох роботах: вдень за фахом, а ввечері прибирала бюро до пізньої ночі. Згодом Іван Смерека успішно закінчив навчання, став інженером. Подружжя Івана та Наталії Даниленків купили будиночок в м. Сомердейл (штат Нью-Джерсі), де живуть до сьогодні.
Відійшли бабуся, мати до інших світів. Сестра Леся підросла, отримала освіту, вийшла заміж. Наталія Даниленко ставилася до Лесі як до своєї дитини, бо виховувала її, утримувала, сплачувала за навчання. За тих умов матеріальної скрути й думки не допускала мати своїх власних дітей.
Наталія завжди пам'ятала обіцянку, яку давала своєму дідусю: віддячити тим українським жіночим організаціям, які в скрутні часи складали цент до цента, щоб допомогти українським воякам нехитрим, але таким рятівним для сотень українських молодих хлопців скарбом – медикаментами. У 1965 р. Наталія Даниленко стала членкинею Союзу Українок Америки, працювала на різних ланках жіночої громадської діяльності, аж до посади заступниці голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) на Америку.
Наталія Даниленко організувала допомогу Союзу Українок Америки на переобладнання експозиції і ремонт Музею Лесі Українки в Ялті.
Таким же чином вона організувала стипендії для кращих учнів школи, що носить ім'я Софії Русової в с. Олешня на Чернігівщині. У 1990 р. Наталія та Іван Даниленки видали своїм коштом поезії Ірини Сеник – жінки-політв'язня, яка 34 роки свого життя провела в Гулагу, – "Сувій полотна" (Нью-Йорк, 1990 р,). Наталія Даниленко самостійно почала готувати наукову працю з питань історії та культури України, яку назвала "Український народний одяг", і працювала над нею п'ять років. У 1992 р. організувала й спонсорувала її видання (Торонто-Філадельфія, 1992 р.).
В Україні з ініціативи та фінансової підтримки Наталії Даниленко був здійснений проект вивчення етнічних українських земель, що тепер перебувають у складі Польщі. У 1997р. коштом родини Даниленків була видана історико-етнографічна монографія "Холмщина і Піддляшшя" (Київ, 1997 р.).
У 1998 р. Наталія Даниленко та професор Національного університету Києво-Могилянської Академії (НаУКМА) Зоя Хижняк, перебуваючи в Торонто (Канада) на річних нарадах СФУЖО, по дорозі зупинилися в малому містечку Сенека Фоло в штаті Нью-Йорк, звідки у 1848 р. почався американський жіночий рух. Його започаткували жінки-пуританки, які домагалися людських прав, в першу чергу "святого" – голосувати й бути вибраними до державних структур. Сьогодні тут, в Сенека Фоло, в імпозантних будинках міститься бібліотека та інформаційний центр "Зала слави". Бібліотека присвячена виданням жіночого світового руху; в інформаційному центрі зберігаються відомості про американські жіночі організації, славних американок, які спричинилися до розбудови держави: науковців, письменниць, поетес, громадських діячок тощо. Наталія Даниленко та Зоя Хижняк захопилися ідеєю започаткувати щось подібне в Києві, обрали для цього Києво-Могилянську академію.
Так виникла думка про створення Інформаційного центру українських жіночих організацій (ІЦУЖО) України і діаспори. З 1998 по 1999 рік велися переговори з НаУКМА, Національною радою жінок України з метою відкриття в академії ІЦУЖО, який би накопичував Інформацію про всі українські жіночі організації в Україні І діаспорі, був місцем проведення спільних заходів Національної ради жінок України та Світової Федерації Українських Жіночих організацій, акумулював всю Інформацію про їхню діяльність. Академія виділила кімнату, яку коштом родини Наталії та Івана Даниленків було відремонтовано й облаштовано (столи, стільці, книжкові шафи, портретна галерея видатних жінок України, чималий бібліотечний фонд про український жіночий рух у світі). З вересня 1999 р. ІЦУЖО плідно працює в НаУКМА (корпус 4, ауд. 409) під патронатом Наталії Даниленко.
Наталія Даниленко ініціювала й спонсорувала конкурс митців на кращий портрет засновниці навчального закладу НаУКМА—Галшки Гулевичівни. Портрети, які здобули першу й другу премії, Наталія Даниленко подарувала НаУКМА та ІЦУЖО.
За фінансової підтримки родини Даниленків через фундацію ім. Івана Багряного в пам'ять про батьків Івана Даниленка – Єфимії та Василя, які пережили розкуркулення, арешти й суди, вийшла ґрунтовна праця Сергія Білоконя "Масовий терор як засіб державного управління в СРСР" (Київ, 1999 р.). Ця праці видавалася також в пам'ять загиблих від голодомору 1932-1933 рр.
Крім того, Наталія та Іван Даниленки в НаУКМА є фундаторами кількох щорічних стипендій та обідів для 25 студентів (сиріт, інвалідів).
У 2001 р. Наталія та Іван Даниленки стали ініціаторами та спонсорами конкурсів в НаУКМА та Острозькій Академії на кращу студентську роботу з питань майбутнього в Україні.
У 1999р. Наталія Даниленко стала однією з перших ініціаторів створення Національної Ради Жінок України, яка станом на 2004 р. об”єднує 22 жіночі організації України.
За фінансової підтримки Наталії та Івана Даниленків побачив світ навчальний посібник для студентів В. Борисенко «Традиції та життєдіяльність етносу» (2000 р.).
З Ініціативи Наталії Даниленко в Україні було проведено дві міжнародні конференції:
– «Український жіночий рух і процеси державотворення» (Київ, 2000 р.);
– «Духовна культура українців на етнічних західних землях упродовж віків» (Луцьк, 2001 р.).
Матеріали цих конференцій були видані коштом подружжя Даниленків у наукових збірниках: «Етнічна історія народів Європи» (К,, 2000, №7; 2001, №11; 2003 №15). У збірнику №15 стараннями родини Даниленків опубліковані наукові матеріали, зібрані вченими на початку XX ст. Родина Даниленків спонсорувала також видання праці Л.Тарнашинської «Художня галактика Валерія Шевчука” (Київ, 2001 р.). У 2004 р.
Наталія Даниленко за сприяння фінансової групи СФУЖО направила 250 пляшечок з вітамінами для Київської школи-інтернату № 19 для дітей, хворих на сколіоз. Наталія та Іван Даниленки надають також фінансову допомогу українським студентам, які навчаються в США.
Вінцем меценатської діяльності подружжя Даниленків стала книга про видатних українок, гордих своїм іменем від діда-прадіда, про сильних духом, талановитих доньок України "Українки в Історії", видана у Києві в 2004 р. під редакцією В.Борисенко. На презентації за участю широкого загалу інтелігенції, що пройшла 9 березня 2005 р. у приміщенні виставкового комплексу "Експоцентр України", присутні почули від НаталІЇ Даниленко: "Мрія останніх чотирьох років мого життя збулася, але ще так багато хочеться зробити".
З нагоди 80-річчя від дня народження Наталії Даниленко хочеться низько їй вклонитися. Кожен з нас самостійно вирішує як і чим жити. Діяльність Наталії Даниленко – надзвичайно цінна для українців і є прикладом для кожного з нас.