«МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ДИВУВАТИ ЛЮДЕЙ І ДИВУВАТИ СЕБЕ…»
Є постаті, без яких наше життя виглядало би сірим, сповненим печалі і болю. Вони перетворюють буденність на свято, у сцену, театр, а у своїх творах показують сокровенні глибини буття, відкривають його таємниці, змушують глядача замислитись, по-іншому подивитись на світ, що нас оточує.
До таких непересічних особистостей належить видатний український художник сучасності, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Іван Марчук. За версією британської газети «The Daily Telegraph» його ім’я входить до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації.
13 грудня на запрошення Голови Міжнародного громадського об”єднання «Волинське братство» Сергія Шевчука художник завітав до нас в гості. На зустріч з ним прийшли члени Волинського братства, жінки клубу «Волинянка», журналісти, культурні діячі, політики, друзі– всі ті, хто любить і шанує творчість митця.
Ми неодноразово були на його виставках, знайомі з ним особисто і були раді новій зустрічі вже у нашій Світлиці.
Іван Марчук сказав, що вважає себе волинянином. Народився він 1936 року в селі Москалівка (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка), нині село Лановецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача. По закінченні семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису. Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва.
Про себе Іван Степанович розповів: «Я в усьому хотів бути першим. Вмів малювати все і вся. Як художник дуже ненаситний, одержимий, ніколи не зупиняюся на чомусь одному. Уже в інституті собі сказав: «Я хочу бути ненормальним художником. З мене просто виливалося щось, проривало шлюзи, і коли у мене вже зібралася купа тих рисунків, я почав замислюватися над тим, що ж я роблю і як це можна назвати. Придумав: «Голос моєї душі». Оце «Голос моєї душі», як дерево, що має стовбур, став основою, стрижнем. Пейзаж був першою гілочкою на тому стовбурі. Дерево росло… Пестило вже другий пагін – «Цвітіння». Цілий розділ, здебільшого квіти, реальні і вигадані. Але мало мені. Розпочав цикл, назвав його пізніше – «Кольорові прелюдії». Ритм, колір, гармонія, форма. Абсолютно несхожі роботи до попередніх. Кожна гілка – інший «марчучок». В мене дванадцять «марчучків».
За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою, картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982—1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997).
Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати» (діал.): картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток. Авторська техніка передачі зображення – нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетення під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння.
Художник мав понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок в Україні та за кордоном. «У моєму доробку близько 5 тисяч робіт, і вони розійшлися по всіх п’яти континентах, тільки в Антарктиді їх немає», – жартує Іван Марчук.
У 1989 – 2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США. 1991 року повернувся в Україну.
Одна справа прочитати про відому людину у Вікапедії, наприклад, інша – почути історію життя від неї самої. Це і мова, і жести, і емоції. А емоції у Івана Марчука були особливо тоді, коли він свою цікаву, захоплюючу розповідь супроводжував віршами близького друга, тернопільчанина, Ярослава Павуляка (1948-2010), українського поета-шістдесятника. Деякі з творів, які натхненно читав Іван Марчук, присвячені були саме йому. Митець презентував нам проілюстровану ним поетичну збірочку «Сон як сон». «Мої картини і його вірші – співзвучні, – зазначив про творчість поета Іван Марчук. – Славко – «мій» поет. Він створював словесні картини. Його збірка лежить у мене на столі, як своєрідна Біблія. Він – мій улюблений поет, другий після Шевченка для мене».
Наша Олена Гнатівна Лобчук згадала про виставку митця в Українському домі. Особливо зворушили її картини, де художник зобразив український пейзаж, сільські хатинки: «Я їх так люблю! Я захопилася і тепер збираю зображення хатинок. Дякую Вам за Вашу творчість!».
На це Іван Марчук відповів: «Є в мене картина: «Народились. Виросли. Пішли». На ній реалістично зображена облуплена хатина села Халеп’є на Київщині із заржавілим дахом, похиленим тином, у якій колись жили люди. Плакали в Польщі, плакали в Литві, плакали в Німеччині, тому що вийшли всі з тієї хати. Вилетіли пташечки, полетіли у світи, а хату не можна забути…»
Іван Марчук. «Народились. Виросли. Пішли».
Сергій Володимирович запитав у Митця: «А яка музика Вас захоплює?» На що Іван Марчук відповів: «Я не дуже музикальний. Картини – моя музика. В мене є цикл картин «Кольорові прелюдії». На його картинах тонке відчуття міри у варіюванні кольором і геометричними формами яскраво матеріалізується в гармонійних мажорних композиціях.
А Галина Оксюк, захоплена творчістю художника, згадала про знакову виставку в Мистецькому Арсеналі на початку цього року, на якій вона побувала разом з родиною. «Я й досі знаходжусь під враженням від Ваших картин! Яка різноманітна палітра стилю, колористики, почерку, тематики!» і побажала, щоб у житті, у творчості завжди переважали яскраві оптимістичні кольори.
Михайло Сорока, заступник Голови Ради МГО “Волинське братство”, голова Київської обласної організації НСЖУ у своєму слові наголосив: «Це – прекрасне завершення року. Зустріч, на яку так чекало Волинське братство, відбулась. Ваші твори, Іване Степановичу, служать піднесенню нашої духовності. Хай вам ще довго буде стелитися щаслива творча життєва дорога!».
На згадку про зустріч волиняни подарували пану Івану ляльку-мотанку у волинських строях, яку власноруч для нього зробила Антоніна Рєпа, і квіти.
Зворушений увагою, натхненний любов’ю, особливо жіночої частини, Митець подякував за теплий прийом і на згадку подарував Братству власні каталоги, а присутнім – репродукції своїх картин і, висловив надію на нову зустріч. Ну, і зазвичай, автограф-сесія і фото на згадку.
Вікторія Рутковська,
світлини – Георгія Лук’янчука
