ЗГАДАЙТЕ ..І МОЛІМСЯ ЗА ДУШІ СПОЧИЛИХ НА ЧУЖИНІ…
21 жовтня 1947 року МҐБ провела масову
депортацію населення Західної України
Підготовка до цієї операції тривала півроку. Причини її проведення були чітко озвучені Микитою Хрущовим на засіданні секретарів обкомів і начальників обласних управлінь МҐБ 23 квітня 1947 року у Львові: «Ганьба нам, уже два роки Шухевич сидить у нас, і не можемо з ним впоратися». Отже, головним завданням операції було ослабити український визвольний рух у західній Україні.
Із цією метою Генерал Олександр Воронін, начальник Львівського обласного управління МҐБ, запропонував позбавити УПА підтримки місцевого населення шляхом його масової депортації. Цю пропозицію підтримав Лазар Каганович, підкресливши, що саме такий перебіг подій пришвидшить «остаточну радянізацію в західних областях». Усі ці рішення ухвалювалися під гаслами боротьби проти «украинско-фашистских коллаборантов» або «банд украинских националистов».
Операція «Захід» розпочалася 21 жовтня 1947 року, о 6.00. Той день був надто холодним, навіть як для пізньої осені: сніг у районі Надвірної та Жаб’я (тепер Верховина) випав заввишки до двох метрів. Серед десятків тисяч людей, яких у товарних вагонах, наче худобу, везли до Сибіру, забившись у куток, сиділа жінка (її ім’я залишилося невідомим). Уранці, розповідала вона, до неї вдерлися озброєні вояки МҐБ і вигнали з хати, навіть не дали змоги взяти із собою теплий одяг. Відпровадили разом з іншими односельцями до залізничної станції та загнали у вагони. Під час зупинки на станції Остріг їй удалося вирватися з рук працівників МҐБ і втекти. Проте її впіймали й, попри відчайдушний опір, повернули у вагон із виселенцями. Хто знає, скільки їх тоді згадувало про поширювані повстанцями листівки з попередженням: «Ховайтеся! Біда! Вас виселять!»…
Масові депортації прокотилися Львівською, Тернопільською, Станіславською, Дрогобицькою, Волинською, Рівненською та Чернівецькою (тут вона тривала до 23 жовтня) областями. Протягом цієї доби було виселено 26 644 родини «активних націоналістів», що становило 76 192 особи, із них 18 866 – це чоловіки, 35 152 – жінки, 22 174 – діти. На цих людей чекала нелегка доля – працювати в копальнях Челябінська, Молотовська, Караганди та Красноярська або в колгоспах Омська. Протягом довгої дороги на північ 875 особам удалося втекти з ешелонів, але 515 із них було схоплено, про долю інших – не відомо.
Серед гасел, якими прикривали свої вчинки карателі, були заклики до боротьби проти ворогів трудящого класу – куркулів. Згідно із цим, майно виселенців було конфісковане та передане в державну власність – у колгоспи. Проте навіть радянська статистика спростовує інформацію про великі багатства західноукраїнських селян. Приміром, у Дрогобицькій області було конфісковано 3 462 житлових будинки з присадибними господарствами, 835 залізних плугів, 55 дерев’яних плугів, 889 залізних борон, 561 залізний віз, 205 дерев’яних, 1 559 коней, 4 334 корови, 1 215 свиней.
Із цих даних стає зрозуміло, що на одне домашнє господарство припадало по одній (зрідка дві) корови, 22 % із цих господарств мали по двоє коней (так само як і возів) і лише 35 % – по одній свині, 25-26 % господарств володіли знаряддями рільництва (плуги та борони). Отже, це були незаможні селяни, що після війни тяжкою працею спромоглися лише на дрібку покращити своє матеріальне становище, як одразу ж владою «захисників трудящого класу» були оголошені ворогами народу.
Загалом протягом 1944-1953 рр. із західної України радянською владою було виселено 203 тисячі осіб. Кожен четвертий із депортованих загинув на чужині від голоду, холоду, епідемій та непосильної праці.
Операція «Захід» стала найбільшою депортацією, котра значно ослабила позиції українського визвольного руху в регіоні. І відтоді розпочинається поступовий процес трансформації УПА у збройне підпілля.
військовий капелан
