“МЕНІ НЕ ТРЕБА НІЧОГО, ТІЛЬКИ ВІРИ І ПЕВНОСТІ ДУХУ”

Spread the love

 

Публікація – MiraStudia Модерна Україна

“Мені не треба майже нічого, тільки віри і певності духу.”, – Юрій Покальчук.
24 січня 85 років тому в Кременці на Тернопільщині народився Юрій Покальчук – відомий український поет, прозаїк, перекладач, сходознавець, журналіст-міжнародник (1941-2008).
“”Пако, – кажуть про нього народжені в 1970-1980-х: ті, для кого стало щирим шоком відкриття, після його смерти, скільки йому в дійсності було років. “Покаль”, – звали його, з тою самою фамільярно-довірчою інтонацією, народжені в 1950-1960-х, кому він так само був ровесником. А для його справжніх, “Паспортних” ровесників – покоління моїх батьків – він був “Юрко”: теж зменшувальне. Хоч і з інших причин – наймолодший у кожному “шістдесятницькому” гроні, вічний юнак, невгамовне живе срібло (декотрі форкали: несерйозний, лепетя! – тільки от саме цього “несерйозного” попросив Василь Стус, із його бездоганним слухом на людей, стати боярином у себе на весіллі, коли треба було виручити в скрутну хвилину, і так воно звідтоді й виходило, впродовж сорока років надалі, мовби це й мало бути розпізнавчою прикметою його присутности в нашому світі – що він завжди виручав, коли треба було: легко, з готовністю, по-дитячому тішачись просто з того, що може допомогти, з того, що ось він такий, тут, поруч, серед нас, – Юрко, Покаль, Пако: беріть, користайте, поки іще тут…). Залишитись ровесником трьом поколінням – само по собі феномен..”, – @Оксана Забужко (з есею “Коротка історія рок-н-ролу по-українськи” зі збірки “Планета Полин”).
Він знав більше десяти іноземних мов, вільно володів польською, англійською, іспанською, французькою мовами. У колишньому срср він був першим перекладачем творів славетного аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса. Перекладав твори Хемінгуея, Селінджера, Кортасара, Амаду, Кіплінга та багатьох інших.
Його дитинство і юність пройшли в Луцьку. Своє перше оповідання написав у 15 років. Школу закінчив із золотою медаллю. Хотів вступити до Львівського університету, але сталося інакше. “Я вступав у Львівський університет, але “золотих” медалістів тоді виявилося забагато, і мені запропонували складати іспити на загальних підставах. Глибоко ображений, я відмовився і поїхав додому, хоч Львів мені дуже сподобався.
Тоді я вступив (дуже неохоче) до Луцького педінституту і провчився там два роки.”, – з інтерв’ю Юрія Покальчука.
Продовжив навчання на факультеті східних мов ленінградського державного університету, самостійно вивчивши за підручниками мову хінді, від чого приймальна комісія була в захваті.
Немає опису світлини.
Юрій Покальчук з братами Ярославом і Олегом та батьками Оленою і Володимиром
 
У доробку Юрія Покальчука 17 художніх книг, понад 600 публікацій у періодиці. Він був автором сценаріїв і співпостановником телефільмів, виступав зі своїми віршами під акомпанемент свого музичного гурту “Вогні Великого Міста”.
У літературі для нього не було заборонених тем. Він писав і філософські нариси, і еротичні романи. Першим читачем його рукописів зазвичай був молодший брат – Олег Покальчук, письменник, соціальний психолог.
Він критикував брата і давав корисні поради. “Маю гріх певний. Я його не те щоби змусив, але порадив писати цю еротичні прозу…він написав хороший роман філософський про Сковороду, серйозні твори, які ніхто не хотів друкувати, бо це не комерційна література, а якісь дурниці еротичного характеру, вони йшли, як гарячі пиріжки.”, – Олег Покальчук (https://www.facebook.com/oleh.pokalchuk).
“У мене є декілька людей, яким я довіряю. Це моя донька Оксана, Любко Дереш і мій брат Олег. Від них ніколи не буде заздрості і дурної критики, а буде цілком конструктивна порада і правдива критика.”, – говорив Юрій Покальчук.
Численні поезії Юрія Покальчука покладено на музику.
Він багато подорожував, відвідав майже 40 країн.
Можливо, це чорно-біле зображення одна чи більше людей
А ще понад 20 років він опікувався малолітніми в’язнями Прилуцької колонії, вчив їх читати, малювати, друкував їхні вірші у журналі “Горизонт”, написав про них свою книгу “Хулігани”. Сам письменник так говорив про це: “Я – донкіхот. Протягом двадцяти років віддавати себе тим дітям у колоніях безкоштовно – навіщо? Навіщо я витрачаю час? Навіщо витрачаю гроші? Може, я божевільний, але я знаю, що покликаний це робити.
Це мені – від Бога. Я мушу це робити”.
 
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

Written by 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *