1 грудня 1991 року відбулася визначна подія в історії нашої держави – Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. На референдумі українці підтвердили своє прагнення жити у власній незалежній державі. Про це мріяло багато поколінь українців, які присвятили своє життя боротьбі за вільну Україну. Серед них був і Євген Сверстюк – політв’язень радянського режиму, філософ, публіцист, громадський і політичний діяч.
«Без гідності нема особи. Без законів і принципів нема держави».
Ці слова належать Євгену Сверстюку (13.12.1927 – 1.12.2014)
Публікація з https://www.radiosvoboda.org
1 грудня – день пам’яті за Євгеном Сверстюком. Його вважають моральним авторитетом, взірцем інтелектуала і відповідального лідера, прикладом відстоювання свободи думки. Його життя показує, як багато може зробити для наступних поколінь людина, чиї «помисли чисті, а слова тихі і правдиві». Сверстюк палко підтримував Майдан і пішов із життя першого дня зими 2014 року, коли вже на майдані Незалежності в Києві зібралися сотні тисяч людей, щоб засудити свавілля і висловити протест намаганням тогочасної влади змінити геополітичний вибір України на користь «русского мира». Радіо Свобода зібрало головні факти життя Євгена Сверстюка та деякі з його висловлювань.
Євген Сверстюк народився 13 грудня 1927 року на Волині у селянській родині.
Закінчив відділення «логіка і психологія» філологічного факультету Львівського університету.
Навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту психології при Міністерстві освіти УРСР.
Працював учителем української мови у Почаєві та селі Богданівка на Тернопільщині.
Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті.
Працював старшим науковим працівником НДІ психології.
Був завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна».
Працював відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» під керівництвом брата Миколи Зерова – Дмитра Костьовича.
У 1964 році написав памфлет «З приводу процесу над Погружальським», який таємно розповсюджувався самвидавом.
У 1965 році в Одеському університеті захистив кандидатську дисертацію.
У 1970 році в Парижі була видана книга Євгена Сверстюка «Собор у риштованні».
14 січня 1972 року Євгена Сверстюка арештували і засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за ст. 62 – «За антирадянську агітацію і пропаганду».
Після повернення із заслання працював столяром, оскільки радянська влада закривала дисидентам усі можливості працювати за фахом.
Улітку 1987 року разом із Сергієм Набокою, Олесем Шевченком, Ольгою-Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими – створили Український культурологічний клуб (УКК).
Досліджував творчість Шевченка, Гоголя, Франка.
У 1989 році заснував газету «Наша віра» та був її незмінним редактором.
У 2011 році взяв участь у створенні ініціативи, об’єднавчого руху – «Першого грудня», разом із Любомиром Гузаром, Іваном Дзюбою, Мирославом Поповичем, Мирославом Мариновичем і Вадимом Скуратівським.
Був президентом Українського ПЕН-клубу.
Євген Сверстюк багато писав, його статті, есеї, його публічні виступи мали великий вплив на відродження національних духовних цінностей.
Сверстюк часто зустрічався зі студентами та школярами, організовував і проводив вечори, присвячені дисидентам та видатним українським діячам.
Восени 2013 року, попри важку хворобу, Євген Сверстюк разом із дружиною Валерією Андрієвською ходили на Майдан.
Прощання із Євгеном Сверстюком було 4 грудня 2014 року у Київському будинку учителя, в історичному приміщенні, де колись засідала Центральна Рада УНР. Віддати останню честь Сверстюку ішли прямо з Майдану.
Його смерть 1 грудня стала ніби прощальним заповітом, наповненим закликами до моральної гідності, боротьби з «пихатим самохвальством і принизливим жебрацтвом» та усвідомлення справжньої цінності народу України.
Цитати
«Один у полі воїн – це перше гасло кожної людини. Кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших»
«Якщо нація, яка обороняється, є мобілізована духовно, то її неможливо перемогти»
«Потрібне реформування людини, щоб вона жила за правдою і законом. І то ще не останній наш Майдан, який має послужити стартовою позицією для формування громадянського суспільства, де праця задля спільного добра і щедрість душі є запорукою гідного життя кожного».
«Російська пропаганда не є інтелектуальним продуктом. Це найдешевший спосіб обдурювати людей. Робота інтелекту – прораховувати кроки наперед і розуміти, що брехня має короткі ноги і не може бути фундаментом».
«Взагалі вся наша філософія, вірніше навіть вся свідомість наша людська, побудована на правдивому перегляді минулого. І нація тримається на історичній пам’яті».
«Прагнення до правди закладене в людині так само глибоко, як і сумління. Але в багатьох людей воно притлумлене».
«Крiзь товщу столiть задивляється в ту глибiнь поет, що був дитям запорозького смiху, здатного, попри всi нещастя, на руїнах рiдної Трої утверджувати волю до життя. Море пiдiймає й окрилює. У ньому невичерпнi життєвi сили. Iван Котляревський смiється».
Насамкінець хочеться перефразувати заклик Євгена Сверстюка до наступних поколінь, яким випало боротися за свою незалежність проти російських окупантів:
«Пишіть власну історію, чесно пишіть, бо інші на тому місці напишуть вам свою історію…
А наші діти її вивчатимуть».
Памʼятаймо своїх Пророків.
