30 жовтня – останній четвер місяця. А це означає, що київські волинянки після роботи і щоденних турбот прямують до своєї світлиці на зустріч у жіночому клубі “Волинянка,” в офіс Волинського земляцтва, де на них завжди чекає “куточок” рідної землі.
Незважаючи на те, що війна з росією триває, і що зараз ми не в повному складі, бо багато хто перебуває ще в евакуації, ми зустрічаємося, щоб продовжувати суспільно-корисну роботу, підтримувати усталені традиції земляцтва і Клубу та й просто поспілкуватися у ці морально важкі часи.
Щонайперше, за традицією, ми вшанували хвилиною мовчання і молитвою воїнів-захисників, які загинули на полях цієї жорстокої російсько-української війни.
І, як зазвичай, огляд подій за місяць з минулої зустрічі.
Жовтень почався з християнського свята Покрови, а також з державних свят – День захисників і захисниць, День Українського козацтва, День створення УПА та низки професійних свят – Всесвітній День вчителя, Міжнародний день лікарів, День територіальної оборони України (Резервний компонент Збройних сил України ), День художника України та інші.
18 жовтня в Будинку кіно відбулася презентація повної версії рок-опери «Міф про козака Василя Сліпака». Це рок-опера — жива, чесна, з болем і величчю, присвячена Герою України, що пройшов шлях від зіркової оперної сцени до запеклих боїв, від Парижу до передової на Донеччині. Наша волинянка, народна артистка України Світлана Мирвода є учасницею цього проекту.
Особливим святом для нас було 27 жовтня – День української писемності та мови і присвячений цій даті вже традиційний Всеукраїнський радіодиктант національної єдності.
У цей же день в Національному музеї літератури України за ініціативи міжнародного громадського об”єднання «Волинське Братство» відбувся літературно-мистецький вечір до Дня української писемності та мови, присвячений пам’яті Вікторії Рутковської – сучасної поетеси, журналістки, сценаристки багатьох просвітницько- культурних заходів. Ожили вірші , прозвучали пісні на її слова, спогади друзів і соратників, розповіді про її творчий шлях і великий внесок у діяльність МГО «Волинське Братство», жіночого клубу «Волинянка» та гурту «Волиняни». На це літературно- мистецьке дійство зібралися колеги по творчому цеху, посестри, подруги, однодумці, члени творчих співочих колективів, артисти, журналісти, громадські діячі, студенти, поціновувачі поетичного таланту Вікторії.
У діловій атмосфері обговорили, що було зроблено, намітили плани на майбутнє, оголосили про збір коштів, речей і подарунків, які ми маємо відправити воїнам на фронт у рамках щорічної акції, яку проводимо під гаслом “Святий Миколай, наших бійців привітай”.
За нашим усталеним звичаєм, привітали іменинників жовтня. А їх у цьому місяці багато – Світлана Гембарська, Ліда Смаль, Раїса Заклецька, Якубовська Ірина, а також дві ювілярки – Романчук Світлана та Соколовська Наталія.
Не забули й про чоловіків нашого земляцтва – голову МГО “Волинське Братство” Шевчука Сергія Володимировича, якого привітали з ювілеєм, на жаль, заочно; талановитого художника – Романа Петрука, друга нашого Клубу – Георгія Лук”янчука і нашого улюбленого “волинського зятя” – Валерія Бідношея.
Вітаємо наших іменинників і бажаємо їм щастя, міцного здоров’я, сил і витримки, успіхів в усіх починаннях.
Жовтень— середина золотої осені і ми бажаєио завжди в своєму житті знаходити свою «золоту» середину. Нехай ваша любов і ваше щастя будуть сповнені яскравих і насичених фарб, емоцій і ніжних почуттів..
Присутніх на засіданні іменинників: Соколовську Наталію, Ліду Смаль і Георгія Лук”янчука поздоровили привітаннями, подарунками і піснями. Навіть маленький Тарасик читав привітання…
Атмосфера засідання була затишною, доброзичливою і дружньою. Це ті миті тепла і посмішок, які підтримують нас у ці важкі часи.
Світлини – Георгія Лук”янчук, Галини Бідношей
Антоніна Рєпа
* * *
ВеЧорниці у Волинському земляцтві
Тиждень википає, мов вода з непогашеного, покинутого вогню. А він, цей тиждень, для нас із Тарасом був, як ніколи, особливим: ми обоє мали канікули, тільки син – шкільні, а я – коротку відпустку.
Уперше в житті я взяла відпустку у жовтні. Спланувала провести її з сином. Нібито ось, ще тільки понеділковий ранок, коли обоє насолоджувалися довшим сном, як ось на тобі – п’ятниця й справ маєм на сьогодні.
Але то були чудові дні. Насичені, аж не встигали ми за часом. Тепер матимемо, що згадувати та обмірковувати.
Як наприклад, учорашні “ВеЧорниці у Волинському земляцтві”.
Уже надвечір після активностей я попросила:
– Поїдьмо, Тарасе, зі мною на вечорниці, де зберуться добрі жінки, схожі на твою бабусю Наташу, розповідатимуть щось цікаве й пригощатимуть тебе всякими лагоминами…
– Мамо, але я не хочу зараз їхати по чорниці, вечір уже, не видно нічого надворі, – зреагував син. І я розреготалася.
Уже здолавши поїздку в метро й коротку шумну відстань від Золотих Воріт, що досі вартують центр нашого славного Києва, усередині старої будівельки, що вірно править домом багатьох різнолітніх київських волинян.
По тому, як я розповіла кУмедію з чорницями, почула у відповідь таке:
– Якось узяла мене бабуся на сільські вечорниці. Я сиджу, чекаю, чекаю, а нарешті не витримую, питаю: “Бабо, то коли вже нам даватимуть поїсти чорниці?”
Знову усмішка, щирий регіт.
Бути волинянином, хай навіть київським, чи то малим, а чи старим, – то, звісно ж, брати за життя по лісах чорні ягоди – чорниці, знати, як вони ростуть й вирізняти їх смак, плутати хіба – чорниці з вечорницями.
Вдячна дорогим землякам за вечір.
Тарас – несподівано – вітав із Днем народження присутнього на святі дядька Жору. Читав вітання, вперше бачачи. Але не підвів. За що отримав хменьку цукерків.
А головне – отримав значно більше за жменьку приязні й тепла.
“Гарний був вечір!” – висновує син, застрибуючи на ескалатор. І я ловлю нашу радість у кадр.
Дякую, що так.
Жанна Куява
