Знайшов давнішній репортаж для «молодіжки» після стажування у «Тигодніку Хелмському». Найперше, що цікавило моїх тамтешніх співрозмовників: звідки така «поправна польщизна»?
Василь Ворон
У моїй пам’яті – пам’ять моїх батьків, їхня ностальгія у спогадах, туга у піснях… Вперше вони стали вигнанцями з Холмщини на вимогу російської воєнщини, але після першої світової війни таки змогли повернутися на рідне згарище на лівому березі Західного Бугу.
У тридцяті роки дідусь Данило для кооперативної крамниці, що містилася у його власній оселі в Жолобку, придбав німецький радіоприймач і навісив над стодолою антену.
Його бувалі у бувальцях постійні покупці потайки любили слухати… більшовицькі казки українською мовою про «колгоспний рай». А промивати мізки «совєти» уміли…
Голод в Україні? Жахливі історії, які приносили на пограниччя втікачі з «колгоспного раю» не вкладалися у голові його односельців; із «біженства» вони привезли спогади про «лани широкополі», «океан пшениці», «житницю Європи».
Після поділу Польщі гітлерівцями і «совєтами» у вересні тридцять дев’ятого дідусь наважився на нову втечу від німецьких окупантів, але сусіда поляк зупинив фурманку з родиною на кордоні. Взяв коня за вуздечку і сказав: «Там нендза, бруд і смруд. Врацай додому, чловєку!»…
Щоденне жахіття поблизу німецького концтабору «Собібор» тільки но скінчилося, як прийшло нове лихо – друге і остаточне вигнання… (цього разу на підставі угоди про «обмін населенням» між «совєтами» і польськими комуністами у вересні сорок четвертого).
Після депортації товарняком вглиб понівеченої боями України взимку сорок п’ятого, родина потайки вирвалася із колгоспного пекла на Херсонщині, але дорогу додому перетнув кордон…Він залишався надійним елементом «залізної завіси», коли сорок років тому я вперше побачив їхній рідний Жолобок…
У середині шістдесятих вони полишили колишню чеську домівку із земляною долівкою і гасовою лампою на хуторі Фальків. Для нової оселі мій батько, кореспондент районної газети, узяв на виплату радіолу «Кама» і заходився слухати «Голос Америки», а молодіжна студія «Ритм” Польського радіо опанувала моє життя після школи.
У понеділок на приготування уроків лишалося обмаль часу – за дві години до опівночі розпочиналася програма «Вече уз радіо» Ніколи Караклаїча з Бєлграда. «Метроном” у «Штандарі млодих» доповнював картину дивовижної еволюції, що відбувалася на рок-сцені у шістдесяті…
«В етері – «Студія 3»!
Інженер Волинського радіо Ольга Куліш та звукорежисер Юрій Вегера «втомилися» від тонно-кілометрів, погонних метрів, центнерів з одного гектара і надоїв від кожної корови. „Музичні конфронтації” у молодіжному кафе-клубі мені також «приїлися», отож, з радістю погодився творити інформаційно-музичну програму, якої на дротовому радіо ще не чули.
Серед будня полудня гучного дебюту ми не сподівалися… „Студія 3” адаптувала моделі західних колег: „музика – інформація-музика” або „інформація-музика-інформація”. У рецензії на перший випуск у вересні 1986 року музикознавець Зіна Коструба відзначила динамічний монтаж звукорежисера Юрія Вегери.
Юрій Вегера
Музика без перерви викликала лавину листів у відповідь…
І почалося… Перші «Музичні діалоги над Бугом», вокальний квартет «ВОКС» і дитяча комічна опера за мотивами казок братів Грімм із Замостя… Перший хіт-парад „Мікрофон 87”… Перші студійні записи Василя Жданкіна, Віктор Морозов і його феноменальна „Скриня”, композиції на вірші Олександра Ірванця і Олександра Смика луцької групи „Постскриптум”, „Опале листа” Жозефа Косма дуету гітаристів Ігоря Мірошниченка та Богдана Гембіка. Перемагали у хіт-параді брати Ленартовичі, «Незаймана земля» і Леонід Репета з піснею «Берегиня».
Василь Жданкін Віктор Морозов
Ігор Мірошниченко Богдан Гембік
Брати Ленартовичі
Леонід Репета
Ми творили систему пошуку і промоції молодих талантів і мріяли про «український Вудсток»!
Фестиваль „Рок-культура 88” допоміг організувати за рік до „Червоної рути” Михайло Мусієнко, у минулому керівник ансамблю „Світязь”. Він запропонував апаратуру гурту «Знайомі обличчя» і звалив на себе обов’язки звукорежисера. Без жодної винагороди!
Рок-сцена «Студії 3» стала вільною трибуною для аматорів та професіоналів, що зверталися до фольклору («Світозари»), класики («Постскриптум»), джазу («Віраж», «Шанс»), грали хард і хеві («Аптека», «Діти важкого року»), шукали нових тембрових поєднань і своєрідного електронного колориту («Знайомі обличчя»)…
Поголос про нашу «рок-культуру» докотився до Києва і Олег Репецький запросив на зустріч з членами оргкомітету „Червоної рути”. Їх цікавили відкриття нашого фестивалю!
Голос юного В’ячеслава Хурсенка викликав захоплення членів жюрі Зіни Пронько та Віктора Тиможинського, а „Тато” і „Соколята” згодом підтвердили слушність нашого вибору.
В’ячеслав Хурсенко
У номінації „рок-музика” домінували фаворити львівського Клубу творчої молоді – групи „Аптека”, „Діти важкого року”. Серед інструменталістів сподобалася робота бас-гітариста Ігоря Мельничука, Леонід Репета з групою „Віраж” Олександра Заходякіна видав композицію „Мій світ”, що невдовзі потрапила до етеру британської ВВС і його сольного диску „Роком круш!” (1992 рік).
За рік до фестивалю Олег Покальчук запросив на вечір української авторської пісні у КМТ, у відповідь я запросив на “рок-культуру” Олега і його плеяду. Юра Вегера записав Андрія Панчишина, Едуарда Драча, Василя Жданкіна, Олександра Смика.
Андрій Панчишин Едуард Драч Олександр Смик
«Від народження брехати, а тепер настав кінець… Захлинається від правди мій кухонний брехунець», співав Андрій Панчишин.
Всюдисущий «брехунець» будив мене о шостій ранку, коли дідусь і бабуся, батько і мама були уже на ногах і «стуляв пельку» лише опівночі, а «театр перед мікрофоном» залишався найбільшою розвагою вихідного дня за два десятиліття до «Літа з радіоприймачем» і… мого дебюту на Волинському радіо 1986 року…
Успіх Андрія Панчишина підказав наступний крок. Ми вже не хотіли випускати з рук «пальму першості» і віддавати ініціативу організаторам «Червоної рути».
Ідею всеукраїнського фестивалю авторської пісні у молодіжному центрі «Волинь» підтримали керівник Ігор Криса (Музичук) і його заступник Олексій Левченко, секретар обкому комсомолу Юрій Ройко… У червні 1989 року позивними «Студії 3» почався «Оберіг», свято авторів і виконавців, які співали українською!
«Музичні діалоги над Бугом» 29-31 серпня 1991 року у Мельнику (РП) увінчали першу п’ятирічку інформаційно-музичної програми «Студія 3».
В ейфорії цього свята на пограниччі я не до кінця усвідомлював, чого насправді хотів… Вперше ми відкривали чудову перспективу культурної інтеграції українсько-польського пограниччя… Потім шкодував, що у ті щасливі миті поруч не було батька…
Ні дня без етеру
Син Богдан у шість років зробив свій перший запис на Волинському радіо, а львівське радіо «Люкс ФМ» стало першим місцем праці після Школи журналістики УКУ, де зробив своє перше інтерв’ю з Кшиштофом Зануссі…
Я слухаю в інтернеті польську станцію «RMF classic». Щодня – улюблені музичні теми… В основі репертуарної політики відчувається знання психології: «Зараз не знайдеться майже нікого, хто хотів би слухати нові твори замість добре знайомих. Ми – ніби діти, які хочуть, щоб їм розповідали одну і ту ж казочку, бо у пам’яті зберігаємо те, що стало приємним відкриттям під час першого прослуховування» (Н.Харнонкурт).
Влітку серед інформаційного потоку вигулькнула інформація про гітарний фестиваль у Щецині і… його авторитетний організатор гітарист і педагог Якуб Костюшко завершив 10 жовтня 18 музичний фестиваль «Стравінський та Україна».
Усі твори у програмі його концерту прозвучали на фестивалі уперше!
Василь Ворон
