Сергій Шевчук
У медіапросторі вирують коментарі стосовно подій в Афганістані та ролі США у них.
Портал Onet, що оцінює події переважно з німецької точки зору, подав матеріал під заголовком ”Пуста балаканина, напівправда і шахрайство Байдена можуть йому дорого коштувати”.
POLITICO (американська медіа-організація в сфері політичної журналістики) в матеріалі оглядача Rich Lowry порівнює промови
Байдена до інавгурації та останні: ”Джо Байден зробив сам собі таке, що не змогли зробити його суперники – знищив довіру до своїх слів у справі, яка є істотною і не забудеться впродовж довгого часу. Жодні репліки Трампа, жодні меми радикалів на Твіттері, чи повні обурення виступи республіканських сенаторів не могли б мати такого руйнівного впливу на репутацію Байдена як його власний захист дискредитованої останніми тижнями афганської політики”.
Доля президентури Байдена в цей напружений період залежатиме від того, чи захочуть талібські керманичі перекроїти евакуаційну кризу на кризу з заручниками – іноземними спеціалістами, дипломатами, журналістами тощо.
Навіть якщо цього не станеться, і якимось фантастичним чином усі бажаючі покинуть Афганістан, адміністрація Байдена себе саму глибоко скривдила. Вона просто похитнула довіру співгромадян до запевнень влади та її наступних дій.
Достовірність слова Президента є абсолютно необхідною умовою публічної довіри. Журналісти нині пригадують запевнення Байдена.
2020 року під час виборчої кампанії: ”Завжди буду говорити правду. Це – відповідальність Президента. Це те, що належить американському народу!”
В інавгураційній промові він сказав: ”…є правда, і є брехня” і обіцяв що завжди буде дотримуватись першого. ”Завжди – вимовив, буду з Вами на рівних”. Саме це відрізняло його від Трампа, який полюбляв голословити, наприклад, в обіцянках, що кінець епідемії”вже за рогом”.
За місяць до втечі з Афганістану президента цієї країни Президент США переконував на прес-конференції у наступному:
– що переходу влади до талібів можна уникнути;
– що немає якоїсь схожості із втечею американців із В’єтнаму;
– що не виникне ситуації, коли людей треба буде знімати з даху амбасади;
– що талібів і порівнювати не можна з могутністю афганської армії;
-що ніхто не збирається залишити афганську армію напризволяще;
– що зовсім не виключено перемога проурядових сил над талібами.
Тепер зрозуміло, що це була дійсно мішанина радісних балачок, напівправди і лукавства.
Був шанс вийти із складної ситуації з добрим виразом обличчя – признатися щиро в помилці. Це болісно для кожного політика, але зазвичай зичливо сприймається виборцями, бо відвертість досить рідко проявляється в політикумі і тому цінується.
Але в наступній промові президент не збирався виправдовуватись, сказав лише, що справи пішли швидше, ніж вони сподівалися.
Чи не найболютішою темою для критики стала тема афганських жінок. Керівниця однієї із редакцій Deutsche Welle Васлат Хасрат-Назімі в своїй публікації так сформувала своє ставлення: ”Коли витрати почали перевищувати прибутки,західні війська захотіли піти геть – якомога скоріше.
Права людини? Права жінок? Демократія? Із цим афганці мають розбиратися тепер самі, сказав нещодавно президент США Д. Байден.
Мовляв, він не буде передавати військову місію, якою керували поспіль чотири американських попередніх президенти, п’ятому… Але вони обіцяли афганському народу що демократизуватимуть країну. Одним із головних аргументів окупації був захист афганських жінок. Зараз, коли минуло 20 років, стає зрозуміло, що тут ніколи не йшлося про жінок чи демократію. Все це була порожня риторика ”.
Прикро, що і в країнах Європейського Союзу визнавали Афганістан за ”безпечну” країну, а раз так, то і біженців прагнули депортувати у ”безпечний” Афганістан. Іншим не надавали притулку, і зараз тисячі афганців животіють у таборах у Греції, Туреччині і на Балканах.
Наскільки можна довіряти словам Байдена – почали замислюватись і в країнах ЄС.
Наприклад у Польщі і політики партії влади , і опозиції однаково критично оцінюють останні події. ”В черговий раз ”послизнулось” ЦРУ, відомство з бюджетом більшим за бюджет оборони Польщі. Колись вони не передбачили розпаду комунізму, отож я надмірно не здивований”– сказав колишній головний дипломат РП, а нині член Європарламенту Радослав Сікорський.
А Антоні Мацеревич, попередній міністр оборони Польщі, констатував: ”Дональд Трамп мав опрацьований план успішного виходу з Афганістану… Байден не зміг його втілити”.
Тоні Блер, який як прем’єр Великобританії (1997-2007) вислав 20 років тому свої війська до Афганістану, тепер гостро критикує рішення США про терміновий вихід із країни.
Навіть назвав відомий слоган Байдена з його передвиборчої кампанії ”завершимо вічні війни” кретинським. Тепер – радить Т. Блер – ”Повинні евакуювати і дати притулок тим, перед ким зобов’язані. Тим афганцям, які допомогли нам і стали поруч. Вони мають право вважати, щоі ми станемо поруч з ними”.
Розповідати про красномовство Д. Трампа з приводу ситуації, мабуть, не варто. Можна лише уявити.
Загалом, після катастрофи в Афганістані Байдена критикують коментатори усіх медійних ресурсів, навіть тих, хто раніше прихильно ставився до його політики (CNN, New York Times, Washington Post) А представники правого політикуму не залишають на ньому ”сухої нитки”.
Популярність Д. Байдена за даними соціологічного дослідження, замовленого Reuters, впала до 46-49%. Такий показник ще не є трагічним, але має чітку тенденцію до зниження.
США закликали талібів ”невідкладно відновити безпеку і громадський порядок, захистити життя людей і їх майно”. Крім того, допомогти в евакуації і відкрити кордони у сусідніх країнах.
Натовп перед аеропортом Кабулу, що намагається потрапити на летовище і вибратись із країни
До заклику приєднались понад 60 країн, окрім сусідніх держав і Росії. Там називають обстановку в Кабулі ”спокійною”. Спеціальний представник президента Росії по Афганістану З. Кабулов висловився про талібів так: ”Они производят более приятное впечатление как сторона для переговоров, чем сбежавшее 15 августа проамериканское марионеточное правительство”.
Посольство КНР у Кабулі також продовжує працювати в штатному режимі. Російські ЗМІ наводять слова професора А. Казанцева із МГИМО, якому доручено було прокоментувати ситуацію: ”РФ і Китай готові до компромісів із новою владою”. Навіть А. Меркель на прощальній зустрічі із Путіним попросила останнього вплинути на талібів в питанні евакуації біженців.
По-своєму вирішили питання еміграції чисельні афганські військові – вони просто втекли повітряним шляхом. За два дні урядові сили Афганістану позбавились своїх військово-повітряних сил, щедро дарованих раніше західною коаліцією.
Генпрокуратура Узбекістану повідомила що 14-15 серпня 22 військові літаки та 24 гвинтокрила разом з 585 військовослужбовцями перебрались до Узбекістану. Трохи менше за кількістю – до Таджикістану.
Літак A-29 Super Tucano Повітряних сил Афганістану Фото: Повітряні сили США
Першим, як траплялось в сучасній історії, утік Президент. Професор Ашраф Гані, не відміну від інших, картин з собою не брав, лише готівку, про що будучи в безпечному місці категорично заперечував.
Президент Ашраф Гані втік з країни
Що ж, Університет Джона Хопкінса у Балтиморі має добру репутацію та чимало фахівців на експорт і професор Гані вважався кращим спеціалістом по реанімації країн після занепаду
Але, недарма кажуть, що святе місце пустим не буває. Замість А. Гані визрів самозваний тріумвірат у складі його запеклих конкурентів: віце-президента Абдуллаха Абдуллаха, колишнього президента Хаміда Карзая і командира Гульбеддина Хекматиара.
Водночас в Кабул прибув ватажок талібів мулла Абдул Гхарі Барадар.
Хто він? Разом із муллою Омаром створили в 90-х роках рух талібів. Перед американською інтервенцією вважався в Кабулі однією із найвпливовіших фігур. Змушений був тікати, але не припинив боротьбу.
В Пакистані його ув’язнили, однак в 2018 році його витягнули із в’язниці самі американці для негоціацій про умови виведення зовнішніх військ із Афганістану. Нині є однією із вірогідних персон для прийняття верховенства нової влади.
За не підтвердженими даними він керував довготривалими переговорами в Катарі та контролював друк доларових купюр, що пішли на роздачу афганським урядовцям і військовим задля швидкої їх зради. Саме він оголосив створення Ісламського Емірату Афганістан.
Перші кроки нової влади, якщо абстрагуватись від жахливих фото-і відео матеріалів розтиражованих свідками і журналістами, були досить поміркованими. Запросили повернутися до праці вчителів і поліцейських. Пообіцяли амністію, хоча мало хто в це вірить. Красномовним є факт захоплення талібами м. Герат.
Місцевого володаря Ізмаїла Хана не стратили, а навпаки – потрактували як героя війни в період радянської окупації. Розраховують на його участь в майбутньому уряді.
Та й два члена ”тріумвірату” Карзай і Абдуллах мали підстави боятися розправи. Згадалось, що вони ще з 2015 року вели з модерній столиці Катару м. Доха перемовини з представниками талібів. Може афганський бліцкриг і був ними ретельно спланований? А образ ”пастухів в сандалях” поширювався для омани Заходу?
Робити далекоглядні прогнози в такій суперечливій ситуації навряд чи хто спробує. Проте, очікувати деякі зміни вже можна.
- В Сенаті США незалежні сенатори та група демократів, які вагаються, навряд чи сприйматимуть на віру нові ініціативи Д. Байдена. Втрачена довіра може обернутись в умовах рівноваги голосів (50 – республіканці, 48 – демократи, 2 -незалежні) блокуванням проектів адміністрації.
- За можливий ренесанс радикального джихадизму з амбіціями нових атак на західні країни відповідатиме тепер персонально лідер США. У групі G7 можуть активізуватись рухи за лідерство, просуватись власні проекти аж до відцентрових намірів.
- У країнах що звернулись за поміччю до США, або планували це зробити, виникне розчарування, а то і боязнь колаборації з американцями.
- ”Синдром Гані” або знеслав’я американських ставлеників на чільних посадах в урядях інших країн, змусить держави, що розвиваються , зайняти логічну позицію з орієнтацією на національні кадри.
- В самому Афганістані неминучий початок боротьби за окремішність територій, ”кожна периферія вагітна сепаратизмом”, на кожну територію знайдеться свій ”благодійник” (Китай, Росія, Іран, Пакистан, колективний Захід).
- Вир міжнародних конфліктів у Південній Азії затулить конфлікт на Сході України, увага до якого мізернішатиме.
- ”Закутаний у проблеми” Д. Байден згадуватиме Україну лише як місце попереднього працевлаштування свого сина Гантера. Лише американський Парламент, базуючись на консенсусі двох партій, просуватиме проукраїнські заходи.
- В умовах зростаючої ворожості за периметром нашої держави в Україні виникатимуть об’єктивні умови для єднання проукраїнських сил, нетерпимості до наступу ”5-ї колони” та непримиримого ставлення до корупції бюрократів.
Сергій Шевчук
