Дорога волинська громадо у місті Києві,
дорогі волиняни Полтавського осередку,
дорогі волиняни на нашій малій Батьківщин,
дорогі українці!
У цей благословенний час Міжнародне громадське об»єднання «Волинське братство» щиро вітає Вас зі святом світлого Христового Воскресіння!
Нехай царюють у ваших серцях радість і душевний спокій.
Бажаємо вам і вашим рідним у ці весняні дні відчути повноту життя, щедроти української землі та родинне тепло.
Нехай Господь дарує вам любов, радість, мир та злагоду на довгії літа. Бажаємо всім здоров’я, добробуту й успіхів у добрих ділах!
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
Вже стоять на столах запашні паски, крашанки, писанки і все, що приготували до цього великого свята господині. Та й розговілись на цей час вже всі. Хто не зміг через коронавірус піти до церкви, помолився вдома. Хто невеликою сім»єю, хто родиною більшою зберуться сьогодні за святковими столами, привітають один одного, похристосаються, “поб»ються” крашанками і можливо згадають, як святкували Великдень у себе вдома, там на рідній Волині – з батьками, родиною і без карантину, як от згадала наша київська волинянка Ганна Маковська.
Великдень!
Найвеличніше і найрадісніше свято всіх християн!
Власне, свято Пасхальної ночі – це апофеоз великого дійства під назвою «Підготовка до Великодня». «Шити, білити, бо завтра Великдень». На Страстному тижні , крім посиленого каяття у своїх гріхах, роздумів про життя і смерть, годилося «зробити лялечку» з хати і подвір’я: побілити, попрати, позагрібати, підкрасити, докупити, пошити і ой, хоч би ж все успіти!
Але, слава Богу, вже маємо Чистий четвер. Мати до схід сонця будила всіх вмиватися, щоб з чистими думками і тілом іти на вечірню до церкви (таємно і не всі разом). З церкви несли додому в паперових ліхтариках, а пізніше – в пластикових пляшках або лампадках свічку, яка горіла під час читання дванадцяти Євангелій. І то треба було добре вартувати, щоб не погас Вогонь, щоб нанести полум’ям свічки символічні хрести на хатніх дверях, вікнах, а ще на вхідних дверях до хліва і комори. Вірили, що після цього злий дух чи злодій не зможе переступити цю межу.
Потім була чорна п’ятниця – день, коли розіп’яли Ісуса. У цей день нічого не робили, тільки молилися. Люди вірили, що кінець світу і Страшний Суд буде саме в страсну п’ятницю. Отож, розмовляли притишено, не лихословили, не сміялися, не співали, творили милостиню.
Особливо багато роботи було в жінок у страсну суботу. Пекли паски, пиріжки, фарбували яйця, робили сирну запіканку, смажили ковбаси, запікали стегно… Яйця у нас красили тільки в цибулинні, прив’язували листочки або квіточки, щоб вийшов узор, робили дряпанки. Мама вчила мене писати писанки.
А ще готували святошний одяг. На Великдень обов’язково одягали нову сорочку. Наша мама вміла шити і ми ходили щасливі в обновках. Бо «На Великдень сорочка хоч соснова, аби нова, а на Різдво – хай благенька, аби біленька».
А потім було священодійство збирання Великоднього кошика. Вистилали дно кошика новою полотнинкою і незмінно клали Паску велику і меншу (віддати на церкву), дюжину яєць, домашню ковбасу, сало чи кусок запеченого стегна, пиріжки з сиром, корінь хрону, ніж, полотнинку з чорною сіллю (запікали за устям печі під час випікання пасок у четвер). Зверху все накривали вишитим чи витканим рушничком.
Нарешті одягалися ті, хто йшов до церкви. Мати пов’язувала голову красивою мариганською або салісовою, як у нас казали, хусткою, що зберігалася в скрині «на свято». Хто залишався в хаті, світло не виключали, ліжка не розстеляли, дрімали одягнуті.
Біля церкви всю ніч горіли костри. Там стояли чоловіки і старші хлопці.
В церкві урочисто горіли свічі, хор співав красиво. У моєму рідному селі вважалося за честь співати на кліросі. Старенький священник (правив у церкві нашого села з 1935 року!) урочисто возвіщав: «Христос воскрес!». І на все село лунало радісне «Воістину воскрес!».
На світанку всі виходили на церковне подвір’я. Після освячення швиденько бігли додому (бо хто швидше прийде, той швидше в полі обробиться) на святкову трапезу – «розговіння». Ми співали «Отче наш..». Одне освячене яйце батько ділив на рівні частини за кількістю людей за столом. Потім уже пригощалися, чим Бог послав. Щедрий Великодній стіл вважався символом небесної радості та вечері Господньої.
У гості цього дня не ходили, щоб весь рік сім’я була разом. Світлий день Воскресіння Христового об’єднує родину, утверджує торжество життя. Всі радіють, бо Христос Воскрес!
Звичайно, у кожній родині були свої звичаї, що йдуть із діда-прадіда. Здається, у віддалених селах Волині ще до сьогодні збереглися язичницькі обрядодійства, що жодного відношення не мають до християнського вірування.
Отже, дорогі мої волиняни, щиро вітаю вас із прийдешнім святом світлого Великодня, торжеством Воскресіння Господнього!.
Нехай усміхаються небеса, що, за повір’ям, відкриті від Великодня до Вознесіння для добрих думок, починань і звершень. Усвідомлення того, що ми – створіння Божі, нехай прийде у наші серця. Нехай це свято принесе нам благополуччя, наповнить наші душі вірою у здійснення найзаповітніших мрій і сподівань.
Хай цей Великий день подарує нам щастя, здоров’я, любов і віру в кращий завтрашній день.
Христос воскрес! Воскресне Україна!
Ганна Маковська
(м. Київ – с. Мала Глуша Любешівського району)
