ЯК НАШЕ ЖИТТЯ МОЖЕ РАПТОВО ЗМІНИТИСЬ…
ЯК КАЖУТЬ: «ДО І ПІСЛЯ…»
….Карантин не дав нам попрощатись з Вікторією. Ми були налякані, розгублені від браку інформації і приголомшені трагічною звісткою про те що Віка пішла у засвіти. Стало сумно, боляче і страшнувато….
Все було якось не так. Громадський транспорт працював обмежено. Більшість моїх знайомих вимушені були працювати з дому у дистанційному режимі.
Але медпрацівники, в тому числі й аптекарі, працювати мусять за будь-яких обставин. Ми з головою поринули у роботу. Люди носились з аптеки в аптеку в пошуках масок і антисептиків. Готові антисептики швидко зникли, ми стали готувати антисептики аптечного виробництва, шили маски для себе і родини. Давали поради всім родичам і знайомим, заспокоювали, як могли.
Як завжди, виник ажіотаж навколо лікарських засобів. Звичайно, роботи стало більше…З ранку до самого вечора на роботі. Мене прихистила колега і подруга Наталя. Чотири місяці я жила у неї вдома, тільки на вихідні їхала додому, тому що прямий шлях з Борщагівки на Харківський був недоступний.
Для мене, людини, яка після роботи бігала на репетиції, співаючи в трьох колективах у різних кінцях міста, а співи були чотири рази на тиждень, настала пауза в моєму репетиційному і концертному житті.
Після втрати двох близьких друзів, введення карантинних обмежень, у душі настала пустота…. Не стало і засідань улюбленого жіночого клубу «Волинянка»… Хто би міг подумати що це так надовго…
Я сприйняла це як необхідну для мене паузу, яка потрібна для збереження здоров’я і відновлення душевної рівноваги і фізичної активності. У мене з’явилось більше часу для родини і для себе.
Я мала змогу насолодитись весною, прямуючи на роботу через парк, бачила, як розвивається і буяє рослинність, як зацвітають сади і квіти, як співають пташечки, і життя продовжується!
Ми стали частіше виїздити за місто, в ліс, на берег річки, восени захопились грибним полюванням, а ліс щедро нас пригощав своїми дарами.
Вперше у мене був час почитати і повишивати, послухати улюблених пісень.
А ще моя донечка Наталя одружилась, тому були приємні клопоти, і хвилювання, і щасливі хвилини.
Я змінила роботу, зачіску і харчування . Життя продовжується!
Ми помаленьку відновлюємо репетиції з гуртом «Волиняни» в оновленому складі, дотримуючись карантинних обмежень. Записали вітання з Новим роком, приготували сюрпризи до річниці нашого жіночого клубу.
Але обмеження були недаремні, тому що підступною коронавірусною хворобою почали хворіти мої родичі, друзі і знайомі. Зачепило і нас. Безмежно вдячна всім волинянкам за турботу, дзвінки і повідомлення, за ваші молитви за наше здоров’я.
Як завжди, наші волиняночки допомагали добрим словом, матеріальною підтримкою і молитвою своїм колежанкам, які цього потребували, Звичайно, нам так не вистачало живого спілкування, міцних обіймів і щирих емоцій. Нам не вистачає Вікторії.
Рятувало спілкування у соціальних мережах і месенджерах. Брак живого спілкування спонукав освоїти сучасні методи спілкування навіть найповажніших за віком.
Хтось поділиться цікавим фактом, смачним рецептом чи корисною порадою. Ми дружно робили дихальні вправи, гімнастику від усіх на світі хвороб, натирали п’ятки, дихали спиртом, варили цілющі чаї, боролись з кашлем….
А ще дружно сміялись з вдалого жарту, вітали з іменинами, Днем народження і разом бажали один одному здоров’я, бо це найбільша цінність, яке треба берегти, щоб знову зібратись разом і заспівати моїм любим волинянам «МНОГАЯ ЛІТА»
З річницею нас, волинянки!
