Вікторія дуже любила весну. Ця пора року її надихала, давала сили, дарувала надії на одужання. Вона виглядала її з нетерпінням, мріяла, що, нарешті, знову стане рухатися і творити.
Весні завжди моя душа радіє.
О, Весно! Ти оновлення пора!
Пробуджуються потаємні мрії
І теми для зухвалого пера…
Не дочекалася. Незважаючи на всі зусилля, київські (!) лікарі не змогли побороти підступну хворобу. А донечка так хотіла жити! Вона писала: «Я не стара. Я всіх переживу…».
В Надії і молитва, і спокута,
Вона дарує кожному своє.
З Надією все можна перебути!
Як добре, що Надія з нами є!
І ще:
Я – ЖИВА!
Вже весна у повному розвої,
Пробудились квіти і трава.
Господи, я зцілена тобою!
Дихаю, радію, я – жива!
Всюди мені затишно і любо.
Перемога – це моє ім’я!
Посміхаються назустріч люди,
Їм дарую посмішки і я!
Радість б’є в життєвій коловерті,
Сонце – в небі, в душах і серцях.
З пам’яті погані згадки стерті,
Я до щастя обираю шлях!
13 квітня 2018 року
У волинську громаду прийшло велике горе: втратили минулого року дві перлинки: Вікторію Рутковську, поетесу і журналістку (19 березня) і Петра Коваля, інженера, вченого, педагога (5 травня).
А ще важко хворіли аж до хірургічного втручання ряд волинян з нашого земляцтва. Весь лютий я також провела у лікарні із запаленням легенів, а, може, й з вірусом. Згодом – була на карантині, який оголосили одразу, як прийшла додому.
Отакий «букет» сюрпризів подарував нам рік 2020 – й… Молимо Бога, шоб прийдешній був кращий і щоб «Волинянка» у повному складі, нарешті, зібралася у своїй затишній світлиці.
Та чи не найсоліднішою, довготривалою і найприємнішою ділянкою у багатогранній роботі нашої громади стала підготовка влітку і восени минулого року вагомої (і за обсягом, і за змістом) книги поезій Вікторії Рутковської, яку Вона лишила волинянкам на згадку перед своїм передчасним відходом у вічність.
Поетичний ужинок авторки збирався у період розквіту її життєвої потуги, коли все навколо вирувало, співало, обіцяло довге щасливе життя у колі друзів, родини, численних шанувальників таланту, під крилом улюбленої матусі, якій присвятила цілу низку своїх творів.
Над упорядкуванням, версткою, редагуванням, оформленням книги, з любов’ю до талановитої доньки, подруги, поетеси, працювали її мати О. В. Рутковська, друзі, земляки, зокрема Ж. В. Шнуренко, М. М. Сорока, художник Роман Петрук, також чималенький творчо – технічний персонал як у Києві, так і за місцем друку – в Камянці – Подільському (традиційному місці видання всіх[ попередніх випусків журналу «Волинь моя»).
Книжка вийшла чималенька, на майже п»ятсот друкованих аркушах, складається з 13 розділів різної тематики: від громадсько – політичної до ліричної, музичної, філософської і релігійної. Оригінальними є переклади Вікторії із збірочки творів мексиканських поетів, які їй прийшлися до душі за емоційним розкриттям змісту і характером творів (переклад з російської).
Були й інші приємні новини. До Віточкіного 55-річчя її друзі, доцент…. Олександр Пилипенко і художниця Катерина…., підготували фотоальбомчик з текстами про зустрічі на організованих нею виставках, про поїздку на Полтавщину, в Нові Санджари, про відвідання музеїв в обласному і районному центрах. Добре, коли тебе пам’ятають і мають можливість у різний спосіб зарадити твоєму горю.
Хочу ще раз щиро подякувати своїм землякам за увагу, підтримку, матеріальну і фінансову допомогу в тяжкі часи хвороби Вікторії й у минулий рік суму та сердечного болю без донечки.
Як дорого вартий для мене був кожний телефонний дзвінок, втішні слова турботи і побажання спокою й здоров’я! Не забували і часто «провідували» землячки Галина Прийомська, Наталія Андрієнко, Олена Лобчук…Час від часу турбували Галина і Валерій Бідношей, Жанна Василівна Шнуренко, Валентина Слободян, Антоніна Іванівна Репа, Лариса Грінченко, Галина Оксюк, Валентина Бабаніна.
Найактивніше спілкувалася у Фейсбуці, регулярно подаючи поезії Вікторії, Варвара Данилко. Приємними були вітання і спогади від волинянки Люби Шепард з Лондона; родичів з різних областей України., однокласників, однокурсників, побратимів Вікторії по партії «Батьківщина», її близьких друзів.
Низько кланяюся усім, хто молився за Віточку, ставив свічу за упокій, замовляв панахиду. Нехай це добро вернеться Вам сторицею! Дай, Боже!
Рік як немає поряд Донечки. Та вона з нами, ми молимося за неї і бажаємо вічного життя. Прости нас. Донечко, що не вилікували, не вберегли тебе.
Перша весна без Тебе найважча.
Ольга Рутковська
