СПОГАДИ ПРО 2020 РІК
«Лиш на любові і добрі
Життя зростає колос.»
В. Крищенко
Дуже гарно для мене почався 2020 рік. Я вірила в те, що якщо гарно почнеш рік, то так буде гарно цілий рік.
17 січня я з онуком Славкою поїхала до Лапландії. Їхали діти з курсів англійської мови, біля 40 чоловік, і були дорослі (мами, бабусі). Це була казкова подорож. Ми відвідали Латвію, Литву, Естонію, Швецію і Фінляндію.
З міста Риги пливли Балтійським морем до Стокгольма на паромі «Ізабелла». Все вражало, ніби великий готель, каюти різного класу, кафе, ресторани, дитячі майданчики, магазини. Пливли 14 годин, то все встигли побачити, в тому числі і чудові краєвиди. Автобус також плив на паромі.
Стогкольм – дуже красиве місто. Були екскурсії по старому місту, дітям було цікаво відвідати музей затонулого корабля. Корабель затонув в 1628 році, через 300 років його було піднято з морського дна і створено цікавий музей.Звичайно відвідали музей, присвячений творчості Астрід Лінгрен. Наші керівники дали можливість діткам купити сувеніри на згадку про Стокгольм.
А ввечері ми відпливли вже на іншому паромі «Галаксі» у фінське місто Турку. Теж все вражало на паромі. Пливли 11 годин. З Турку проїхали біля 600 кілометрів по Фінляндії, зоб попасти в Лапландію.
Побували в резиденції Санта Клауса в місті Рованіємі на лінії полярного кола. Снігу ніде не було, аж за 100 км до полярного кола з»явився невеликий сніг. Проїхали біля 2000 км, щоб побачити сніг. Звичайно, діти раділи снігу. Побачили багато оленів, собак хаскі, побували на прийомі у Санта Клауса. Все так організовано і гарно проходило. Вразило, як скромно живуть фіни. У них не має пристрасті до розкошів.
Назад повертались через Хельсинки і знову на паромі. Перепливли в місто Таллін через Фінську затоку. Це зайняло десь 2 години. Тут не ночували, а любувались пейзажами. Погуляли по Талліну. Вразило, що тут майже не чути російської мови. Естонська мова, як і фінська, дуже важкі, але населення свою мову дуже шанує і володіє нею.
Поїздка пройшла вдало, хоча й було 40 дітей різного віку. Наймолодшій було 7 років. Але організатори туру настільки досвідчені і відповідальні, що ніяких проблем не було. Подивилась, яке велике значення має досвід, щоб з такою кількістю дітей проїхати через 7 країн, пройти митний контроль багато разів і ніяких несподіванок.
Цілий рік я мала що згадувати. В лютому 2020 року розпочався новий навчальний у моїх студентів. Був гарний настрій, наближався мій ювілей.
В лютому відбувся чудовий ювілейний концерт нашої волинянки Світлани Мирводи, я отримала велику насолоду від її романсів. Тоді ми, волиняни, і не підозрювали, що у цьому році, тут ми зібрались разом востаннє.
Новий вірус вже розповзався по світу і було тривожно на душі.
12 березня, четвер, мій день народження. Я повинна була бути на ректорському контролі і планувала пригостити з цієї нагоди своїх колег з підсекції факультету електроніки (КПІ). Але цього не сталося, бо саме цього дня в країні був оголожений жорсткий карантин.
Це був шок. Тиждень не можна було вийти зі стресового стану. Школи на карантині, садочки теж.А що говорив тодішній міністр охорони здоров»я України Ємець? Стільки заборон, масок не було… Дико звучала заборона гуляти в парку, на подвір»ї.
Садок дистанційно, школа також почала вчити дистанційно, зі студентами також почали працювати дистанційно. Але ж не було ніяких інструкцій, як працювати дистанційно. Треба було самому проявляти творчість і креатив.
Всі пішли на каранти, а лікарі ні. А у нас двоє лікарів – донька Ірина та її чоловік Павло, який працював в Олександрівській лікарні, куди найперше у той час везли інфікованих. А як добратись в центр до лікарні з Троєщини?
Як вчити вищу математику дистанційно? Треба було замінити вихователів, вчителів і ще й самому вчити студентів, у яких самих паніка була. Адже частина з них поїхали до батьків, а там і не всюди був Інтернет.
Донечка Наталка та її чоловік Костянтин порадили проводити лекції та практичні в зумі. Налаштували в комп»ютерах програму zoom і ми почали проводити zoom–лекції і zoom-практику. А потім ще купили графічний планшет, щоб писати на екрані, як на дошці.
Але потрібно було готувати матеріали, щоб демонструвати їх на екрані в зумі. Це забирало багато часу. А ще проводити перевірку знань студентів. Спочатку писали контрольні роботи в зумі, які надсилали на електронну пошту по 60 штук… Як їх перевірити в стислий час?
Дозволили зареєструватись на платформі Moodle, де почали писати тести і там же виставляти оцінки.
Але є ще домашні та розрахунково-графічні роботи, які також потрібно перевіряти. Довелося створити Closseroum (гугл-класи). Це дало можливість створити віртуальний клас, викласти свої практичні заняття, лекції, завдання. Студенти завантажують всі, виконані ними завдання, які перевіряються і там формується список завдань, які виконав студент, і оцінки.
Гугл-класи створюють в багатьох школах і, мабуть, за ними майбутнє.
Не думала, що доведеться освоювати стільки нового. Завантаженість була велика, а якщо врахувати, що ти і вихователь, і вчитель з багатьох предметів, і кухар, і все інше…
Весна принесла і позитивні моменти, особливо поїздки на дачу. Там був інший світ – без масок, без ковіду. Літечко пройшло в основному на дачі, зі своєю родиною, онучечками Настусею, Дарусею, внучком Славком. Вони допомагали легше переносити повну ізоляцію, відсутність спілкування, негатив, який линув із засобів масової інформації.
В червні дівчатка походили в садок. Там по 4 рази на день вимірювали температуру, але вони спокійно ставились до цього. Онук побував у таборі біля Коростишева, де освоював скелелазіння. Ми також там всі відпочивали, до цього не знаючи, які там красиві місця.
Настав вересень, дівчатка наші пішли в перший клас. Правда, в різні школи, бо тепер туди ідуть за місцем проживання. Це був радісний момент у моєму житті. Настуся і Даруся раділи і ми разом з ними. Тепер у нас троє школярів.
В КПІ навчання залишилось дистанційним. Так ми й вітали з 90-літтям Ніну Опанасівну Вірченко. Провели спеціальну zoom- конференцію. Всі були у вишиванках, поряд поставили квіти – тоді цвів бузок. Звичайно, у Ніни Опанасіни були інші плани, як відсвяткувати такий ювілей…
Як добре, що поруч постійно біля мене був мій чоловік Петро. Його підтримка, увага і турбота дуже важливі.
В цей період особливо відчула необхідність і тепло родини. Мої прекрасні донечки Ірина і Наталя дуже підтримували і турбувались. Костя (чоловік Наталі) допомагав налаштовувати zoom. До зума треба було звикнути, бо все так зненацька «звалилось».
А ще доводиться вникати у шкільні підручники. Приємно було побачити, що в українській літературі (6 клас) вивчають творчість волинянки, дитячої письменниці Марії Морозенко.
Вразила мене творчість Емми Андрієвської, яку вивчають у 6-му класі. Уроженка Донецька, нині живе в Німеччині, у місті Мюнхені. Знає багато мов, але пише свої твори виключно українською мовою аби втілити свою мрію – «створення української держави в слові». В школі вивчають її чудові притчі-казки, які подобаються учням. Багато в шкільних програмах цікавого і невідомого нам.
Добре, що можна було побачити у Фейсбуці друзів, в тому числі і дорогих серцю волинянок. Так радісно було бачити Мирославу Корнєєву, Ніну Бай, Антоніну Іванівну, Жанну Василівну, Галину Михайлівну, Валентину Слободян, Галину Бідношей і багатьох інших наших дівчат. Хоч і віртуальне спілкування, а позитив великий. Дякуючи, наприклад, неперевершеній пані Мирославі, ніби побувала в Дубаї.
Ось так і проходить час в умовах карантину. Не має вільної хвилиночки, робочий день 16-18 годин.
На жаль, було багато втрат друзів, колег, близьких. Це дуже боляче. Хочеться, щоб закінчилися ці ковіди, карантини, маски, локдауни. Онлайн-лекції, онлайн-засідання, онлайн-зустрічі, гугл-класи нехай лишаються, бо сподобались, впорядковують роботу зі студентами.
Вдячна своїй чудові, дружній родині за їх підтримку, увагу, допомогу, доброту.
Чекаю, коли настане той світлий, щасливий, святковий день, коли відбудеться зустріч у жіночому Клубі «Волинянка», адже в криниці бажання ще не випито все!
Надія Задерей,
кандидат фізико-математичних наук,
доцент, викладач КПІ.
Жіночий Клуб «Волинянка»
