ПРИКРИЙ ПЕРІОД ВИМУШЕНОГО ПОЛОНУ
Середа, 18 березня 2020 р.
Спробую описати події мого вимушеного полону – карантину. Можливо колись буду читати з посмішкою рядки і дуже хотілося б цього. Але… це страшна епідемія, котра повзе по всій планеті. Коли і як вона покине наші кордони і якою мірою відгукнеться – невідомо нікому.
А поки, я щаслива від того, що з рук художнього редактора Олександра Печори отримала у повному обсязі збірку «Окрилена скрипка» і окрилена цією приємною для кожного автора подією, мріяла про презентацію. Говорили про карантин, але він не вміщався в рамки здорового глузду і думалось, що це – тимчасове явище. Та не сталося, як гадалося, не судилося показати читачам своє випещене любов’ю дитятко. Не вдалося зустрітися і з редактором Михайлом Шевченко, котрий написав передмову до збірника. Нас бездушно закрили в квартирах, в домівках і надовго.
«Велич любові завжди творить дива. Допомагає вона таке творити й Лідії Скрипці. У її поезії якось чародійно поєднується увесь світ – від порога, від вікна, аж до зірки в небі, її шепіт закоханої жінки переливається із світовим травневим вокалом, а від грудей залюбленої аж до космосу взагалі відстані нема. Істино так, в любові може бути все, чого без любові взагалі бути не може».
Ось так охарактеризував збірник «Окрилена скрипка» поет, заслужений діяч мистецтв України Михайло Шевченко.
* * *
Заблудилося літо у прозі,
просить сонця для рими у борг.
Не сумуй, осінь рання в дорозі,
ми до фінішу встигнемо вдвох.
Дощ вистукує тиху співанку.
Не хвилюйся – дощі ж не навік.
Ще скупаємо душі в серпанку,
й підберемо мотиви нові.
Зі збірника (Окрилена скрипка)
А тим часом новини наче з фронту: кількість хворих за добу, перші померлі, лікарні не готові до прийому тяжкохворих, поліклініки теж приймають хворих на ковід і т.д. Всього не описати, що трапилося в перші дні карантину, державники не готові до такого напливу хворих і придумували безліч нісенітниць.
Неділя, 22 березня 2020 р.
Ввечері довго не могла заснути, перечитувала спогади мами про Вікторію Рутковську, котра нещодавно ангелом злетіла у небо. Дуже хороша була людина, хоч я не бачила її в житті, але наслухалась море позитиву про Віту. Зайшла на літературний сайт – у неї прекрасна поезія, це цікава неординарна постать. Жаль, ще стільки хороших справ могла зробити на благо України, для Волинського Братства і звичайно для своєї сім’ї, котру всім серцем любила. А на ранок дивне відчуття, в душі сум’яття і незрозуміле хвилювання. Таке враження, що залишок ночі я збирала недописані Вікторією вірші і намагалася продовжити її думки, висловити суть.
Зробила кілька знімків. За вікном зима, снігом вкрило все подвір’я і сніг кружляє й далі. Знаю – не надовго, тільки жаль, бо природа прокинулася і зацвіли весняні квіти, а десь і абрикоси цвітуть.
Під вечір пішла в магазин, чомусь згадався 2014 рік – такі ж пусті вулиці, такі ж сумні обличчя, такі ж напівпусті прилавки. Що далі? П’ятий президент П. Порошенко вийшов з надскладної ситуації – перелому в війні, і як би там не було, світ саме його признав, як лідера і спілкувався на рівних. Зараз ми маємо аналогічну ситуацію – коронавірус, і війну ніхто не зняв з важелів, разом з тим ми не маємо того, котрий вийде і скаже потерпіть, виберемося і з цього скрутного становища. Нашого президента марні потуги, бо оточив себе непотребом часів В Януковича, що ладен здати країну в рабство.
“Ми ж знаємо статистику, скільки в нас людей, старших за 65 років. Хоч це і прикро, але тривалість життя середня для чоловіків по-моєму складає 65 років. Тому я скажу відверто, що фінансисти, які нам повинні допомагати, починають розраховувати на тих людей, які у нас ще живі. Я не жартую, і не лякаю. Я весь час кажу: ви підрахуйте, скільки нам треба виділити фінансів на живих людей, а не на трупів” – прокоментував Ілля Ємець. Ось так.
ДО МЕТИ
Шістдесят п’ять не маю, втім, іду до межі.
Вік достойно сприймаю, але є рубежі.
Їм наш вік, як обуза, хто ухвалює курс.
І отруйна медуза вже прощупує пульс.
Діло, бач, термінове – кривдне і неземне.
Ви не вічні, панове, старість й вас дожене.
Де ваш батько і матір? – неповажні мужі.
Ви ж із «трупами» в хаті живете, як чужі.
Ох, ронив по дорозі вас нещасний бузько.
Бідаки-мафіозі гнати б вас канчуком.
Замість того щоб в мудрих допомоги знайти.
Через «трупи» голодних ви йдете до мети.
Субота, 11 квітня 2020 р.
Прокинулася в шість, дихати нічим, прочинила вікно, звідти прохолода і сморід. Кажуть Чорнобильський заповідник вже кілька днів горить, підбирається до Києва. Отакі палії, бодай їм на цім світі в пеклі горіти. Ніколи, навіть ворогам не бажала зла, бо це противник, а ці варвари знищують природу, віднімають життя у птахів і тварин. Та й людські життя для них – тлін. Впевнена – манкурти українці, за гроші все можна і матір продати.
Слава рідним богам – пішов благодатний дощ в Чорнобилі, це велика допомога пожежникам. Підпал – однозначно справа п’ятої колони, бо горить всюди, і все що може горіти. Палили люди у всі віки суху траву і картоплиння, але таких масштабних підпалів і пожеж не пам’ятаю на своєму віку. Не дрімає москальське око, не дає українцям жити. Що вони ще вигадають, щоб знищити з лиця землі українське коріння. Низький уклін пожежникам, котрі рятують землю від стихії.
* * *
Хто ви, манкурти-палії?
Бодай вам трясця до загину.
За що вбиваєте її –
стражденну Неньку-Україну.
Четвер, 16 квітня 2020 р.
Уже котру годину бушує піщана буря в Києві. Пил піднявся на кілометри вгору і носить по окрузі. Масиви білі від піщаних поривів. Яка ще біда підступає до України, які ще випробування чекають на нас. Звідки ці бурі пилу, була засуха, але не настільки, щоб кілометри пилу котилося по містах і селах. Це ненормально.
Мусила зачинити пластикові вікна. Гнітить тиша, оце відчуття замкнутості, відчуття вакууму, де тільки ледь стукають букви в ноутбуці і шум в голові, ніби прибій то наростає, то втихає. Я люблю тишу, але ту, яку можна іноді розірвати, порушити, покинути. А ця, здається, дісталася мого мозку і присипляє щось важливе, чи щось необхідне ховає. Не хочу бути байдужою, не моє, буду противитися стану апатії, оцій гнітючій тиші.
П’ятниця, 17 квітня 2020 р.
Пройшов місяць. Як багато з того часу змінилося в країні – в цілому. Місяць карантину – тисячі заражених на коронавірус, навіть приблизної цифри наша держава не дасть, бо тестів нема, а ті що є не завжди дають правильні результати. Протягом місяця – Україна в вогні від підпалів, особливо чорнобильська зона, а вчора ще одна дивовижа – піщана буря накрила місто. І знову горить в Чорнобилі ліс. Знову підпали.
Особлива тема – Києво-Печерська Лавра, служителі якої заразили вірусом тисячі парафіян. Ось де місце диявола! І окремо – війна, вона продовжується не тільки на фронті, а по всій Україні, нашу неньку намагаються знищити дощенту. Головне на сьогодні – населення, свідомі громадяни всіляко протистоять нашестю промосковської саранчі. Але є велика кількість, котрим «какаяразніца».
На ранок сьогоднішнього дня місто покрите димом. На бурю пилову кивати не варто. Знову подарунок від паліїв – горить Голосіївський заповідник, не важко здогадатися, де може бути наступний підпал. Звичайно ж – Ботанічний сад, ласий шматочок землі в центрі столиці. А ще є чимало лісопарків у Києві. До цього масштабного і спланованого підпалу наш мер Кличко не готовий. Тим більш, що майже вся пожежна техніка на чорнобильському напрямку.
* * *
Грізних пожеж смертна кара
вкрила усю Україну.
Те, що Чорнобиль в пожарах,
то для невдах – швидше згинуть.
Землю готують на продаж,
треба манкуртам землиця.
Скріплена правом угода! –
Хай потерпає столиця.
Землі в столиці, даруйте,
швидше розчистити треба.
Ви, простолюд, не мудруйте,
думайте – кара із неба.
Віруси, війни, пожежі –
болю, нещастя, зла ріки.
В погані є якісь межі,
чи вони родом з пробірки?
Світ небайдужий вас просить,
нищити годі спідтиха.
Стямтеся, нелюди, досить,
статки злиденні у лиха!
Дим просочується і відчувається в квартирі. А як людям бути біля епіцентру пожеж? Страшно подумати. Сьогодні вже ніхто не сумнівається в диверсіях, і тільки наші державники ловлять паліїв трави. Трава виросла, а пожежі не втихають, навпаки поширюються з шаленою швидкістю. Знову заволокло димом масив, знову все в тумані. Нові осередки спалахують хаотично у місті і в передмісті.
Місяць строгого карантину. Транспорт зупинився, зупинилися підприємства. Не берусь судити, яким чином він відгукнеться на економіці країни, але те, що цей місяць для мене був найважчим за декілька років – однозначно, я не здавала тест на коронавірус, втім, зважаючи на симптоми, ним перехворіла.
А ЩО Ж ДАЛІ?
Земля летить в часи падіння Трої,
новини – вперті, невідпорні й свіжі.
На світі розробили стільки зброї
що в рази більше ніж для людства їжі.
За ціль взяли – на карантин планету!
Нехай відчує гостро смерті подих.
Якщо якась країна й кане в лету –
очиститься повітря, простір, води…
Приходить не з екрану розуміння –
земляни заважкий баласт сьогодні.
Але ж природний є відбір коріння.
Навіщо світ тягнути до безодні?
Усі віки тримали рівновагу –
ми знаємо ці сторінки трагізму.
Чим двадцять перший привернув увагу?
Люд знищити безкровно – верх цинізму.
Мільярдам треба їжа і повітря.
А це в катастрофічнім дефіциті.
Взяли планету на медичне вістря,
й шляхи до волі, відповідно, перекриті.
Приступила до роботи над збірником «Елегія часу». У 2019 році у складі Волинського Братства пощастило побувати на Волині, приймати участь у заходах, трішки заримувала події тих щасливих днів, а про відкриття фестивалю «Волинь моя», проглядаючи світлини, лише зараз визріли рядки.
* * *
Зважу, (для допитливих примітка),
шлях складався із кількох частин.
Корисна і радісна поїздка –
вражень незабутніх серпантин.
Згадуємо з приязню донині,
як розкішно край нас зустрічав.
В райському куточку на Волині
фестиваль уперше прозвучав.
Із дзвінких дитячих голосочків,
й зрілих, що до раю вознесуть,
волиняни із усіх куточків
дарували нам пісень красу.
Гурт самодіяльний «Волиняни»
про Волинь пісні презентував.
Влади Чайки голос незрівняний
співом слухачів зачарував.
Враженнями чуйними багаті,
хтось напевно юність пригадав.
Справжньою родзинкою на святі
стала все ж Світлана Мирвода.
Це вона, сказати не боюся,
підняла і дух й вогонь з віків…
Фестиваль «Волинь моя» відбувся –
полонив мистецтвом земляків.
І купання в озері Пісочне,
і літературні вечори
наділили щастям нас наочно
теплої червневої пори.
неділя, 17 травня 2020 р.
Зателефонувала Таня Мирошниченко, сьогодні домовилися у фейсбуці розмістити «Татові вишні», https://youtu.be/1fHMSb3SWXc. Гадаю пісня злетить високо і буде мати популярність у прихильників української творчості.
Спека продовжується. Ця ніч була незвичайною і тим, що нахлинули спогади. Вчора Ігор Павлюк поширив відео села, де він виріс. Зайшла на сайт Рожище, а там і ріднесенька моя Тростянка є. І світлина, берег – на якому сотні раз були розбиті коліна, там я з сусідськими дітьми гралася до темна. Там колись росли густі кущі верболозу, між ними ми бігали й ховалися з дерев’яними пістолями і автоматами, навіть гранатами, які робив мій брат. Гуртом грали у війни. Менші були німцями, а старші обов’язково «нашими». А які «наші» – ніхто ніколи не замислювався. А ближче до краю городів був чистий клапоть зеленої трави, туди збирали череду, щоб гнати в ліс чи на луки пасти. А череда на кутку складала разом з телятами 30-32 корови.
Трохи далі за верболозом був ставок. Туди не дозволялося ходити, але нас ніхто не контролював, тому купатися ми все таки тікали і не раз. Кажуть ставок був зариблений. Правда, обмілів і зменшився, як приїхали з району меліоратори. Прорили канали, обезводнили природний ландшафт. Вода не пішла в канали, а зникла зовсім. Була порушена безповоротно екосистема, в селі в звичайних колодязях зникла вода. Мама на той час будувалася, на цій світлині за деревами лише хліва частина. Потом і кров’ю будувала вона хатину. Будівельники вимагали воду, а її не було в колодязі, просилась до сусідів через берег, щоб дозволили брати воду, там є глибока свердловина. Отак коромислом зранку до ночі через цей берег тягала мама відра з водою.
Серед сірості карантину все таки порадувала приємна новина, я отримала двотомник «У пошуках альтернативи». Обидва збірники варті уваги. З задоволенням буду перечитувати.
Тут і мої твори є, ось один коротенький.
ПСЕВДОУКРАЇНЦЯМ
Не буду вам надокучати
своїм повчанням у віршах,
але й не сила вже мовчати
на хизування й забаганку…
Не одягайте Вишиванку,
якщо зросійщена Душа!
Ви не бажаєте збагнути,
що там кінчається поріг,
де скуштували ви отруту.
Тим зруйнували код істотно,
й стає для вас безповоротно
чужим і мертвим оберіг.
П’ятниця, 3 липня 2020 р.
Якесь монотонне почуття, відчуття чогось тривожного, хтось чи щось заважає висловити чітку думку. Хоча думки атакують, але не на часі. По обіді стало зрозуміло, важка звістка прилетіла з Волині – немає нашого Віталія Назарука, немає поета і друга. Забрав проклятий коронавірус. Мозок не бажає сприйняти новину, жорстока дійсність. Важка втрата, непоправима втрата.
* * *
Не доспівав Волинський Соловейко,
не доказав казок про Мавок й Лукашів.
Пішов поет. Щемить моє серденько,
біль тяжким спомином лягає у душі.
Жалівся, що не склав найкращу пісню,
не підшукав слів про ріднесеньку Волинь.
Від тяжких дум мені у грудях тісно.
Моя скорбото, у липневе небо линь.
Туди, де згасло животворне світло,
де всю родину роз’ятрив фатальний рок.
Пішов раптово, майже непомітно…
Тепер ти у плеяді золотих зірок.
Про Україну думав неупинно,
душею відчував її звитяги й плач.
Пробач поете, дорога людино!
Вини не маю я, але за всіх… пробач…
Щире співчуття родині і родині поетично-пісенного «Ріднокраю».
Середа, 22 липня 2020 р.
Цікаві новини. Захопили у Луцьку автобус з пасажирами. Я розумію тривогу і почуття пасажирів, але спадає на думку, що це продумана акція, дуже вже добрий терорист був. Саме зараз низький рейтинг Авакова і президента «Голобородька», от вони й вирішили таким чином поправити своє становище. А ще відволікають нас від якоїсь дуже серйозної справи. Поки ви розгризаєте цю «кістку», ми за вашими спинами щось непопулярне зробимо, що ви ахнете. Терорист до вечора в туалет захотів і відпустив людей втомлених і неушкоджених. Все наче зрозуміло, питання – де взяв автомат безробітний, уродженець Росії?
Четвер, 6 серпня 2020 р.
У мене дорога гостя. Мирослава, наша волинянка, наш позаштатний кореспондент, що вміє краще журналістів висловити думку з приводу тих чи інших подій. Скучили за час карантину і вирішили зустрітися. Спочатку за фужером вина спілкувалися, а затим я відкрила ноутбук і читала їй свої останні вірші.
Субота, 15 серпня 2020 р.
Запросили в поїздку на Житомирщину. Лариса Петрова опісля написала під світлинами у фейсбуці – «один день щастя». Ми справді побували в раю. День був настільки насиченим, що не встигли побувати в усіх запланованих місцях. Але те що ми побачили, залишиться назавжди в серці кожного.
Багато часу провели в музеї української домашньої ікони 17-20 століття. Знаходиться музей в стінах унікального історичного комплексу «Замок Радомисль». Тут зібрана колекція ікон, старожитностей з усіх регіонів України. Фонд музею налічує більше 5 тисяч експонатів. Ця приватна колекція належить відомій лікарці-дерматологу Ользі Богомолець. Там же у замку розмістилася виставка вишиваних рушників з різних куточків України, а також зразки автентичного жіночого одягу. У спеціальному приміщенні – папірні побачили процес виготовлення паперу. У камінній залі прослухали музичний твір, відчули ідеальну акустику замку.
Потім відвідали типову поліську хату господині Інни Аркадіївни Величко, познайомилися з інтер’єром старовинної хати цього регіону і смачно пообідали національними стравами. За хатою на травичці влаштували імпровізований концерт, де прослухали пісні у виконанні композитора Леоніда Нечипорука, народної артистки України Світлани Мирводи, чарівний дует сестер Людмили і Галини Турчак. Далі нас чекала приємна зустріч з народним художником України, Юрієм Камишним. Художник любить Індію, багато разів побував там. З нами ділився враженнями від поїздок і розповідав про створення своїх полотен, які мають на мою думку, магічну силу.
Четвер, 27 серпня 2020 р.
На світанку 27 серпня я в Одесі. Прибула на щорічний загальнонаціональний форум «Українська мова – мова єднання». На зупинці тролейбуса до нас приєдналося 10 чоловік з різних регіонів України. Усі разом поїхали до гуртожитку. О 18.30 учасників конкурсу запросили в ресторан. Під імпровізований концерт, котрий влаштували наші і місцеві таланти, гарно відпочили. Там же в приміщені ресторану знаходиться художня майстерня, я була у захваті від шаржів, що малював художник.
Наступного дня 28 серпня о 9 ранку вся група поїхала у парк, до Тараса Шевченка, поклали квіти, читали вірші, співали «реве та стогне Дніпр широкий», потім була прогулянка по Грецькому парку, опісля в літературному музеї відбулося нагородження лауреатів дипломами і грамотами. Я нагороджена дипломом в номінації «Мовне багатоголосся» за збірку «Окрилена скрипка».
Біля четвертої дня автобусом поїхали на Одеську кіностудію на презентацію фільму «Одесские Толстые… Кто они?». В рамках цього заходу пройшла зустріч з акторами і творцями картини. Також відбулася презентація першого випуску кіно-теле-журналу «Піщаний годинник». Головною ідеєю цієї передачі є: «Що було в Одесі сьогодні, але багато років тому». Сфотографувалися на пам’ять з акторами фільму і пішли на вечерю в афганський ресторан «Домашня кухня.
Що цікавого? Сама Одеса. Не шкодую за жодною хвилиною перебування, шкодую, що біля моря мало були, хоч проживали неподалік славнозвісної Аркадії.
Середа, 9 вересня 2020 р.
Учасники поетично-пісенного об’єднання СВІТЛИНА нарешті зібралися на «Вересневий калейдоскоп», що відбувся у Спілці письменників України. Пів року вимушеної ізоляції, друзі скучили за спілкуванням. З дотриманням правил безпеки, зібралися біля будинку Спілки письменників. Відкрила це дійство голова творчого об’єднання «Світлина» Лариса Петрова. Вечір складався з поетичної і пісенної частини. В першій частині читали вірші Лариса Петрова, Ніна Діденко, Віктор Кучерук, Лідія Скрипка, Тетяна Левицька, Ніна Шаварська, Микола Годунок, Серго Сокольник.
Другу – пісенну частину вечора відкрив народний артист України Олег Дзюба, піснею «Жовті килими». Пісенну естафету перейняла заслужена артистка естрадного мистецтва України Тетяна Мирошниченко, піснею «Вже літо наше пахне чебрецями». Ярослав Чорногуз подарував чудову пісню «Мамине подвір’я». Вечір добіг кінця, але розходитися ніхто не бажав. Тож дружня кава, обмін ідеями і просто приязна розмова продовжилася у літературній кав’ярні «Еней».
Четвер, 24 вересня 2020 р.
Сьогодні у Будинку актора відбувся концерт незрівнянної Народної артистки України Світлани Мирводи – Романс дарує крила. У залі зібралися члени Волинського братства і клубу «Волинянка», члени творчого об’єднання «Світлина», Спілки жінок м. Києва, колеги по викладацькій роботі університету «Україна», з Фонду «Об’єднані Україною», і небайдужі, які люблять і шанують українську культуру.
Це був прекрасний вечір романсів таких, як «Прилечу до тебе», «Квіти весни», «Прощаюсь, янголе, з тобою», «Славень батьківській хаті», «Люби мене» та інші. У концерті також прийняла участь група «Fata morgana», його соліст Ігор Роман. Прозвучали пісні «Призабутий мотив», «На селі». Глибше і ширше тему концерту розкриють друзі волиняни, які були присутні на цьому чудовому дійстві.
П’ятниця, 25 вересня 2020 р.
25 вересня – у вічність пішли 25 соколів – курсанти і офіцери Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Двадцять п’ять ангелів піднялося в небо і не повернулися, тепер вони охороняють нас з висоти, як і тисячі військових, котрі віддали свої життя за мир у наших домівках. Трагедія, що сталася з навчальним літаком сколихнула весь світ.
* * *
Піднялися у небо орлята,
а вернутись не стачило сил.
Доля їх непоступлива, клята
заразом привела до могил.
Відчинив бог барвінкову браму,
юні душі до себе забрав.
На землі квартирується траур
у домівках, де щойно був рай.
Обіцяли мільйони за душі.
Чи ж дитячій душі є ціна?
Гривня горе людське не задушить,
не вернеться в оселю весна.
Чи ж можливо з мільйонами жити,
якщо дім обернувся в тюрму.
Траур чорним по білому зшитий
бідолашних занурив в пітьму.
Не вдалося зміцнити крилята,
досягти заповітну мету…
Споглядайте із неба, орлята,
бережіть Україну святу.
Четвер, 29 жовтня 2020 р.
Серед карантинного монотонного життєвого плину, серед безбарвності домашнього полону, блиснула краплинка втіхи. Нині отримала примірники колективного збірника «Ковток життя». Дякую всім, хто причетний до створення цього альманаху. Буду насолоджуватись творами відомих і ще незнаних авторів. Проза і поезія на всі смаки.
Дощить ледве. Вимило листя і тепер воно кольорове з чіткими контурами. Отака краса зараз біля дитячого садочку. І вечірнє небо на моїм Києвом. Зацвів зігокактус.
Четвер, 31 грудня 2020 р.
* * *
Ностальгійні зіграні мотиви,
на душі незатишно і мрячно.
Підбивати підсумок невдячно,
вніс двадцятий вбивчі корективи.
Кілька годин до Нового року. Люди чекають годин з нетерпінням. Думають, рік піде, зникнуть всі негаразди і пандемії, що душать світ з усією силою. Не вірю я, бо придумують проблеми на наші голови штучно і так само штучно їх відправлять на звалище історії, але перед тим скоротять населення планети, а тим хто не здається перипетіям життя потріпають нерви. Мені і досі здається, що відбулась сама жорстока афера протягом багатьох століть.
Зима таки прийшла до нас. Не зник лише вірус.
Лідія Скрипка
