Радіо Свобода
Леся Українка як євроінтегратор України. Неймовірна ерудиція та знання культури Західної Європи
Про Лесю Українку (1871–1913) в нас написано й говорено багато. До 150-річного ювілею ще чимало до цього додасться. Геніальну письменницю представляли й представляють у різних іпостасях – у радянські часи вона поставала соціалісткою, революціонером-демократом, зараз говорять про її модернізм, неоромантизм, фемінізм, навіть містицизм…
Леся Українка (1871–1913) – українська письменниця
перекладачка, культурна діячка
Зліва направо: Лариса Косач (Леся Українка), її брат
Михайло Косач та Маргарита Комарова. Одеса, 1889 рік
Леся Українка з мамою, письменницею Оленою
Пчілкою. Крим, Ялта, 1898 рік
Оксана Старицька (ліворуч) та Лариса Косач (Леся Українка)
зі своєю сестрою Ольгою Косач (праворуч). Ковель, 1896 рік
Прохолодне ставлення до Росії
Щоправда, чомусь не дуже звертається увага на неймовірну ерудицію Лесі Українки, на її прекрасне знання європейської (власне, західноєвропейської) культури, яка й мала вплив на письменницю. І це при тому, що народилася Леся на теренах Російської імперії, де переважно й жила. Однак до російської культури, загалом до російського життя ставилася вона, скажімо так, без ентузіазму. Зокрема, це бачимо в її драматичній поемі «Бояриня».
Або є в неї памфлет, написаний французькою мовою, «Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі». У цьому творі Леся Україна осуджує діячів французької культури, які брали участь в офіційних церемоніях на честь російського царя Миколи ІІ під час його перебування у Франції в 1896 році.
Звісно, вона знала російську культуру. Знала твори російських письменників – Олександра Пушкіна, Миколи Гоголя, Івана Тургенєва, Федора Достоєвського, Миколи Чернишевського та інших. Проте говорити про серйозний вплив цієї літератури на Лесю Українку не доводиться. Деякі відомі твори російської літератури вона сприймала критично. Наприклад, це стосується роману Чернишевського «Що робити?»
Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Леся Українка в лівій частині фотографії
Учасники урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: (перший ряд) – Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) – Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко
Європейські літературні впливи
Зате можемо говорити про значний вплив на Лесю Українку західноєвропейської літератури. Письменниця, окрім деяких слов’янських в української, російської, польської, болгарської, знала давньогрецьку й латинську мови, а також новочасні європейські мови – англійську, німецьку, французьку та італійську. Цими мовами вона могла читати твори в оригіналі, навіть робила переклади.
Пам’ятник Лесі Українці в місті Ковелі Волинської області
У своїх літературознавчих роботах Леся Українка могла зі знанням справи говорити про античну літературу, давати кваліфіковану характеристику філософським поглядам Платона чи Августина Блаженного, вести мову про культуру Ренесансу, особливо італійського, розглядати твори сучасних їй європейських письменників та філософів. Наприклад, вона звертала увагу на філософів-позитивістів і їхній вплив на європейську літературу ХІХ століття. Писала й про Фрідріха Ніцше.
Пам’ятник Лесі Українці в місті Новоград-Волинському Житомирської області
Лесі Українці належить низка літературознавчих робіт, які б мали привернути серйозну увагу дослідників. У них письменниця демонструє не лише прекрасне знання європейських літератур. Фактично ці твори багато що можуть розповісти про літературні зацікавлення Лесі Українки і про впливи на неї європейських авторів.
Зокрема, їй належить робота «Два напрямки в новітній італійській літературі», де Леся Українка веде мову про творчість Ади Негрі й Габрієле д’Аннунціо, які були ровесниками письменниці й користувалися в Італії та за її межами чималою популярністю вкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
Вона розглядає творчість цих непересічних авторів у контексті розвитку італійської літератури, а також близької їй літератури французької, починаючи з найдавніших часів і завершуючи ХІХ століттям.
Леся Українка перекладає фрагменти творів Ади Негрі й Габрієле д’Аннунціо, відзначає їхню художньо-літературну вартість. Їй більше імпонує Ада Негрі – ця жінка-плебейка, котра, як і Леся Україна, змушена була протистояти немалим труднощам.
Схоже, українська поетеса чимало навчилася в своєї італійської колеги – твердості, незламності, «прометеїзму». Але імпонував їй також аристократ д’Аннунціо зі своєю витонченою поезією й прозою.
Пам’ятник Лесі Українці в Луцьку
У роботі «Нові перспективи й старі тіні («Нова жінка» в західноєвропейській белетристиці») письменниця представляє широку панораму художніх творів на жіночу тематику в європейській літературі ХІХ століття. Переважно увага зосереджена на літературі французькій, але також ведеться мова про літератури німецьку, скандинавських народів, англійську, італійську.
Згадуються не лише такі майстри, як Жорж Санд, Анна-Луїза-Жермен де Сталь, Олександр Дюма-син, Редьярд-Джозеф Кіплінг та інші, а й низка авторів, які зараз відомі хіба що фахівцям-літературознавцям.
Не менш цікавий огляд європейської літератури, поданий у специфічному аспекті, зустрічаємо в роботі «Утопія в белетристиці». Тут Леся Українка веде мову про Платона, Августина Блаженного, Томаса Мора, Еразма Роттердамського, Томазо Кампанеллу, Грака Бабефа, Джорджа Байрона, Генріха Гейне, французьких і англійських соціалістів-утопістів тощо. Саме в цьому творі вона висловила критичні зауваги на адресу роману Чернишевського «Що робити?»
Є в Лесі Українки робота «Замітки про новітню польську літературу», де дається огляд польської літератури кінця ХІХ століття. Там йдеться не лише про таких «літературних велетнів», як Болеслав Прус, Еліза Ожешко, Генрік Сенкевич, Стефан Жеромський, а й про Марію Конопніцьку, Адама Асника, Станіслава Пшибишевського, Анджея Немоєвського, Вацлава Сєрошевського та інших. І робиться в широкому історичному й літературному контексті.
ЛсяУкраїнка говорить і про Адама Міцкевича, Юзефа-Ігнатія Крашевського, українську школу в польській літературі.
Крим. Пам’ятник Лесі Українці в Ялті біля Музею Лесі Українки. Письменниця провела в Ялті два роки із прожитих 42-х
Крим, Ялта, 1 серпня 2013 року. Діти біля пам’ятника Лесі Українці. У цей день в Ялті пройшли заходи, присвячені 100-річчю з дня її смерті. Вони почалися акцією «Квіти до Лесі» біля пам’ятника поетесі. Пізніше в «Музеї Лесі Українки» пройшов День пам’яті «Ні! Я жива, я буду Вічно жити…»
Чималий інтерес письменниця виявляла до німецької літератури. Особливо цікавила Лесю Українку творчість її сучасника Ґергарта Гауптмана, котрий передусім став відомий як драматург.
Вона присвятила йому свою роботу, в якій аналізувала Гауптманову драму «Міхаель Крамер». У ній Леся Українка дає високу оцінку цьому письменнику: «Менше всього він натураліст, хоча багатьом сценам і виразам у його драмах (не виключаючи навіть неземного «Затонулого дзвону») позаздрив би сам Золя; реаліст він настільки, наскільки з необхідності буває будь-який істинний художник; печать декадентства лежить на більшості його героїв; визвольний дух неоромантизму віє від усіх його творів без виключення».
Ґергарт Йоган Роберт Гауптман (1862–1946) – німецький письменник, драматург. Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1912 рік. Леся Українка присвятила йому свою роботу, в якій аналізувала Гауптманову драму «Міхаель Крамер»
Особливо письменниця цінувала згадувану драму Ґергарта Гауптмана «Затонулий дзвін», де фантастика переплітається з реальністю. Певним чином цей твір вплинув на найбільш «українську» драму Лесі Українки «Лісова пісня».
Звісно, сюжетно ці твори різняться, хоча дух неоромантизму, переплетений з реалізмом, панує в обох творах. До речі, письменниця характеризувала свою «Лісову пісню» як Märchendrama, тобто казкова драма чи драма-казка. Так само означували й «Затонулий дзвін». Однак Леся Українка вважала, що цей термін «ніяк не можна по-нашому перекласти», а безпосередній переклад звучить незграбно. Тому письменниця «Лісову пісню» назвала драмою-феєрією. Правда, при цьому зазначала, що це «те, та не те».
Добре відомо про дружні стосунки Лесі Українки й Ольги Кобилянської. Цих письменниць, зокрема, пов’язувало те, що вони перебували під впливом західноєвропейських літератур.
Леся Українка (ліворуч) із Ольгою Кобилянською. Чернівці, 1901 рік
Леся Українка спеціально відзначала, що на Кобилянську благотворно вплинула література німецька. «Вона, – писала Леся про свою товаришку, – вихована німецькою культурою…, німецький вплив до сьогоднішнього часу помітний на її стилі».
Письменниця вважала, що німецька мова врятувала Кобилянську «від розумового застою й моральної сплячки в дрібнобуржуазному, чиновницькому середовищі маленького буковинського містечка». Зрештою, робила вона висновок: «Німці ж вказали О. Кобилянській шлях до літератури і дали їй силу протистояти першим невдачам».
На цій світлині немає Лесі Українки, але є Ольга Кобилянська. Учасники з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Львів, 1898 рік. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лук’янович, Микола Івасюк
Звертаючись до художньо-літературної творчості Лесі Українки, бачимо, що вона переважно використовувала сюжети, почерпнуті із західноєвропейських літератур. Її героями ставали стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон Жуан, король шотландський Роберт Брюс тощо.
Леся Українка фактично творила в західноєвропейському літературному контексті, наближаючи українську культуру до культур європейських народів.
Петро Кралюк,
голова Вченої ради Національного
університету «Острозька академія»,
професор, заслужений діяч науки і техніки України
07 лютого 2021 р.
Джерело: сайт «Радіо Свобода», , radiosvoboda.org
