Агатангелу Кримському – 150.
У чому секрет геніальності найвидатнішого
сходознавця 20-го століття?
Він народився на Волині у російськомовній родині, але став українофілом. Він жартував, що легше знайти мову, якої він не знає, аніж порахувати скількома мовами він володіє. Його бібліотека нараховувала майже 50 тисяч томів, і він перевіз її до Києва, коли вирішив покинути Москву, щоб взяти участь у створенні Української академії наук. Агатангел Кримський – геній і феноменальна особистість, став жертвою сталінських репресій за свої дослідження історії української мови. Де його останки, досі невідомо.
Агатангел Кримський, поліглот, мовознавець, сходознавець, поет,
письменник, історик, антрополог, вчений секретар Української
академії наук (1918–1928)
150 років тому – 15 січня 1871 року – у Володимирі-Волинському народився Агатангел Кримський. Через деякий час родина переїхала у Звенигородку на Черкащину.
Батько Агатангела Кримського був кримським татарином, а мати походила з польсько-литовського роду із Білорусі. Є інформація, що прадід Кримського був муллою у Криму, а потім почав сповідувати християнство. Батько Агатангела – Юхим Кримський – був учителем історії та географії. У родині розмовляли російською мовою.
Агатангел був дуже обдарованою дитиною. У три роки він уже навчився читати і відтоді не розлучався із книжками. Через два роки батьки віддали його до школи, а через 5 років уже перевели на навчання до протогімназії в Острогу, а потім і до Києва.
Особливий вплив на становлення особистості і наукових інтересів Агатангела Кримського справило навчання у Колегії Павла Ґалаґана (1885–1889 роки), куди він вступив за конкурсом. Зачарування глибиною і красою української мови прийшло до Кримського під впливом Михайла Драгоманова та Павла Житецького.
Потім було навчання в Лазаревському інституті східних мов у Москві, де Кримський навчався у видатних мовознавців. На отриману після завершення навчання спеціальну стипендію від інституту Агатангел Кримський два роки прожив у Сирії та Лівані, опановуючи арабську мову.
Після повернення Кримський викладав у Лазаревському інституті, а з 1901 року очолив кафедру арабської лінгвістики. За роки роботи у Москві Кримський підготував і видав цілу бібліотеку підручників із арабістики, історії ісламу, вивчення Корану та інших напрямків мовознавства.
Однак, після жовтневого перевороту 1917 року і приходу до влади в Росії більшовиків, Агатангел Кримський вирішує повернутися в Україну і долучається до створення під егідою гетьмана Павла Скоропадського Української академії наук.
27 листопада 1918 року відбулося перше спільне засідання наукової спільноти Української Академії наук, і тоді були обрані президент Академії Володимир Вернадський і вчений секретар – Агатангел Кримський.
Кримський фактично є засновником української та російської наукової арабістики, і усієї сходознавчої науки в СРСР. За своє життя Агатангел Кримський здійснив фундаментальні дослідження із арабістики, іраністики, семітології, тюркології, а також славістики. Учений написав понад 1000 наукових праць із історії мов, літератури, мистецтва, релігії народів Близького та Середнього Сходу, а також Кавказу та Європи.
Під керівництвом Агатангела Кримського готувалися і видавалися словники та наукові збірки, які й досі є основою для роботи перекладачів.
Але генії, які не прославляють вождів, не потрібні тоталітарним режимам. Кримського не оминула доля багатьох талановитих учених та митців, яких сталінська тоталітарна машина винищувала за свободу мислення та неприйняття догм, які диктувала компартійна верхівка.
У 1941 році постановою НКВС Агатангела Кримського, без жодних доказів, звинуватили у тому, що він був «ідеологом українських націоналістів, який упродовж років очолював націоналістичне підпілля».
Далі академіка – людину, яка володіла унікальними знаннями і зробила неоціненний внесок у розвиток науки – заарештували і відправили етапом у Казахстан.
Там, у кустанайській в’язниці НКВС, 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер. За однією із версій дослідників, не лише від фізичного виснаження і хвороби, а через тортури, яким його піддавали. Місце поховання видатного вченого досі не знайдене. 1957 року Агатангела Кримського було реабілітовано.
Агатангел Кримський. Одне з останніх фото. kmalibrary.wordpress.com
Послідовний українофіл
Агатангел Кримський вважав, що в Україні принципово необхідно спілкуватися українською мовою. Для себе він свідомо обрав українську мову і для спілкування, і для наукової роботи, і для творчості.
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці», – писав Агатангел Кримський у своїй автобіографії.
Збірка поезій «Пальмове гілля. Екзотичні поезії» вмістила вірші Кримського та його переклади арабських поезій українською мовою.
Цю збірку вважають унікальною пам’яткою літератури. Іван Франко у 1910 році назве Агатангела Кримського «високоталановитим поетом» і «дуже оригінальним повістярем».
Кримський разом із Вернадським фактично створили і зібрали унікальний фонд Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека України імені Вернадського).
Відстоював тезу, що українська мова
існувала вже в XI столітті
Агатангел Кримський як дослідник мов відстоював тезу, що українська мова існувала вже в XI столітті «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця». Цю позицію академік сформував на основі унікальних досліджень, результати яких виклав, зокрема, у працях «Українська граматика», «Нариси з історії української мови».
Обкладинка Українського правопису
Наукові дослідження Агатангела Кримського ішли всупереч офіційно встановленій в СРСР, а тепер так само головній у сучасній Росії, тезі про «Київську Русь як колиску трьох братніх народів і трьох братніх мов: російської, української і білоруської».
Олексій Шахматов, Агатангел Кримський «Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської старо-українщини XI–XVIII вв.» Видано у Києві в 1922 році
Агатангел Кримський входить до числа найвидатніших лінгвістів у всьому світі як експерт в області санскриту, східних і західних мов. Водночас він категорично виступав проти погодінської теорії про те, що давньокиївські літописи були написані великоросіянами, а українці переселилися з Карпат після монголо-татарської навали, заперечував теорію «колиски трьох братніх народів», обгрунтовуючи гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала «як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця». Йому належать фундаментальні праці «Українська граматика», «Давньокиївська говірка», «Українська мова. Звідки вона взялася і як розвивалася».
Скільки Агатангел Кримський знав мов?
Дослідники спадку Агатангела Кримського називають різні цифри, коли говорять про кількість мов, якими володів учений. Деякі нараховують 56 мов, найчастіше кажуть про 60, а якщо врахувати, що Кримський досліджував і різні діалекти та говірки, то кількість мов, які розумів, якими міг читати і писати Агатангел Кримський, наближається до сотні.
Валерій Рибалкін, професор, завідувач відділу Близького та Середнього Сходу Національної академії наук України:
– Порахувати дуже складно. Скажімо, людина за все своє життя двічі розгортала якусь книжку тією чи іншою мовою, але вона цілком могла зрозуміти, що там писано, хоча спеціальних якихось занять цією мовою та людина могла не провадити. Саме до такої категорії належав Кримський.
Класична підготовка передбачала – якщо це спеціаліст із Близького Сходу – то це принаймні три класичні мови: арабська, перська і турецька. А далі можливі ще варіації, бо, скажімо, навіть якщо взяти турецьку, то тюркських мов дуже багато, і є мови, близькі до турецької. Кримський мав усе це в повному обсязі.
Агатангел Кримський володів й активно користувався класичними мовами – грецькою і латинською, а також знав основні європейські мови. Особливо добре він володів німецькою. Мені траплялися чимало текстів німецькою мовою, які свого часу тримав у руках Кримський, то якісь доповнення на берегах він робив мовою оригіналу – німецькою.
Якщо говорити про романські мови, то, скажімо, не маючи якихось інтенсивних зв’язків із румунською, але знаючи масу інших мов, Кримський міг, звичайно, не тільки читати й писати, а й потрохи навіть і спілкуватися нею.
«Бейрутські оповідання» Кримського переклали арабською
У 2017 році уперше за 120 років після написання «Бейрутських оповідань» Агатангела Кримського (замальовки про життя і побут жителів Бейруту) цей твір переклали з української на арабську мову.
Імадеддін Раеф, член Спілки ліванських письменників і Спілки арабських журналістів, українознавець, зробив переклад, а також додав до арабського видання «Бейрутських оповідань» і розповідь-розвідку про трагічне життя народженого в Україні генія.
Фрагмент обкладинки «Бейрутських оповідань»
Агатангела Кримського в перекладі Імадеддіна Раефа
«Я вперше докладно розповів арабському читачеві про те, як Агатангела Кримського заарештували біля його будинку, як повезли його у заслання в Казахстан, як він помер у тюремній лікарні.
Досі тільки у 1985 році дуже коротко арабською написали про Кримського у книжці «Російські мандрівники на Близькому Сході», де ні словом не згадали ні про його походження, ні про його смерть. Ми знаємо, що роблять тоталітарні режими із людьми, для яких свобода щось важить. Ці режими завжди знаходять спосіб, щоб ці люди замовкали. І після своєї смерті мовчали теж», – сказав перекладач Імадеддін Раеф.
Агатангел Кримський їздив у відрядження до Лівану в 1896–1898 роках. Там він вивчав історію і культуру Близького Сходу і вдосконалював знання арабської мови. «Бейрутські оповідання» – перший із небагатьох художніх творів Кримського, де спостережливий автор зібрав стільки деталей, описав стільки життєвих ситуацій та звичаїв, оповів про стільки речей, які супроводжували ліванців наприкінці 19-го століття, що тепер арабські науковці використовують ці оповідання як джерело у своїх дослідженнях.
«Мала рацію Соломія Павличко, коли казала, що Агатангел Кримський – найбільш недооцінений письменник в українській літературі кінця 19-го – початку 20-го століття. «Бейрутські оповідання» Кримського, окрім своєї літературної та етнографічної цінності, мають ще й велике значення для розуміння мультикультурності. Зараз, коли мультикультурні проєкти в Європі значною мірою провалилися, у Кримського є свідчення того, що є моделі, які можуть працювати», – вважає видавець, письменниця, етнограф Марина Гримич.
Напередодні 150-ліття від дня народження Агатангела Кримського Український інститут національної пам’яті організував онлайн-конференцію “Агатангел Кримський – страчений феномен”, у якій взяли участь дослідники наукового і творчого спадку геніального ученого і мовознавця.
А Національний банк України до цієї дати ввів в обіг пам’ятну монету «Агатангел Кримський», яка продовжила серію «Видатні особистості України».
Джерело: Радіо Свобода,
Український інститут національної пам’яті ,
Фейсбук
* * *
До 150-ліття з дня народження
Агатангела КРИМСЬКОГО
Народжений одного року з Лесею Українкою та ще й на землі історичної Волині, Агатангел Кримський повноцінно реалізувався як учений-філолог, сходознавець, письменник, перекладач, публіцист, педагог.
Агатангел Кримський про Лесю Українку («Із спогадів щирого друга»):
«Ми були близькими друзями протягом багатьох років до останнього дня життя Лесі Українки. Вона довіряла мені свої твори раніше, ніж друкувати їх.
Я не наважусь назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка.
Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим-дослідником».
Очевидно, що Леся Українка, як ніхто інший із сучасників, у всьому визначальному відповідала рівню А. Кримського. Межа у їхніх дійсно близьких товариських стосунках для когось стороннього справді могла видаватися надто розмитою, навіть інтимною. Тож і не дивно, що вже у літньому віці, коорегуючи свою біографію для майбутніх дослідників, академік, так би мовити, передавав куті меду в цьому дражливому питанні. Ймовірно, що й К. Квітка знав чи то про особливі симпатії А. Кримського до Лесі Українки, чи лише про поговір, у якому був зацікавлений його нібито «суперник».
Відтак, у спогадах до річниці смерті дружини він написав: «В поемі “В катакомбах” є посвята: “Дорогому побратимові Кримському”. З огляду на те, що в південних слов’ян є звичай побратимства, сполучений з певними обрядами, і будучий біограф може бути спантеличений сею посвятою, треба зазначити, що такого яко[го]сь акту братання не було, хоча були добрі відносини і зрідка листування.
Сама Леся Українка говорила, що се був переклад слова “confrere” і розумілося як “собрат по літературі”. (Се спростовання чи не буде трактоване як заздрість <вжито у значенні ревнощі – Т. С.>?)».
Можливо, у цій двозначності позицій та думок і криється загадка зникнення більшої частини листів Лесі Українки до А. Кримського? Можливо, також, що документи ці знищено свідомо, адже в архіві вченого зберігся величезний епістолярій? На жаль, тут ще лишається багато невідомого, що своєю чергою відкриває простір для припущень, здогадів і навіть домислів. Та все це ненадійний інструментарій у біографістиці.
Більше про взаємини Лесі Українки і А. Кримського буде у передмові до ІІ тому «Спогадів про Лесю Українку».
Тамра Скрипка,
Ukrainian Academy of Arts & Sciences in the U.S.
Джерело: фейсбук
