Михайло Сорока
Тут дивовижно зберігся до наших днів дух братолюбства і послушництва, високої духовності й благочестя
Святий Афон, як і більшість віруючих України, сповідує юліанський календар і відзначає Різдво Христове 7 січня. Цю землю здавна називають Садом Богородиці, Садом молитви. Моління було і залишається головним покликанням і дійством афонських іноків. І молиться чернець за кожну людину, а отже – за все людство, за увесь світ. Молитви на цій святій землі, особливе, ізольоване від зовнішнього світу, наскільки це можливо, життя тривають ще з перших століть нової ери, з тих пір, коли, за переданнями, на цю землю ступила Божа Матір, яка подорожувала на Кіпр, щоб навістити там Лазаря, котрого воскресив Ісус Христос.
Відтоді Афон став Святою Горою і постійно живе під покровом і захистом Пресвятої Богородиці. Тут дивовижно зберігся до наших днів дух братолюбства і послушництва, високої духовності й благочестя. Як сказав свого часу один з щирих носіїв цього духу, святий Микола Сербський, «Свята Гора – це царство без корони, держава без війська, земля без жінок, багатство без грошей, мудрість без школи, кухня без м’яса, молитва без перерви, зв’язок з небом нерозривний, восхвалення Христа без втоми, смерть без жалю».
* * *
Для всіх іноків Афону Різдво Христове – це продовження щирої молитви. Хіба що вона у ці дні, як і в інші великі православні свята, довша. Доба на Афоні має інший «розклад», ніж за межами півострова. Тут застосовується візантійська система часочислення. Добове коло Богослужіння починається за три години до заходу сонця. Відлік нового дня ведеться від заходу сонця, час якого зсувається відповідно до пори року. Служиться вечірня, після якої слідує трапеза. Відразу ж після цього відбувається мала повечірня молитва. Після чину прощення, який закінчується благословенням ігумена, ченцям не велено розмовляти. Вони розходяться по келіях для усамітненої молитви і відпочинку. Але навіть у глибоку ніч, за дві – три години до вранішньої служби, чернець (його називають канонархом) обходить проти годинникової стрілки монастир із дерев’яним билом та молоточком у руках і своїм дрібним стукотінням нагадує, що не треба поринати глибоко в сон, щоб не пропустити явлення Христа. Вранішнє Богослужіння починається о сьомій годині за афонським часом (о другій ночі за європейським). Затим слідує утреня і Літургія.
Богослужіння в афонських монастирях здійснюється переважно грецькою мовою. Крім трьох обителей. Так, у Зографі послуговуються двома мовами – болгарською і грецькою, у Хіландарі – сербською і грецькою, у Пантелеймоновому монастирі – церковно-слов’янською і грецькою.
* * *
Під час перебування на Афоні мене вразила чітка система життєдіяльності афонських обителей і їхніх насельників. Вона склалася давно і по суті не зазнає істотних змін. Як і тисячу років тому, головними об’єднуючими центрами ченці лишаються монастирі. Їх двадцять і спроби збільшити це число наштовхувались на твердий і рішучий спротив. Кого? Передусім, чернечої братії, а ще тих самоврядних органів управління, яких вона обрала. Монастирі розташовані у різних місцях Афонського півострова, переважно на східному й західному його побережжі. У кожного з них – своя давно визначена позиція у святогірській класифікації, яка обумовлена не стільки величиною, територією і багатством, скільки часом заснування, авторитетом і впливом.
Життям кожної обителі управляє настоятель (ігумен), який обирається монастирською братією пожиттєво. Він спирається на підтримку Ради старців монастиря (Герондін). Монастирі формують законодавчу і виконавчу владу Святої Гори. Свого часу управління Афоном мало монархічний характер: на вершині владної піраміди був Прот. Але відтоді багато що змінилося. Влада набула демократичного, колегіального характеру. Її структуру визначила Статутна Хартія Святої Гори, яку ратифікував у 1926 році парламент Греції, надавши їй силу державного закону. У Хартії визначено, що найвищим законодавчим і судовим органом монастирського управління є Священні Збори настоятелів усіх двадцяти обителей, які скликаються двічі на рік. Крім того, кожен монастир обирає щороку свого представника до Священного Кінота, якому належить на півострові адміністративна влада.
Статутною Хартією обумовлений поділ монастирів на п’ять четвірок. До першої, яку очолює найстаріший монастир Велика Лавра, входять Дохіар, Ксенофонт і Есфігмен. Другу, на чолі з Ватопедом, складають Кутлумуш, Каракал і Ставроникита. У третій, де заглавну роль виконує Іверський монастир, є також Пантократор, Філофей і Симонопетра. У четвертій, очолюваній Хіландаром, – обителі Ксиропотам, Святого Павла і Григоріат. Нарешті, до п’ятої, в якій під першим номером виступає Діонісіат, належать також Зограф, Святого Пантелеймона і Костамоніт. Цей розподіл на групи залишається незмінним з п’ятнадцятого століття.
Представники від монастирів кожної четвірки складають Священну Епістасію, яка впродовж року є органом виконавчої влади на Святій Горі, після чого їй на зміну приходить інша четвірка.
Отже, Афон є особливою територією в Грецькій державі.
Греція представлена на ній губернатором, у якого лише кілька співробітників, а обов’язки його зводяться до спостереження за дотриманням громадянського законодавства. Все інше віддане на розсуд монастирів та їхніх повноважних представників у органах влади Святої Гори.
* * *
І все ж є для кожного монастиря особливі дні в році, коли він перебуває в епіцентрі загальної уваги й пошанування. Йдеться про панігір – престольне свято обителі. На Різдво Христове таке свято приходить у монастир Симонопетра. Саме тут у різдвяні дні збираються представники з усіх інших монастирів Святої Гори і численні паломники. Монастир заснований у 1257 році преподобним Симоном і має з тих пір ще й іншу назву – «Новий Вифлеєм». Щоб пояснити сутність цієї назви, слід повернутися до часів спорудження обителі.
На високій скелі з крутими схилами з трьох боків, на якій нині височіє цей монастир, колись була печера, у якій усамітнився преподобний старець Симон. Два роки він спостерігав за яскравою зіркою, яка то сіяла, то щезала. Чернець зрозумів: як Вифлеємська зірка сповістила про місце народження Спасителя, так і це є Божим знаком того, що саме тут, на цій скелі, потрібно збудувати новий монастир. До Симона, який мав великий авторитет на Святій Горі, приєдналося чимало охочих допомогти йому. Але коли, будуючи, дісталися до краю скелі, безодня скувала страхом – ніхто не наважувався працювати над урвищем. Будівництво, за переказами, вдалося відновити лише після того, як один із ченців… упав зі скелі. Симон велів принести його тіло. І яке ж було здивування, коли постраждалий сам повернувся на скелю – зовсім неушкоджений. Божа Сила зберегла! І це чудо стало знаком, який надихнув будівничих на завершення робіт.
Головний храм монастиря Симонопетра присвячений Різдву Христовому. «Петра» у перекладі з грецької означає «камінь». Монастир на кам’яній твердині немовби висить над морем, захоплюючи своєю неповторністю і архітектурною вишуканістю. Зі скелі заввишки 230 метрів виростають стіни семиповерхових будівель. Для монастирських споруд природа лишила замалу площу – отож вони росли вгору. Не можна не подивуватися тому, як преподобному Симону і тим, хто підтримав його, вдалося створити цей шедевр архітектури, розмістити на вкрай обмеженій території і соборний храм Різдва Христового, і чотири каплиці, і келії, і кафізми, і цілу низку приміщень для ченців та паломників.
У цю різдвяну пору в цьому священному куточку Афону буде особливо багатолюдно і пануватиме дух особливого піднесення й святості. Монастир Симонопетра відкриває на Святій Горі престольні свята Нового року, 2021-го з часу народження Ісуса Христа.
* * *
…На будь-яку похвалу на свою адресу афонський чернець неодмінно вам відповість: «Слава Богу!» Цим самим він вкотре підтвердить: все, що сподіяне ним і що діється навколо, вся доброчинність і слава присвячені Господу Богу і мають Божественне походження. Традиційне вітання на Афоні звучить: «Евлогіте», тобто «Благословіть», на що слідує відповідь: «О Кіріос» – «Господь благословить».
Дивовижний, незбагненний, таємничий світ, який вразив мене, який вражає кожного, хто доторкнеться до нього. І цей світ – близький до України. Не тільки географічно, а насамперед духовно. До нього, як і до Єрусалима, до Вифлеєма, де народився Спаситель, звернені погляди і серця віруючого українського народу впродовж віків, скільки існують ці твердині Віри Христової.
Михайло Сорока
Джерело: Укрінформ
07.01.2021
