Василь Ворон
Відроджена у Пирогово Миколаївська церква 1763 року із села Городище на Чернігівщині і 1601 року церква Святого Миколая у Лудині Володимир-Волинського району несподівано сфокусували увагу на особі знаменитого Адама Кисіля. Дякую знаному історику і археологу Сергію Панишку за його відгук: «Поряд з Городищем розміщене с. Киселівка, колишній Кисільград – осередок чернігівських володінь Адама Киселя».
Але ж від Лудина недалеко до волинських Низкиничів (на південь від Володимира-Волинського, прим. адмін. сайту), де поховали Адама Кисіля (1600–1653) волинського шляхтича, державного і політичного діяча Речі Посполитої, випускника Академії в Замості.
1985 року вийшла друком англомовна праця історика Франка Сисина (народився 27.12.1946 р.) про Адама Кисіля.
Автор монографії “Між Польщею та Україною. Дилема Адама Кисіля” в одному з інтерв’ю зазначив, що «Кисіль походив зі старовинної, проте не магнатської, волинської родини.
Спершу був каштеляном Чернігівського воєводства, при тому, що сам був з Волині. Чернігівське воєводство було створене внаслідок війни між Річчю Посполитою і Московією у 1630-х роках. У тому протистоянні Річ Посполита виграла.
Він дбав про заселення чернігівських земель, був каштеляном київським і воєводою брацлавським, як воєвода київський залишався при справах аж до смерті у 1653 році».
Енергійна військова, миротворча, дипломатична, державна і політична діяльність Адама Кисіля з його дорадчим голосом від “третього” (після поляків і литвинів) народу тривала на тлі ескалації релігійного та національного напруження у Речі Посполитій.
«Під час козацьких повстань 1637-38 років Кисіль вів переговори з повсталими козацькими ватажками і відіграв не останню роль у забезпеченні “золотого десятиліття спокою” – миру, який зрештою завершився повстанням Хмельницького».
Як зазначав Франк Сисин, «у 1648-49 роках Кисіль дуже хотів дійти компромісу з козаками». Натомість князь Ярема Вишневецький, котрий “з русина ляхом зостав”, був його ворогом, хоча також походив зі старої русинської родини, але був “важнішим”. Вишневецький прагнув вести війну проти Хмельницького до кінця.
Надзвичайно цікава не лише біографія видатного державника волинського роду, якому доводилося мати справу з наслідками Люблінської унії 1569 і Берестейської унії 1596 року, але й подробиці написання монографії американського історика Франка Сисина, – «українського буржуазного націоналіста», якому остерігалися давати доступ до архівних джерел в колишньому Союзі:
«Коли я збирав дані для книжки про Кисіля у 70-х роках минулого сторіччя, мені не дозволяли працювати в усіх архівах і бібліотеках Радянського Союзу. Головні матеріали я збирав у Кракові й Варшаві i, на щастя, багато зібрав. На той час я мав добрі зв’язки з професором Олександром Цинкaловським, який сам походив з Волині, жив у Кракові, а у міжвоєнні часи працював у музеї митрополита Шептицького. Я дуже хотів дізнатися про поховання Кисіля.
Сестра Цинкaловського у Володимирі зорганізувала фотографію труни. Те фото видане у моїй монографії. На оригіналі, поруч iз труною стоїть старша жінка зi свічкою, тому у виданні я змушений був „замастити” її обличчя, бо за радянських часів це могло зчинити їй труднощів.
Пізніше я чув, що місцеві комсомольці вивезли і розбили гробницю Кисіля. А щодо костей, то коли я був у Низкиничах, то один монах показав мені їх. Але чи є то скелет Адама Кисіля, я сам не знаю досі.
Однак, дуже важливо, що церква і надгробний пам’ятник у Низкиничах збережені. Небагато могил видатних діячів домодерної України дійшли до нашого часу. Останки Хмельницького польські війська, коли зайняли Суботів, знищили. Рід Мазепи ми також втратили. А ось у випадку Кисіля – однієї з найважливіших, цікавих і складних постатей української історії, – маємо церкву з родовою усипальницею».
Франк Сисин, директор Центру дослідження історії України ім. Петра Яцика в Канадському інституті українських студій, головний редактор Проекту англомовного перекладу 10-томної праці Михайла Грушевського «Історія України Руси нещодавно зазначив:
« Коли я писав біографію Адама Кисіля – вважалося, що ніхто такого не пише, а через десятиріччя з’явився напрямок new biography! Я думаю, через Кисіля я показав, що можна інакше розуміти польсько-українські відносини і суспільні події. Очевидно, що ми мали перевагу, бо писали англійською, а тоді не було українознавчої літератури».
А починалося усе із випадкового знайомства із працею В’ячеслава Липинського «Шляхта на Україні», що вийшла у Кракові польською мовою 1909 року.
Джерело: Фейсбук
