Михайло СорокаУ перекладі з німецької назва «Страсбург» означає «місто на перехресті». За дві тисячі з лишком років своєї історії Страсбург пережив багато драматичних подій і перемін, які переважно обумовлювалися його географічним становищем, зокрема, розташуванням на кордоні між Францією і Німеччиною та наслідками, що з цього випливали.
В останні десятиліття цей адміністративний центр французького регіону Ельзас та департаменту Нижній Рейн набув нового статусу – став загальновизнаним «європейським перехрестям». Адже в ньому працюють такі високоавторитетні організації нашого континенту, як Рада Європи, Європейський суд з прав людини та Європейський Парламент.
У цьому поєднанні особливе місце належить першій з названих організацій – Раді Європи. Відправною подією в історії її створення стала промова Вінстона Черчилля 19 вересня 1946 року в Університеті Цюриха, в якій він, запропонував, на зразок Сполучених Штатів Америки, створити Сполучені Штати Європи – для подолання розколу континенту і катастрофічних наслідків Другої світової війни: «Якщо спочатку всі держави Європи не бажають чи не можуть приєднатися до угоди, проте ми повинні продовжувати збирати і об’єднувати тих, хто хоче і може. – заявив Черчилль у Цюриху. – Порятунок всіх людей кожної раси і кожної держави від війни та уярмлення мусить бути встановлений на твердій основі і побудований на готовності всіх чоловіків і жінок радше померти, аніж підкоритися тиранії. У цій невідкладній роботі Франція і Німеччина мусять разом взяти лідерство. Велика Британія, Британська Співдружність, могутня Америка — і, я вірю, Радянська Росія, коли насправді все було б добре — мусять бути друзями і гарантами нової Європи і мусять відстоювати право жити. Ось тому я кажу вам «Хай Європа підніметься!».
Тоді, як відомо, Європа вже була розділена на два світи – комуністичний і капіталістичний, і у видатного британського політика не було щодо перспектив своєї пропозиції якихось надмірних очікувань та ілюзій. Але його ідея не залишилася без уваги. Поступово вона здобувала серед європейських політиків нових і нових прибічників. Був підготовлений Статут Ради Європи, який 5 травня 1949 року підписали десять держав-засновниць: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція і Швеція. Тоді ж було заявлено, що до цієї десятки може приєднатися будь-яка інша європейська країна, яка сповідує принципи верховенства права і гарантує дотримання основних прав людини і свободи для своїх громадян. І першим помітним кроком у діяльності РЄ стало прийняття в 1950 році Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згодом лягла в основу створення Європейського суду з прав людини.
Радянський Союз «не виправдав» очікування В.Черчилля і не приєднався до Ради Європи, тим більше, що тоді розгорялося полум’я «холодної війни». Але часи змінювалися. У 1975 році СРСР підписав у Гельсінкі Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, в якому, зокрема, був і гуманітарний розділ, котрий передбачав узгодження зобов’язань країн-підписантів з питань прав людини і основних свобод, у тому числі свободи пересування, контактів, інформації, культури та освіти. Тоді ж, у сімдесяті роки, були здійснені перші кроки і в співпраці СРСР з Радою Європи, а наприкінці вісімдесятих, перед розпадом, Радянський Союз приєднався до кількох конвенцій РЄ.
Про своє прагнення вступити до Ради Європи Україна оголосила менше ніж через рік після того, як стала незалежною державою. Сталося це 15 липня 1992 року. У вересні того ж року Україна отримала статус «спеціально запрошеного гостя». Але на якийсь час процес оформлення вступу загальмувався. І до певної міри через те, що не всі в Україні прагнули цього членства. А, крім того, потрібен був позитивний висновок щодо української заявки Парламентської асамблеї Ради Європи. Поворотним у цьому процесі став 1995 рік, коли активність виявив тогочасний Уряд України, очолюваний Євгеном Марчуком. Наприкінці вересня 1995-го ПАРЄ ухвалила позитивний висновок. Тоді ж у Києві за участю генерального секретаря Ради Європи Даніеля Таршиса було відкрито Центр інформації та документації РЄ. Узаконив вступ України Комітет міністрів РЄ, який одностайно проголосував за резолюцію про запрошення нашої країни стати тридцять сьомим членом організації та приєднатися до її Статуту. А 31 жовтня 1995-го Верховна Рада України ухвалила Закон про приєднання до Статуту Ради Європи.
Є в цьому календарі ще одна дата: 9 листопада 1995 року. Того дня офіційну делегацію на чолі з Прем’єром Євгеном Марчуком урочисто зустрічали в Раді Європи з нагоди офіційного вступу до РЄ і церемонії підняття Державного прапора України на площі Стасбурга перед Палацом Європи. Звертаючись до учасників церемонії, Марчук заявив, що вступ України в РЄ символізує її повернення «до європейської сім’ї народів, частиною якої ми завжди себе вважали… Країна, яка розташована в географічному центрі континенту і яка водночас століттями була штучно ізольована від європейських справ, нарешті, посяде належне місце в європейському домі. Членство України в РЄ — це гарантія безпеки і суверенітету України, її подальшого просування шляхом ринкових реформ і демократичних перетворень».
Пригадуючи нині на своїй сторінці у Фейсбуці ту знакову для України подію чвертьвікової давності, Євген Кирилович Марчук підкреслив, що підготовка до неї була дуже скрупульозна і непроста. І справа не тільки в тому, що «вимоги до України і процедура підготовки були для нас дуже складні. Адже Україна тоді ще не мала своєї Конституції, але мала Конституційний договір червня 1995 року, яким передбачалось прийняття Конституції через рік… До того ж ми випереджали Росію, яка приєднається до РЄ після нас тільки в останні дні лютого 1996 року. А створювати проблеми Росія вміє, що вона демонструє і зараз». Євген Кирилович вважає, що дуже добре тоді попрацювали наші МЗС і Мін’юст, які очолювали Геннадій Удовенко і Сергій Головатий.
Усі 25 років членства в Раді Європи Україна була активним учасником діяльності цієї авторитетної і поважної у Європі й усьому світі організації. Україна представлена в усіх трьох головних органах Ради Європи. У Комітеті міністрів (КМ РЄ) нашу державу представляє міністр закордонних справ України, а повсякденну роботу виконує Постійне представництво України при РЄ. У Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) представниками нашої країни є 24 народні депутати (12 основних членів і стільки ж їх заступників). До складу української делегації у Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи входять 24 обрані представники органів місцевого самоврядування України. Є наш представник і в Європейському суді з прав людини.
Показовим щодо активності України в Раді Європи є співробітництво з Європейською Комісією «За демократію через право» (її ще називають Венеціанською комісією). Ця комісія є дорадчим органом Ради Європи, надаючи висновки про відповідність проєктів законодавчих актів європейським стандартам і цінностям. Так от, Україна скористалась цим своєрідним форумом експертів для підготовки авторитетних висновків і оцінок щодо законопроектів і законів України. Слід також додати, що українським парламентом ратифіковано близько ста міжнародно-правових документів Ради Європи.
Чи все у відносинах України з Радою Європи було за ці чверть століття безхмарним? Ні. І в цьому зв’язку не можна не пригадати, як у ніч на 25 червня 2019 року Парламентська асамблея РЄ підтримала резолюцію, якою Росії повернули право голосу в ПАРЄ, котрого вона була позбавлена в 2014 році після окупації Криму та розв’язання війни на сході України. МЗС України назвав цю резолюцію неприпустимою поступкою Кремлю. Слід зазначити, що далеко не всі в залі засідань ПАРЄ підтримали її. Пройшла резолюція головним чином через позицію Німеччини і Франції. Вони вважали, що Рада Європи має залишитися одним з каналів діалогів з Москвою. Ця позиція, як і прийнята резолюція, викликала гостру критику української сторони і тих представників європейських країн, які підтримують нашу країну у протистоянні з агресором.
Як уже говорилося, двадцять п’ять років тому Україна стала тридцять сьомим членом Ради Європи. Сьогодні ж до цієї міжурядової європейської організації входить 47 країн. З усіх держав континенту не представлена в ній тільки Білорусь, оскільки в ній досі не відмінена смертна кара. Три країни – Ізраїль, Канада і Мексика – мають статус парламентського спостерігача, ще п’ять – Ватикан, США, Японія, Канада, Мексика – статус спостерігача в Комітеті міністрів РЄ.
Насамкінець ще раз хотілося б повернутися до промови Вінстона Черчилля в університеті Цюриха. Мабуть, не виправдалося висловлене в ній сподівання на Сполучені Штати Європи. Але те, що створена сімдесят років тому Рада Європи послужила благородній меті єднання країн і народів нашого континенту, де почалися дві найкровопролитніші в історії людства світові війни, сумнівів немає.
Михайло Сорока
