Гопак у давні часи вважався бойовим танцем рідновірів жерців (волхвів), що сприймався як сакральне дійство, зрозуміле для втаємничених, пізніше використаний запорожцями Запорозької Січі у 16 -18 ст.
Тому, спочатку у ньому брали участь виключно чоловіки. Танець виконувався козаками, які танцювали переважно у парах. Їхній танець – своєрідний діалог, в якому вони демонстрували свій характер, а також силу, мужність. Козаки-танцюристи ставали в коло виконуючи довільні рухи, а їхні товариші підтримували їх вигуками «Гоп!» та «Гей!».
Згодом, після знищення Січі, гопак почали виконувати і дівчата в парі з хлопцями. З плином часу танець вже виконувався групами, в яких були і хлопці і дівчата. Важливо, що цей танець ніколи не виконується наодинці.
У сучасній історії відродження гопака пов’язують з діяльністю Павла Вірського, який створив у 1937 році ансамбль народного танцю УРСР. На основі класики та традиційного фольклору, він поставив той гопак, котрим до сих пір завершує концерти академічний ансамбль танцю України його імені.
Чоловічі костюми, що використовуються для гопака (червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, взуття з гострими кінцями), є реальною козацькою формою того часу.
Шаровари, на пошиття яких витрачалося до 10 м. тканини, – це бойовий козацький одяг, зручний не тільки для верхової їзди, але і для ведення бою ногами так званий «козацький гопак».
Участь жінок у танку виникла лише в його сценічному варіанті. Їх вбрання зазвичай є історичними костюмами центральної частини України: вишита сорочка, плахта, керсетка, червоне взуття, віночок зі стрічками.
Ось як про це писав Микола Савойський: «Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося – включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто… звисало жінці нижче пояса і це звався народний український театр!?»
Особливою рисою є демонстрація сили, спритності, героїзму та благородності. Учасники переміщуються парами по колу, а хлопці змагаються у спритності. Дівчата танцюють ліричну частину. У фіналі гопак знову бурхливий та темпераментний.
До специфічних рис гопака слід віднести шпагат, що виконується зі стрибком, коли ноги та руки відвернуті в паралельні боки. Також є фігура «павучок», коли танцюрист, сидячи навколішки, спирається на руки, та, ніби відкидаючи ноги вперед, переміщується сценою.
В Україні немає жодного ансамблю народного танцю, у репертуарі якого не було би танцю гопак. Завдяки цьому у кожній країні світу його знають як візитну картку України.
Та далеко не всі, дивлячись на козацький запальний танець, здогадуються, що у традиційних рухах збереглися не тільки духовність i містика глибини тисячоліть, а й гармоній на система древнього військового мистецтва наших пращурів. Недаремно ж говориться, що все нове – це добре забуте старе, а в цьому випадку збережений для нас у танці комплекс бойових i спортивних вправ.
25 травня 2017 Верховна Рада прийняла в другому читанні Закон про національні види спорту, згідно з яким гопак офіційно визнається в Україні видом спорту. Як зазначили депутати, законопроект спрямований на розвиток національного відродження, відновлення національно-культурних традицій і патріотичне виховання.
Джерело:
Київський центр слов”янства
та зіркових фортець
