Повага до старших – одна з головних цінностей людської моралі і одна з основ українського менталітету. Ми всі поважаємо старших людей. Вони мають такий великий і цінний життєвий досвід, який не опишеш в книгах.
Досвід народжує мудрість. Частіше мудрість більшості сивочолих буває скромною і прихованою, але такою необхідною молодшим поколінням. На жаль, мудрість буває і показною. Показна мудрість властива особам, які відчули недооцінку їх здобутків за свою трудову діяльність. Таке собі маленьке возвеличення власного его. Вони при любій нагоді стараються про це нагадати, роз’ясняти, переконати усіх, хто їх ще погоджується слухати. Або ж у своєму вже досить поважному віці йти іншим шляхом – братися за вирішення грандіозних завдань, які важко вирішити взагалі і які, як наперед зрозуміло, вони навряд чи зможуть вирішити. Але це викличе резонанс і увагу оточуючих, до чого вони й прагнуть.
Проте власне возвеличення своєї діяльності та особистих заслуг у поважному старшому віці має перешкоду – вікові зміни ментальності і сприйняття стрімких сучасних подій. Свої зміни вони не помічають особисто, але оточуючим така поведінка кидається у вічі.
Прикладом може служити діяльність, що заслуговує на безсумнівну повагу, відомої української особистості, згаданої у заголовку, і зовсім незрозумілий для більшості суспільства фінал, у якому власні амбіції перекреслили авторитет, заслужено набутий десятиліттями.
Цей синдром проявився і в іншої відомої і поважної людини.
Як на мене, вершиною політичної та державотворчої діяльності Леоніда Кравчука був його блискучий виступ з трибуни Верховноі Ради на урочистому засіданні парламенту з нагоди ювілею прийняття декларації про державний суверенітет Украіни. Виступ, який цитували, перечитували, переглядали і журналісти, і політики, і небайдужі громадяни.
І знову непередбачуваний фінал – згода стати очільником переговорного процесу у Мінську. Уся позитивна аура Леоніда Кравчука вкрилась тріщинами вже після перших запевнень: “Я зможу…”,” Я знаю як…”, “Я ще не таке робив…” Йшлося про швидке повернення Донбасу. А далі – зовсім російські заготовки. На останньому засіданні групи в ТГК 19 серпня Росія поставила ультиматум, а Леонід Кравчук пообіцяв звернутися до Верховної Ради з проханням переглянути постанову, яка, на думку ОРДЛО, порушує Мінські угоди. Це щодо виборів в місцеві органи на окупованих Росією територіях.
Євген Марчук в одній із публікацій резонно зауважив, що вибори у Західній Німеччині після війни були дозволені лише через чотири роки після капітуляціі. Цей проміжок часу був необхідний щоб із голів німців вивітрились ідеї Третього Рейху та нацистська ідеологія. А скільки часу потрібно щоб вивітрилась ідеологія “русского мира “? Мабуть ще довше, навіть за умови виведення із терен Донбасу російських найманців.
Леоніду Кравчуку про це невідомо? Чому ж призначив своїм заступником по переговорах В. Фокіна? І, знову ж, навіщо той погодився у свої 88 років?
На засіданні Асоціаціі земляцьких організацій України декілька місяців тому нам вдалося почути спіч Фокіна про велич Донбасу. Не буду коментувати з точки зору геронтології. Відмічу лише ще одну кремлівську заготовку – про доцільність створення Вільної економічної зони Донбасу. Пізніше про це говорив і Кравчук. Хто іх надоумив? Чи випадково відразу після цього такі собі “герої” Рабінович і Ківалов заволали про Одеську вільну економічну зону?
Не хотілося б на нашому сайті заглиблюватись у геополітику, є багато добрих і світлих тем для душевного обговорення у “Волинському братстві”. Але коли на 29 році незалежності долю держави вирішують таким чином, важко бути осторонь. Тому за синдром Філарета забувати не слід.
Але поряд з цим є й інші приклади фіналів визначних політиків. Колишній Президент США Рональд Рейган після свого другого терміну мав ознаки хвороби Альцгеймера. Іншими словами – це старече слабоумство. Хвороба прогресувала, пам’ять втрачалась, мислення деформувалось… Однак бували рідкі світлі проміжки. Так от, за заслули перед американцями по національну радіомовленню була дозволена остання промова Рейгана. Вона була короткою. Президент повідомив, що йде у свій внутрішній світ, але поки він у свідомості, то просить Господа Благословити Америку та її громадян.
Рональд Рейган і сьогодні визнається як найуспішніший Президент своєі країни.
Сергій Шевчук
Голова МГО “Волинське братство”,
Народний депутат України
3-6 скликань
