Лише українцю Богодарові Которовичу італійці дозволили
зіграти на скрипці Паганіні й самі її привезли до Києва
З часу, коли великий Нікколо Паганіні залишив по собі славу справжнього «скрипаля-диявола», українцеві Богодару Которовичу одному з небагатьох у світі пощастило досягти величі італійця. Саме йому, скрипалеві віртуозного виконавського стилю з харизмою музиканта найвищої проби, судилося двічі грати на «диявольській», як її охрестили після смерті Паганіні, скрипці поза межами Італії.
І лише він, Богодар Которович правдиво недосяжний скрипаль, у вирі фантастичної феєрії своєї віртуозної гри сягнув, без найменшого перебільшення, неосяжних вершин, якими сьогодні з гордістю пишається новітня українська національна скрипкова школа.
На Волині переселенців ізза Бугу здавна називають забужанами. Очевидно, говорили так і про родину Которовичів. Бо ж мусила залишати нажите у Грубешові, що на Холмщині, і їхати сюди. Найменший на той час 4-літній Богодар. Хлопчик, якого знатиме увесь світ!
Сім’я Которовичів оселилася поблизу Луцька, у селі Жабка 1945-го (у рамках операції «Вісла» її депортували разом із тисячами українців). Люди дивувалися, яке чудне ім’я має малий переселенець. А причина проста: він був дуже довгожданим (через хвороби мама народила його аж у 31річному віці, тож сприйняла це як диво, як Божий дар). Це було 3 липня 1941-го.
Через 9 літ народила ще сина Олега. Померла, коли Богодару було лише 13. Хлопцями займався батько Антон, котрий мав за плечима одну з найкращих у Європі Празьку музичну школу, організовував хори, а потім здобув ще й освіту інженера.
Церкві в Прилуцькому Ківерцівського району дід Которовича Іван передав іконостас, привезений із холмського села Гостинне. Сам він як отець Іоанн до кінця днів служив у храмі Гіркої Полонки Луцького району. Сюди навідувалася його правнучка, дочка скрипаля і відома скрипалька Мирослава Которович.
Знана скрипалька Мирослава Которович: «Я завжди відчувала, що тато особливий».
Фото zbruc.eu.
Музичний дар у майбутнього маестро виявила в дитсадку комісія, яка відбирала талановитих дітей. Згодом батько Которовича переїхав до Львова. Працював в Оперному театрі, співав у хорі отож, старший син із братом зростали в атмосфері музики.
Після музшколи Богодар вступив до Львівської консерваторії, але закінчив Московську: на музичному конкурсі у столиці СРСР знаменитий викладач Юрій Янкелевич, світило радянської скрипкової школи, особисто запросив обдарованого хлопця навчатися в нього. Фото цього педагога Богодар Которович потім усе життя носив у скрипковому футлярі.
Богодар Антонович завжди говорив про українців: «Сміливі ті, що поїхали, але ще сміливіші ті, що залишилися».
Він устигав диригувати Національним симфонічним оркестром і викладати в Сіднейській консерваторії. І навіть заснував у Харкові міжнародний конкурс юних скрипалів. Опікувався кафедрою скрипки Національної музичної академії імені П. І. Чайковського.
Маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів у Мюнхені, Генуї, Москві, Оденсе, Лондоні). Мав звання народного артиста УРСР, був лауреатом премій імені Шевченка та Вернадського.
Праця на посаді концертмейстера та першої скрипки в Державному симфонічному оркестрі України під керівництвом Степана Турчака, заснування Которовичем інструментального ансамблю «Київські солісти», який невдовзі здобуде світове визнання та широку популярність, викладацька робота у Київській національній консерваторії ім. П. І. Чайковського, у стінах якої музикантові вдалося стати засновником новітньої української національної скрипкової школи, а згодом поширення власної педагогічної методики на міжконтинентальному просторі, зокрема в статусі професора Консерваторії Сіднея (Австралія) далеко не повний перелік заслуг і здобутків Богодара Которовича у царині українського національного музичного мистецтва.
Богдан Антонович перший взявся виконувати твори українських композиторів Євгена Станковича, Левка Колодуба, Мирослава Скорика
Випускники його класу вражають публіку в Італії, Данії, Англії, Хорватії, Новій Зеландії. А камерний оркестр «Київські солісти», його творіння, серед провідних в Україні. Славетний музикант виховав 150 скрипалів. Повторював таку фразу: «Всім подобатися неможливо. Потрібно мати своє обличчя, і в тебе завжди буде свій слухач». У списку обдарованих учнів і донька Мирослава.
Українець Которович єдиний у світі скрипальнеіталієць, який двічі грав на славетній скрипці Ніколо Паганіні за межами Італії. То був вияв надзвичайної шанобливості з боку цієї країни. Інструмент вартістю 4,5 млн доларів спеціально для нього привезли до Києва з італійської Генуї (в 30 років Богодар завоював у цьому місті гранпрі конкурсу імені Паганіні, через 20 років сам був у журі).
1999го Богодар Антонович зіграв два бенефісні аншлагові концерти на цій скрипцілегенді в приміщенні Національної опери України. Її доставили мер Генуї та музейний хранитель. «Кожен скрипаль мріє про таку честь Щасливчиків, які тримали її в руках упродовж 300 років, можна перелічити на пальцях!»- казав Которович.
Після гри на скрипцілегенді в нього заніміло два пальці. Згодом пальці Маестро почали втрачати чутливість… Лікування не допомагало. Музикант змушений був припинити свої виступи у статусі скрипаля-соліста і присвятити себе винятково диригентській та викладацькій роботі.
Которович провів за гроші, зароблені за кордоном, чимало музичних конкурсів і фестивалів. Міг мешкати в Австралії, Англії, але завжди повертався в Україну. Говорив: «Сміливі ті, що поїхали, але ще сміливіші ті, що залишилися».
Професор, народний артист України, Богодар Которович відійшов у засвіти 4 липня 2009-го, наступного дня після 68-річчя.
У статті використано
матеріали видань:
“Волинь” та “Україна молода”
