30 червня 2020 року Лесин ясен перестав існувати у знаному вигляді за останні 120-130 років. Дерева впало, практично повністю зігнивши всередині. За кілька місяці до цього ясен похилився, ніби натякаючи на свою близьку долю.
Символічний збіг: за день до падіння ясена, який здавався міцним і непохитним символом, помер знаний луцький краєзнавець Вальдемар Пясецький. Велике дерево пішло від нас практично одночасно з великим краєзнавцем.
Ясен потрапив на велику кількість луцьких фотографій, оскільки ріс у вигідному для цього місці – біля головної вежі Верхнього замку. Видно дерево і на знімках історичних подій, деякі з них навіть переломні в історії, як-от революція 1917. Не один раз його малювали й художники. Перед вами коротка підбірка зображень ясена від його найдавніших часів.
Оскільки дерево не потрапило на першу фотографію Луцька 1860-х років, то почнемо з малюнку невідомого автора приблизно того ж часу, який зберігається у Національному музеї в Кракові.
Невідомий автор не зберіг пропорцій, тож судячи з усього дерево зліва – маленький ясен, 1860-1880-ті роки
Ясен уже помітно великий на фото перших років ХХ століття
Австрійська окупація Луцька тривала приблизно 9 місяців, але солдат-прибулець сфотографувався на фоні ясена, 1915-1916
Перший першотравень біля замку і ясена, 1 травня 1917 року
Ясен під час відвідин Луцька Юзефом Пілсудським, 1921 рік
Ясен у міжвоєнний період на популярній тоді панорамі
Краєчок ясена на кумедній поштові листівці, 1920-1930-ті
Автопробіг під ясеном, середина 1930-х
Німецька поштівка з ясеном, 1941-1942
Ясен у 1970-х
Ясен у 1987
Ясен у 2020
Джерело: «Хроніки Любарта», 30.06.2020р.
Фото: колаж Олександра Котиса
Фото Віктора Чухрая, м. Луцьк, 30.06.2020
P. S. Чомусь, читаючи цю новину, приходить на думку наступне. Ось так, одні сумують і шкодують за одним єдиним деревом, існування якого у якусь коротку історичну мить перетнулось з нашою геніальною Лесею Українкою, яка гуляла біля нього, можливо сиділа і вірші писала…
А інші безжально вирубують цілі ліси, де під кожним деревом ростуть гриби, ягоди, квіти, а серед листя співають птахи і це також поезія… природи. І тим, іншим зовсім не шкода.
* * *
Надія Гуменюк-Лис
Найперша звістка, яка долинула вранці: не стало легендарного Лесиного ясена біля Луцького замку. Упав на світанку, о 4-й годині. Подумалось, що хтось вирішив підкинути свій недоречний жарт у дискусію, що розгорілася в місті навколо дерева: одні вимагали зрізати його (ясен хилиться і становить загрозу), інші створити компетентну комісію, яка б розробила план порятунку 200-літньої пам’ятки природи. Адже, за переказами, біля цього ясена любили гратися Леся та Михайлик, коли Косачі жили неподалік і діти чимало часу проводили у замку, уявляючи себе його лицарями-охоронцями.
Іду переконатися. Двадцятип’ятиметровий велет лежить поперек дороги, перекривши підступ до брами, крона аж біля «Корони Вітовта». Хтось уже знімкує, хтось робить селфі
Начебто й звинувачувати нікого: ніщо не вічне, все, що народилося, мусить колись померти. Але так чогось щемко Може, й справді, як стверджують деякі науковці, вік дерева можна було продовжити ще на років сто. Мабуть, не вельми комфортно йому тут було: незахищене коріння, над яким ходили тисячі людей, вібрація від автомобілів на парковці, якісь варвари навіть пробували підпалити дерево. Тепер його немає. Ніби обірвалася одна з тонких струн часу, натягнутих між минулим і сьогоденням. Добре б, аби з’явилося на місці пам’ятки молоде його продовження. Щоб не згаснув ясен-світ, який впродовж двох століть дарував людям радість і пробуджував пам’ять.
Як добре, що є в Луцьку люди, які усвідомлюють: дерево це не лише кубометри деревини, це щось значно більше і вище, це живе творіння природи, яке стільки пережило разом зі своїм містом, хранитель нашої пам’яті.
30.06.2020
І ЗАЗВУЧАТЬ ЯСЕНОВІ МЕЛОДІЇ
«Хроніки Любарта» подали дуже цікаву добірку зображень Лесиного ясена на старих світлинах та поштівках. Дерево разом із головною вежею замку на початку минулого століття, під час австрійської окупації, в тридцяті роки, у роки Другої світової війни і т. д.
Найдавніший за часом малюнок невідомого автора, який зберігається у Національному музеї в Кракові (на світлині). Виконано його приблизно у шістдесяті роки XIX століття. Як зазначають «Хроніки», автор не дотримався пропорцій. Але те, що чоловік сидить під кроною, засвідчує, що вона була рясна, могла заховати людину чи то від сонця, чи від дощу.
Отже, дерево у розквіті сил. Косачі жили в старій частині Луцька у 1879-1881 роках. Леся з братом і ватагою міських дітей проходили до замку обов’язково повз ясен. Це місця їхніх дитячих розваг і звитяг.
Леся і ясен не розминулися ні в часі, ні в просторі. Марна справа спростовувати легенди і перекази, ще марніша заперечувати факти.
Я люблю Луцьк. У нього особлива аура, особлива історія, багатющий пласт фольклору. Сюди варто їхати, тут є що побачити і почути.
Рада, що напередодні 150-річного ювілею Лесі Українки біля В’їзної вежі Луцького замку з’явиться молоденький ясен.
Двохсотлітній Лесин ясен, який вчора полишив цей світ, матиме продовження.
Так, як має продовження Тарасова верба. Вона виросла на місці заслання поета, на півострові Мангишлак, із напівмертвої галузки, піднятої Тарасом Шевченком дорогою до Новопетровського укріплення, прожила 150 років. А її гілочки, розвезені шанувальниками творчості Кобзаря в усі куточки світу, проросли новими вербами. Уявити тільки цей світовий вербовий гай! Хай береже Всевишній безсмертні душі наших геніїв! А нам берегти пам’ять про них.
І дуже оптимістичне, ба трохи навіть містично-поетичне завершення земного шляху Лесиного ясена. Луцький майстер Дмитро Березюк пообіцяв виготовити зі старого дерева музичні інструменти. Думаю, на цих інструментах мелодії звучатимуть по-особливому. І який перегук з «Лісовою піснею»
01.07.2020
