Коли за день до зустрічі волинян у Клубі “Волинянка” дізнаєшся, що у нас буде не один ювіляр, а … три і згідно наших вже встановлених традицій ми вітаємо усіх іменинників і по-особливому ювілярів, не зважаючи на термін їх перебування у нашому товаристві, чітко знаєш, що тебе чекає безсонна ніч.
Кожному хочеться подарувати не подарунки, а щось таке, щоб ювілей запам”ятався, бо це ж ювілей: своє тепло, потрібні слова, щирі посмішки…
А ще у нас з”явилась ще одна Жанна. Не так часто зустрічаються мені мої тезки. Вона яскрава, талановита, одухотворена, сучасна. Приємно, що доля і обставини приводять до нашого волинського берега у столиці таких особистостей.
|
|
Жанна Володимирівна Куя́ва народилась 25 січня 1980 року в с. Датинь Ратнівського району Волинської області. Журналістка, письменниця, літературний критик, екс-керівник кореспондентського пункту газети “Сім”я і дім” у Києві. Володарка спеціальних відзнак літературного конкурсу “Коронація слова 2012”, “Коронація слова 2014”, дипломант “Коронації слова 2013”. Лауреатка Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея (2019). Член Національної спілки журналістів України. Член Національної спілки письменників України з березня 2015. |
Тож ще раз вітаємо Жанну
з ювілейним Днем народження!
Певна і немала частина мрій і подій уже відбулась.
Бажаємо нових творчих та життєвих задумів
і наснаги та можливостей їх здіснити.
Добробуту, сімейного затишку, сонячних
і теплих миттєвостей, яскравих емоцій
на життєвому шляху!
І знову ж, як у нас ведеться, поки я готувала вітання ювіляру на сайт, Жанна написала у соціальних мережах про свої враження і почуття про нас, київьких волинян, якими я не можу не поділитись.
Тож пряма мова:
“…коли ще вчора ти готуєш вечерю й на завтра не маєш жодних планів, окрім як провести звичайний будній четверговий день, але тобі приходить спершу повідомлення із запрошенням прийти на теплу, родинну зустріч (ти щиро дякуєш, але розумієш, що вирватись, певно, не вдасться), а відтак тобі телефонують – малюк скубає за штанину, мовляв, нумо, мамо, кидай геть цей телефон, бався зі мною й доварюй нарешті цю гречку, – а ти чуєш у слухавці доброзичливий голос із тим-таки запрошенням прийти, бо там твої земляки, яким до тебе не байдуже, які про тебе пам’ятають і вже вдруге чекають.
І ти впевнено кажеш: так, я прийду, чи сама, чи з малюком, як уже вийде, але прийду точно. Бо якщо кличуть, треба йти, адже завжди так не буде.
…Вони дізналися про твій ювілей і задарували надзвичайними подарунками. Еге ж, ювіляркою того вечора я була не одна, були інші, але ті, котрі навідують Волинське братство не перший і навіть не десятий рік. Є ті, хто в рідному земляцтві цілих 20 літ. Але мене того вечора приймали як рівну, як свою. І це безцінно.
Я дуже вдячна і до сліз зворушена, бо зустріла не просто земляків, а близьких по духу людей, активних, небайдужих, “колишніх” (якщо так можна сказати) майданівців і нинішніх патріотів, котрі вболівають за нашу Україну, переймаються тим, як живемо тепер, щоразу згадують наших захисників: живих і загиблих, віддають їм шану…
Дякую, що ви всі – київські волиняни — з’явилися в моєму житті!”
Жанна Шнуренко
